ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024року
м. Київ
справа № 466/2780/21
провадження № 61-17432св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на свою користь суми грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури (Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури) під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1, за частиною другою статті 369-2 КК України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу вказаного кримінального правопорушення.
У зазначених судових рішеннях констатовано факт незаконності дій органів слідства, прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному внаслідок провокації стосовно нього.
Незаконне кримінальне переслідування стосовно нього тривало з 05 січня 2015 року (з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій) до 27 лютого 2018 року (ухвалення рішення судом касаційної інстанції), тобто 38 місяців.
Протягом усього періоду розгляду справи він зазнавав глибоких моральних страждань, в його житті відбулись негативні зміни. Більш ніж три роки він відчував постійні глибокі переживання, необхідність систематично виправдовуватись за те, чого не робив, усвідомлення своєї повної беззахисності у ситуації, що склалась. Вказане серйозно позначилось на його моральному та психологічному стані і негативно вплинуло на здоров`я.
Негативний вплив мала також і публікація від 04 лютого 2015 року, оприлюднена прес-центром Львівської обласної прокуратури, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств при одержанні 147 000,00 грн неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га в лісовому масиві для рекреаційних цілей. Вказувалось, що дії посадовця кваліфіковано за частиною третьою статті 368 КК України та обрано запобіжний захід - домашній арешт. Ця публікація стала однією з причин його звільнення з роботи.
Протягом розгляду кримінального провадження судами трьох інстанцій він постійно відчував приниження гідності, образу, обурення поведінкою працівників органу досудового розслідування, а також прокурора, який безпідставно подавав апеляційну та касаційну скарги на виправдувальний вирок суду.
У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 25 травня 2021 року до участі у справі як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 23 грудня 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Суди розглядали справу неодноразово.
Львівський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 27 жовтня 2022 року, апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та ДКСУ задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінив у спосіб викладення пункту 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 грн […]". В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 16 серпня 2023 року касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2023 року апеляційні скарги ДКСУ та Львівської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінив, виклав абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в такій редакції: "Позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - ГУ ДКСУ у Львівській області), ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури відповідно, Головного управління Національної поліції у Львівській області й Львівської обласної прокуратури, під час здійснення досудового та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України". Стягнув з Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, ГУ ДКСУ у Львівській області, ДКСУ в дохід держави по 750,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Компенсував Львівській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 10 274,53 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 19 700,00 грн за подання касаційної скарги. Стягнув з ДКСУ в дохід держави 4 500,47 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд неправильно розрахував період, за який підлягає стягненню моральна шкода. При цьому зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, є недостатньо обґрунтованим, а таким, що буде достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків моральної шкоди, є розмір відшкодування в сумі 300 000,00 грн.
У зв`язку зі зміною рішення місцевого суду апеляційний суд здійснив перерозподіл судових витрат, а також стягнув з ДКСУ суму судового збору за подання апеляційної скарги, сплата якої була відстрочена до ухвалення судового рішення.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У грудні 2023 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року в частині стягнення судових витрат та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ГУ ДКСУ у Львівській області та ДКСУ відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належних відповідачів у справі та безпідставно стягнув судовий збір з ГУ ДКСУ у Львівській області та ДКСУ.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 14 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) сторони в справах про відшкодування шкоди звільняються від сплати судових витрат, та безпідставно стягнув судовий збір з відповідачів за розгляд справи в суді першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, встановив такі обставини.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі підпункту 13 пункту 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір".
З відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) у розмірі 3 000,00 грн - по 750,00 грн із кожного.
Львівській обласній прокуратурі належить компенсувати за рахунок держави 10 274,53 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та 19 700,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Оскільки ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року ДКСУ відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі, з ДКСУ в дохід держави слід стягнути 4 500,47 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.