ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2024 року
м. Київ
справа № 527/1517/17
провадження № 51-3553 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170140000411, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 24 лютого 2021 року.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком суду, 04 червня 2017 року приблизно о 19:00 ОСОБА_7 відпочивав зі своїми знайомими на літньому майданчику біля продуктового магазину на АДРЕСА_2, куди прийшов ОСОБА_8, який почав словесно ображати ОСОБА_7 та присутніх працівників магазину. ОСОБА_7 зі знайомими відвів ОСОБА_8 від магазину і залишив біля дороги, а сам повернувся до магазину, де продовжив вживати алкогольні напої. Через деякий час працівники поліції виявили на проїжджій частині дороги, біля зазначеного магазину, ОСОБА_8 без свідомості та з різким запахом алкоголю. Коли медпрацівники, які прибули на місце за викликом працівників поліції, привели ОСОБА_8 до свідомості, він знову почав кричати й ображати оточуючих. У цей час ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 і на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин умисно завдав йому одного удару ступнею лівої ноги в обличчя, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий 12 червня 2017 року помер у реанімаційному відділенні Глобинської ЦРЛ.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 - без змін.
Верховний Суд постановою від 02 лютого 2023 року за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_9 скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Полтавський апеляційний суд вироком від 02 серпня 2023 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10, скасував вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2021 року в частині призначеного обвинуваченому покарання і постановив новий вирок, яким ОСОБА_7 призначив за ч. 2 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ (далі - Закон № 838-VIIІ) зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 24 лютого 2021 року по 05 жовтня 2022 року та з 02 лютого по 02 серпня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Постановив обчислювати строк відбування покарання ОСОБА_7 з 02 серпня 2023 року.
В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений і його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначають про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяв про відводи судді та продовжив слухати кримінальне провадження незаконним складом суду. Вказують, що обвинувачений та захисник подали спільні заяви про відвід судді-доповідача, однак у матеріалах кримінального провадження відсутні ухвали Полтавського апеляційного суду про наслідки розгляду таких заяв саме від обвинуваченого ОСОБА_7, а тому вважають, що вони не були розглянуті. Стверджують про порушення принципу гласності і відкритості кримінального провадження, оскільки після проголошення вступної та резолютивної частин ухвали про відмову в задоволенні заяви про відвід від 20 квітня 2023 року Полтавський апеляційний суд не роз`яснив прийнятого рішення та допустив бездіяльність під час вручення повного тексту рішення і його оприлюднення. Вказують на те, що порушено права сторони захисту на змагальність сторін через безпідставну відмову апеляційного суду в повторному дослідженні доказів. Також зазначають, що цей суд позбавив сторону захисту можливості подавати докази на спростування доводів обвинувачення про обставини, що підлягають доказуванню, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи. Посилаються на те, що внаслідок допущених істотних порушень кримінального процесуального закону не було перевірено версії сторони захисту про лікарську помилку, яка полягала в тому, що під час стаціонарного лікування потерпілому ОСОБА_11 помилково діагностували гематому головного мозку зліва, яку за наслідками посмертної судово-медичної експертизи виявлено справа. Вважають, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано неправильно. Вказують, що суд апеляційної інстанції, порушуючи ч. 5 ст. 72 КК України, не зарахував строку перебування ОСОБА_7 під вартою з 05 жовтня 2022 року по 02 лютого 2023 року ані до терміну попереднього ув`язнення, ані до строку відбування покарання.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 зазначеної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить з установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Насамперед суд касаційної інстанції зазначає, що сумніви сторони захисту щодо неупередженості суддів у розгляді цього кримінального провадження в суді апеляційної інстанції були предметом судової перевірки в порядку, визначеному ст. 81 КПК України. Натомість підстав для задоволення такого відводу встановлено не було, про що свідчать ухвали Полтавського апеляційного суду від 20 квітня і 24 травня 2023 року.
Можливість неупередженого та об`єктивного розгляду справи є однією з фундаментальних засад здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
З метою дотримання цієї гарантії учасники судового провадження наділені правом заявити судді відвід, який повинен бути вмотивованим (ст. 80 КПК України).
Перелік підстав, з яких може бути заявлено відвід судді, передбачений статтями 75, 76 КПК України. Однією з них є наявність сумніву в його неупередженості.
Такі обставини мають створювати сумніви в неупередженості судді, тоді як незгода сторони захисту з процесуальними рішеннями та діями суду не свідчить сама по собі про існування таких обставин. Необхідно зазначити, що, приймаючи відповідні процесуальні рішення, суд керувався нормами КПК та наводив мотиви їх прийняття.
Суду касаційної інстанції сторона захисту не надала доказів існування фактів, які б викликали обґрунтовані побоювання щодо упередженості суддів ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
Доводи засудженого та захисника про те, що не було розглянуто заяви засудженого ОСОБА_7 про відвід суддів суду апеляційної інстанції, є безпідставними.
Матеріали кримінального провадження не містять заяв засудженого про відвід суддів апеляційного суду.
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подали спільні заяви про відвід суддів, які й були предметом розгляду колегії суддів апеляційного суду 20 квітня та 24 травня 2023 року.
Із журналу судового засідання та технічного запису фіксування кримінального провадження вбачається, що під час розгляду заяв про відвід суддів головуючий суддя запитував у ОСОБА_7 думку стосовно вказаних заяв, і той відповів, що їх підтримує.
Отже, незазначення в ухвалах Полтавського апеляційного суду того, що заяви про відвід суддів були спільними від ОСОБА_7 і від його захисника, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Твердження засудженого і захисника про те, що Полтавський апеляційний суд після проголошення вступної та резолютивної частин ухвали про відмову в задоволенні заяви про відвід судді від 20 квітня 2023 року не роз`яснив прийнятого рішення й допустив бездіяльність під час вручення повного тексту рішення та його оприлюднення, не є слушними.
Частиною 2 ст. 376 КПК України унормовано, що, якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 20 квітня 2023 року Полтавський апеляційний суд оголосив резолютивну частину ухвали про відмову в задоволенні заяви захисника про відвід судді ОСОБА_12 і зазначив про те, що повний текст цього судового рішення буде проголошено 25 квітня 2023 року о 16:00. На оголошення ж повного тексту названої вище ухвали ніхто з учасників, у тому числі захисник, не з`явився, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання (т. 4, а.п. 72).
Під час апеляційного розгляду суд переконався, що повний текст ухвали було складено й завантажено в систему "Д-3" 24 квітня 2023 року, тобто він був своєчасно виготовлений станом на дату його проголошення, що підтверджується відповідною відміткою в названій системі, про що зазначено в ухвалі.
Крім того, матеріалами встановлено, що ухвала була підшита в справу, тому сторона захисту мала безперешкодну можливість ознайомитись з її змістом, якою скористалася.
Стосовно тверджень сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України через недоведеність того, що саме від завданого ним одного удару ступнею лівої ноги в обличчя ОСОБА_8 останній отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, колегія суддів зазначає про таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України.
Такими доказами, зокрема, є: показання ОСОБА_7, який у суді першої інстанції повністю визнав свою винуватість, а під час апеляційного розгляду підтвердив, що завдав потерпілому ОСОБА_8 одного удару ногою в ділянку голови; показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які підтвердили, що побиття ОСОБА_8 здійснював виключно ОСОБА_7 і до цього ОСОБА_8 інші особи тілесні ушкодження не завдавали; даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз від 11 липня 2017 року № 46 та від 11 вересня 2019 року № 105 тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_8 було заподіяно 04 червня 2017 року. Відповідно до обох висновків його смерть настала внаслідок черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, крововиливами в голову відповідно до комплексу макро- й мікроскопічних змін, тобто від тяжких тілесних ушкоджень. Ці висновки підтвердив допитаний у суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_24, який при цьому зазначив, що виявлені в ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження не могли утворитися під час падіння, а є наслідком саме побиття.
Твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд, погоджуючись із висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не перевірив версії сторони захисту про лікарську помилку, яка полягала в тому, що було неправильно встановлено локалізацію гематоми головного мозку в потерпілого, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як правильно зазначив апеляційний суд, положеннями ч. 2 ст. 121 КК України передбачено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. А елементом об`єктивної сторони цього злочину є те, що тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку із діянням та наслідками.
Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку вищезгаданим доказам у сукупності та взаємозв`язку з іншими, у тому числі з показаннями засудженого, який не заперечував, що завдав ногою удару в ділянку голови потерпілого, дійшов висновку, що всі встановлені в ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть, є виключно наслідком його побиття ОСОБА_7, а тому відсутні будь-які сумніви в тому, що саме дії останнього призвели до смерті потерпілого.