ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 554/5290/22
провадження № 61-3083св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційні скарги представника Головного управління Державної податкової служби в Полтавській області - Набока Владислава Андрійовича та ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Обідіна О. І., Чумак О. В.,
в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Полтавській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями і бездіяльністю органу держави, та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідачів 77 964,17 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 400 000,00 грн - моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що впродовж 2020-2021 років Головне управління Державної податкової служби в Полтавській області (далі - ГУ ДПС в Полтавській області) незаконно здійснювало нарахування та позасудове стягнення з нього коштів за надуманими зобов`язаннями зі сплати недоїмки з єдиного соціального внеску за період із 2017 року до ІІІ кварталу 2020 року за податковими документами.
Він оскаржив незаконність дій ГУ ДПС в Полтавській області до Полтавського окружного адміністративного суду, який визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу.
Вважав стягнення податкових вимог державною виконавчою службою в зв`язку з їхнім скасуванням незаконним, зазначав, що стягнення продовжувалося до його повного виконання, оскільки відповідач заяву про припинення стягнення до виконавчої служби не надав. Такими діями та рішеннями ГУ ДПС в Полтавській області заподіяло йому майнових збитків та моральної шкоди.
Крім того, він поніс додаткові витрати внаслідок незаконного стягнення з його пенсії як єдиного джерела доходу. Він опинився в скрутному становищі, оскільки у 2019 році, перенісши надскладний інсульт, вісім місяців перебував на лікарняному ліжку, втратив роботу. Для реабілітаційного лікування йому необхідні були значні кошти, внаслідок чого він змушений був шукати додаткові кошти та уклав договір позики з ОСОБА_2, від якого отримав позику в сумі 40 000,00 грн на період до закінчення судових процесів із ГУ ДПС в Полтавській області. Відсоткова ставка за користування позиковими коштами за домовленістю сторін склала 35 % річних. Понесені ним додаткові витрати на проценти за користування позикою склали 40 000,00 грн, що підлягають стягненню як майнові збитки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25 серпня 2023 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 77 964,17 грн на відшкодування майнової шкоди та 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 147 964,17 грн, завданої незаконними рішеннями службової особи органу державної влади - ГУ ДПС в Полтавській області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішеннями Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року в справі № 440/743/21, від 14 липня 2021 року в справі № 440/6039/21 та від 04 жовтня 2021 року в справі № 440/7706/21, визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), тому всі стягнуті кошти за вказаними вимогами необхідно повернути ОСОБА_1 в розмірі 35 588,74 грн (борг за вимогами) та 4 525,72 грн (за обслуговування виконавчого процесу). Позивачем надано до суду копію договору позики від 08 липня 2020 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 40 000,00 грн зі сплатою 35 % річних. Надання грошей у борг також підтверджено в судовому засіданні свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Суд визнав правильним розрахунок позивача щодо стягнення із відповідача витрат у сумі 28 000,00 грн на відшкодування відсотків за користування коштами, отриманими в борг, оскільки такі витрати не були б понесені позивачем у разі відсутності порушення його прав щодо відрахування частини пенсійних виплат на погашення боргу за вимогою ГУ ДПС в Полтавській області.
Стосовно відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вказав, що рішеннями Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року в справі № 440/743/21, від 14 липня 2021 року в справі № 440/6039/21 та від 04 жовтня 2021 року в справі № 440/7706/21 доведено неправомірність дій ГУ ДПС в Полтавській області, які полягали в протиправності повторного нарахування та стягнення із ОСОБА_1 Єдиного соціального внеску, тому вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 70 000,00 грн.Позивачем не доведено факту спричинення будь-якого виду шкоди Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити за недоведеністю.
30 січня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області задоволено. Апеляційну скаргу ГУ ДПС в Полтавській області задоволеночастково.
Рішення Октябрького районного суду м. Полтави від 25 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто із ГУ ДПС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 35 861,08 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд керувався тим, що позивач пред`явив позов не до держави Україна, а до ГУ ДПС в Полтавській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області. Територіальний орган Державної казначейської служби України не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача, а здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, про що позивач не заявляв. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Отже, Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області не є належним відповідачем у справі, тому в задоволенні вимог до вказаного органу необхідно відмовити.
Установлені чинними судовими рішеннями адміністративного суду, якими визнано протиправними та скасовано вимоги до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) за Єдиним соціальним внеском, обставини є преюдиційними, оскільки протиправінсть дій податкового органу під час прийняття таких рішень безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що знайшло своє відображення в їх мотивувальній частині. Відповідачем указані обставини не спростовані, а тому факт спричинення майнової шкоди є доведеним та не може бути виправлений шляхом лише констатації судом факту порушення, оскільки передувало скасуванню вимог про сплату боргу їх примусове виконання органом виконавчої служби, унаслідок чого із позивача стягнуто як суму боргу, так і витрати виконавчого провадження, які у загальному розмірі 35 861,08 грн підлягають поверненню ГУ ДПС в Полтавській як органом, діями якого завдано шкоду.
Апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо підставності відшкодування майнової шкоди в вигляді позики та процентів за користування нею, обґрунтованих наявністю самої лише копії договору позики та показами його сторін, як свідків. Саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду в справі № 129/1033/13-ц у постанові від 18 березня 2020 року, яка є обов`язковою для врахування, проте залишена поза увагою судом першої інстанції, який постановив рішення в цій частині виключно на підставі показів позивача та свідка, якому відомі такі обставини зі слів самого позивача, що ставить під сумнів їх об`єктивність та достовірність. Інших належних та достовірних доказів на підтвердження того, що боргові зобов`язання позивача зумовлені саме протиправними діями ГУ ДПС України в Полтавській області, позивачем не надано, а, отже, відсутні підстави для їх стягнення.
Викликані протиправними діями відповідача емоції позивача хоча і були негативними, проте, з огляду на його тривалу професійну діяльність як адвоката, їх не можна трактувати як страждання або приниження. Натомість реалізація ним професійних якостей задля вирішення в судовому порядку спору щодо доцільності сплати єдиного соціального внеску не можна трактувати як "тривалий час оббивав пороги судів". До того ж порушене право позивача було відновлено і в цій справі йому компенсовано майнову шкоду, підтверджену доказами (35 588,74 грн), розмір моральної шкоди є неспівмірним ні із заявленим до стягнення (1 400 000,00 грн), ні з постановленим районним судом (70 000,00 грн). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Інших доказів на підтвердження вимог позову в частині відшкодування моральної шкоди, зокрема, руйнування усіх життєвих планів, істотності вимушених змін у способі життя, позивачем не надано.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
26 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь 77 964,17 грн на відшкодування майнової шкоди та 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
07 березня 2024 року представник ГУ ДПС в Полтавській області - Набок В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просить її скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та направити справу на новий розгляд.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справ спірної категорії відповідачем у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною певний державний орган. Апеляційний суд помилково виснував про те, що він звернувся з позовом не до держави Україна, а до ГУ ДПС в Полтавській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17, про те, що в справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через орган, діями якого завдано шкоду; наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою.
Апеляційний суд стягнув кошти з ГУ ДПС в Полтавській області, а не шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, та протиправно вилучив Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області з учасників справи.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, порушення його прав триває з червня 2020 року та протягом цього часу він пережив складне неврологічне захворювання (інсульт). Апеляційний суд безпідставно виснував про відмову в відшкодуванні моральної шкоди.
Апеляційний суд упереджено оцінив докази в частині підтвердження майнової шкоди, адже відповідач жодним чином не спростував правомірність вилучення в нього сум до бюджету, не підтвердив доказами неправомірність укладення договору позики та не спростував отримання позики й сплату процентів за нею.
Апеляційний суд стягнув 35 861,08 грн на відшкодування майнової шкоди, не врахувавши 4 525,72 грн за обслуговування виконавчого процесу.
Доводи касаційної скарги ГУ ДПС в Полтавській області
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при розгляді судами питання стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органу держави, а також порядку такого стягнення.
Кошти за податковими вимогами стягувалися безпосередньо органом державної виконавчої служби, проте позову до Шевченківського відділу державної виконавчої служби в м. Полтаві ОСОБА_1 не заявлено.
Сама собою наявність судового рішення про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади не може бути підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначеним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. Наявність у відповідача ряду захворювань та перенесення інсульту не свідчить про наявність причинного зв`язку з їх виникненням та діями відповідачів, зазначеними позивачем протиправними.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ГУ ДПС в Полтавській області зазначає, що обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї з цих складових є підставою відмови в задоволенні позову. Позивач не надав належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди. Обставини його перебування на лікуванні в часі відбулися пізніше, ніж звернення з позовами про скасування податкових вимог. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що його боргові зобов`язання зумовлені саме протиправними діями ГУ ДПС в Полтавській області.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Полтавській області від 07 червня 2019 року № Ф-4837-50У з ОСОБА_1 підлягали стягненню 21 030,90 грн (а. с. 11).
Згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Полтавській області від 13 березня 2020 року № Ф-4837-50У з ОСОБА_1 підлягали стягненню 8 262,54 грн (а. с. 10).
На підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Полтавській області від 09 листопада 2020 року № Ф-4837-50У з ОСОБА_1 підлягали стягненню 19 114,74 грн (а. с. 12).
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби в м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавчі провадження: № НОМЕР_1 від 05 червня 2020 року за вимогою від 07 червня 2019 року № Ф-4837-50У (а. с.13);№ НОМЕР_2 від 08 серпня 2020 року за вимогою від 13 березня 2020 року № Ф-4837-50У (а. с. 14); № НОМЕР_3 від 24 травня 2021 року за вимогою від 09 листопада 2020 року № Ф-4837-50У (а. с. 15).
Згідно з листом Шевченківського відділу державної виконавчої служби в м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22 листопада 2021 року № 101648, за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 з позивача неправомірно стягнуто 18 880,61 грн; за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 - 7 291,68 грн; за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 - 9 388,79 грн, всього - 35 561,08 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року в справі № 440/743/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 червня 2019 року № Ф-4837-50У (а. с. 18-21).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року в справі № 440/6039/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 березня 2020 року № Ф-4837-50У (а. с. 22-24).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року в справі № 440/7706/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року № Ф-4837-50У (а. с. 25-27).
Згідно з листом Комунального підприємства (далі - КП) "2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 04 листопада 2021 року за вих. № 01-1976 ОСОБА_1 дійсно перебував на лікуванні в КП "2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" в лікаря-невролога із встановленим діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу в період з 03 березня 2019 року до 27 червня 2019 року та з 18 липня 2019 року до 12 грудня 2019 року, що підтверджується виданими листками непрацездатності (а. с. 7).
Відповідно до листа КП "2-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 04 листопада 2021 року за вих. № 01-1977 ОСОБА_1 перебував на лікуванні в лікарні в лікаря-невролога із встановленим діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу в період з 03 березня 2021 року до 28 жовтня 2021 року, що підтверджується виданими листками непрацездатності (а. с. 7).
08 липня 2020 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики на суму 40 000,00 грн зі сплатою 35 % за користування коштами. Розмір несплачених відсотків за користування позикою на момент доповнення позивачем вимог в суді першої інстанції становив 40 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзиву та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1, 2 статті 1166 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву "Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад", у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому в тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 35), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.6), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).