ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2024 року
м. Київ
справа № 758/113/23
провадження № 61-18061 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Інветиційно-будівельна фірма "АВМ",
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача - адвокат Мельник Микола Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Інветиційно-будівельна фірма "АВМ" на постанову Київського апеляційного суду
від 07 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, ухвалені у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф.,
Желепи О. В., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (далі - ТОВ "ІБФ "АВМ") звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1, в якому просило встановити факт розірвання з 15 липня
2021 року договору доручення від 31 травня 2005 року № 131/1-68.
В обґрунтування позову зазначено, що 31 травня 2005 року ОСОБА_1 (довіритель) уклав договір доручення № 131/1-68 з товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (далі - ТОВ "БІК "Інтербудінвест") (повірений). Відповідно до положень цього договору повірений зобов`язався від імені та за рахунок довірителя профінансувати спорудження об`єкта нерухомості, а після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію - надати документи, необхідні для послідуючого оформлення об`єкта нерухомості у власність.
28 грудня 2012 року додатковою угодою № 1 до вказаного договору замінено повіреного - з ТОВ "БІК "Інтербудінвест" на ТОВ "ІБФ "АВМ".
У червні 2021 року товариство повідомило довірителя про відмову від договору. Тобто договір доручення від 31 травня 2005 року № 131/1-68 від 31.05.2005 розірвано в односторонньому порядку.
Разом із цим, ОСОБА_1 не визнав факт розірвання вказаного договору.
Установлення юридичного факту розірвання договору доручення необхідно
для визначення часу, з якого припинилися правовідносини по договору доручення.
З урахуванням наведеного, ТОВ "ІБФ "АВМ" просило суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року у складі судді Анохіна А. М. позов ТОВ "ФБФ "АВМ" задоволено.
Встановлено факт розірвання договору доручення від 31 травня 2005 року
№ 131/1-68, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "БІК "Інтербудінвест"
15 липня 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІБФ "АВМ" судовий збір в сумі
2 481,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмова ТОВ "ІБФ "АВМ",
як повіреного за договором доручення від 31 травня 2005 року №131/1-68,
від указаного договору є одностороннім правочином. Тому цей договір
є розірваним з 15 липня 2021 року, про що було вказано в листі, направленому довірителю (частина третя статті 651, стаття 1008 ЦК України). ОСОБА_1 вказаний факт не спростував.
При цьому ТОВ "ІБФ "АВМ" стверджувало, що не отримувало від ОСОБА_1 грошових коштів по договору доручення й останній не довів факт перерахування грошових коштів на користь товариства.
Суд першої інстанції застосував норми ЦК України, надав оцінку положення договору доручення та врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення районного суду.
Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ТОВ "ІБФ "АВМ" відмовлено.
Стягнуто з ТОВ "ІБФ "АВМ" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, так як в позовній заяві позивач
не зазначив обставин, які підтверджували б наявність порушення його права та/або законного інтересу невизнанням відповідачем факту припинення договору доручення. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача
є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Крім того, позивач посилався на наявність між сторонами спору щодо договору доручення. Тому у разі доведення порушення права позовна вимога
про встановлення факту розірвання договору доручення є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми ЦК України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема щодо права особи на звернення до суду, належного способу судового захисту.
Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено на підставі статті
Додатковою постановою Київського апеляційного суду 28 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ТОВ "ІБФ "АВМ" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 800,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат
на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України і зазначив
про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 800,00 грн.
ТОВ "ІБФ "АВМ" не надало заперечень щодо вказаного розміру витрат на правничу допомогу. Заперечення позивача стосувалися лише форми відповідної заяви відповідача.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду
У грудні 2023 року ТОВ "ІБФ "АВМ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року,
у якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У січні 2024 року ТОВ "ІБФ "АВМ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу
на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, у якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про розподіл судових витрат повернути заявникові
без розгляду.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі за касаційною скаргою ТОВ "ІБФ "АВМ" на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 26 грудня 2023 року. Витребувано
із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року клопотання ТОВ "ІБФ "АВМ"
про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновити товариству строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі
за касаційною скаргою ТОВ "ІБФ "АВМ" на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 19 січня 2024 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга ТОВ "ІБФ "АВМ" на постанову апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні позову товариства, неправильно застосував норми права й не врахував правові позиції Верховного Суду.
Товариство має право на захист своїх прав, висновки суду апеляційної інстанції про неможливість захисту своїх прав шляхом встановлення юридичних фактів
не узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду. Товариство обрало належний спосіб судового захисту порушених прав, який призведе до відновлення прав та інтересів позивача. При цьому перелік способів захисту цивільних прав (стаття 16 ЦК України) не є вичерпним. У цій частині посилається також
на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ).
Вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, переглянув рішення районного суду повністю, хоча відповідач не посилався
в апеляційній скарзі на неповне з`ясування обставин справи.
Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення
у будь-який час (стаття 1008 ЦК України). Товариство розірвало договір доручення в односторонньому порядку. Іншого способу захисту свого права та інтересу товариство не має.
Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що ТОВ "ІБФ "АВМ" у порядку частини другої статті 406 ЦПК України наводить свої обґрунтування щодо необхідності скасування ухвали Київського апеляційного суду від 16 жовтня
2023 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не дослідив питання поважності пропуску строку
на апеляційне оскарження, чим порушив принципи диспозитивності
та змагальності.
У касаційній скарзі вказано, що товариство понесло й очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 15 000,00 грн. Докази понесення цих витрат будуть надані
у визначений процесуальним законом спосіб.
Касаційна скарга ТОВ "ІБФ "АВМ" на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки
про наявність підстав для стягнення з товариства на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права. Відповідач
до закінчення судових дебатів не робив заяву про понесення витрат на правничу допомогу (частина восьма статті 141 ЦПК України), апеляційна скарга попереднього розрахунку таких витрат не містить.
Заява про розподіл судових витрат надіслана на електронну адресу суду апеляційної інстанції, а через підсистему "Електронний суд". У цій заяві відсутня інформація про наявність/відсутність у заявника електронного кабінет.
Тому заяву слід залишити без розгляду та повернути заявнику (стаття 183
ЦПК України).
Товариство зазначає, що воно понесло й очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає
1 000,00 грн. Докази їх понесення будуть надані у визначений процесуальним законом спосіб.
Доводи особи, яка подала відзиви касаційні скарги
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник М. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу товариства на постанову апеляційного суду, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення районного суду, вірно застосував норми права вирішуючи спір.
Крім того, ОСОБА_1 поніс та очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає
12 000,00 грн. Докази їх понесення будуть надані додатково.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника М. А., про продовження строку на подачу відзиву задоволено. Продовжено представнику відповідача строк на подачу відзиву на касаційну скаргу товариства на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року.
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник М. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу товариства на додаткову постанову апеляційного суду, в якому просить залишити відповідну касаційну скаргу
без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду -
без змін.
Апеляційний суд вірно вирішив питання розподілу витрат на правничу допомогу. При цьому позивач не заперечив проти заявленого розміру цих витрат.
ОСОБА_1 також поніс та очікує понести судові витрати за розгляд справи
в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає
4 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ТОВ "ІБФ "АВМ" задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Щодо касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, товариство посилалося на те,
що ОСОБА_1 не визнає факт припинення договору доручення від 31 травня 2005 року № 131/1-68, а тому є необхідність встановлення даного факту
в судовому порядку й визнання факту розірвання цього договору з 15 липня
2021 року.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження
№ 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив
на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача,
у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір
у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції
та відмовляючи у задоволенні позову товариства, виходив із того, що позивач
у позовній заяві не зазначив обставин, які підтверджували б наявність порушення його права та/або законного інтересу невизнанням відповідачем факту припинення договору доручення.
Саме з цієї правової підстави апеляційний суд відмовив у задоволенні позову
ТОВ "ІБФ "АМВ", а не через неефективний спосіб судового захисту порушеного права, на що позивач помилково посилається у касаційній скарзі.
Хоча апеляційний суд і вказав додатково про те, що, з урахуванням посилань позивача на існування між сторонами спору, позовна вимога про встановлення факту розірвання договору доручення є неналежним способом захисту прав
та інтересів позивача, проте лише у разі доведення порушення права. У спірних правовідносин ТОВ "ІБФ "АМВ" указаного не довело, у зв`язку з чим апеляційним судом відмовлено у задоволенні позову.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право
на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду,
має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права
чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (постанова від 28 вересня 2021 року у справа № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20).
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували
б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Встановлено, що 31 травня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ "БІК "Інтербудінвест" укладено договір доручення № 131/1-68 (а. с. 4-5, т. 1).
Предметом цього договору було зобов`язано повіреного від імені та за рахунок довірителя профінансувати спорудження об`єкта нерухомості, а після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію надати документи, необхідні
для послідуючого оформлення об`єкта нерухомості у власність.
28 грудня 2012 року додатковою угодою № 1 до договору замінено повіреного -ТОВ "БІК "Інтербудінвест", на ТОВ "ІБФ "АВМ (а. с. 6, т. 1).