ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа №640/13963/20
адміністративне провадження № К/9901/8887/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів Кравчука В.М., Чиркіна С.М.,
за участю: секретаря судового засідання Корецького І.О.,
представника позивача: Атаєвої Д.К.,
представника відповідача (Кабінету Міністрів України): Марусенка В.О.,
представника відповідача (Міністерства соціальної політики України): не з`явився,
представника відповідача (Міністерства розвитку громад та територій України): не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кабінету Міністрів України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 (головуючий суддя Бужак Н.П., судді Костюк Л.О., Кобаль М.І.)
у справі №640/13963/20
за позовом заступника Генерального прокурора
до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства розвитку громад та територій України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства розвитку громад та територій України, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Міністерства розвитку громад та територій України в частині нерозроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як це передбачено п. 9 розпорядження Кабінету Міністрів від 09.08.2017 № 526-р;
1.2. визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як це передбачено частиною 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування";
1.3. зобов`язати Кабінет Міністрів України вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р (далі - Розпорядження № 526-р) затверджено План заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, згідно з яким розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, доручено Міністерству соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) та Міністерству розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон) шляхом видання відповідного наказу з визначенням терміну виконання - II квартал 2018 року.
2.1. Постановою Верховної Ради України від 17.01.2020 "Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні" Кабінет Міністрів України зобов`язано здійснити перегляд і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини.
2.2. Цією ж постановою Верховна Рада України доручила Офісу Генерального прокурора вжити заходів для захисту інтересів держави, зокрема прав дітей.
2.3. Офісом Генерального прокурора встановлено факт бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони дитинства, а саме стосовно забезпечення реалізації житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
2.4. Відсутність встановленого Кабінетом Міністрів порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, порушує житлові та майнові права дітей, які перебувають під особливою охороною держави.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 скасоване та ухвалене у справі нове рішення про часткове задоволення позову заступника Генерального прокурора.
4.1. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприйняття порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як це передбачено частиною 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
4.2. Зобов`язано Кабінет Міністрів України вжити заходів та прийняти рішення про встановлення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
4.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
5. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:
5.1. У липні 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа" № 2394-VI від 01.07.2010.
5.2. Згідно положень цього Закону передбачено викладення частини першої статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" в такій редакції: "За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".
5.3. 17.04.2020 Офісом Генерального прокурора направлено до Кабінету Міністрів України, Мінсоцполітики та Мінрегіону листи №№: 24/1-41134-20, 24/1-41134-20, 24/1-41134-20, з вимогами щодо вжиття невідкладних заходів з прийняття відповідного нормативного акта.
5.4. Листом № 17088/1/1-20 від 24.04.2020 Кабінетом Міністрів України скеровано запит Офісу Генерального прокурора до Мінсоцполітики та Мінрегіону.
5.5. 13.05.2020 Мінсоцполітики надано відповідь Офісу Генерального прокурора, оформлену у листі № 89115-20, згідно якої зазначено, що передбачений Планом заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки порядок збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на думку Мінсоцполітики, не може бути виконаний шляхом видання наказу; відповідне завдання буде передбачене планом заходів з реалізації ІІ етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки.
5.6. Мінрегіон листом № 7/9.3.2/7993-20 від 18.05.2020 повідомив Офіс Генерального прокурора, що прийме участь у опрацюванні запропонованих йому відповідних нормативно-правових актів.
5.7. Заступник Генерального прокурора вважає протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невиконання вимог закону та невжиття мір до прийняття порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, порушує житлові та майнові права дітей, які перебувають під особливою охороною держави, у зв`язку з чим звернуся до суду.
6. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із необґрунтованості позовних вимог. Судом зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", якою затверджено "Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини", та внесені до неї зміни у період з 06.01.2010 по 25.11.2020, постанова Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585 "Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах", якою затверджено "Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження", Наказ Мінсоцполітики від 26.01.2012 № 37, яким затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 1-ЗЖД (річна) "Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", спрямовані на регулювання правових питань, що випливають із Закону України "Про охорону дитинства" та Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", у тому числі щодо порядку збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
6.1. Поряд з цим, суд врахував, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 526-р затверджено "План заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 - 2026 роки", згідно з положеннями якого розроблення порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування доручено Міністерству соціальної політики України та Міністерству розвитку громад та територій України шляхом видання відповідного наказу з визначенням терміну виконання - II квартал 2018 року.
6.2. З урахуванням положень діючого законодавства суд першої інстанції зазначив, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа" № 2394-VI від 01.07.2010 не визначав обов`язку для Кабінету Міністрів України щодо прийняття "Порядку збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" у вигляді окремого нормативно-правового акта з огляду на те, що постановою Верховного Ради України від 17.01.2020 "Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні" доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, здійснити перегляд і вдосконалення плану заходів з реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини під час прийняття рішень стосовно дитини, а також доручити Міністерству соціальної політики України здійснити розробку та затвердження порядку саме передачі документів стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від районних державних адміністрацій до об`єднаних територіальних громад, з урахуванням того, що на Мінрегіонбуду прямо не покладаються завдання щодо організації та координації роботи із забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, зважаючи на наявність нормативного регулювання питання "Захисту майнових та житлових прав дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" згідно "Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини" (далі - Порядок № 866), як на 27.10.2010, так і станом на момент звернення позивача до суду.
7. Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що Порядок №866 не містить жодних положень про те, яким чином органи влади та органи місцевого самоврядування мають забезпечити збереження майна та житла дітей-сиріт або дітей позбавлених батьківського піклування. Суд підкреслив, що поняття "збереження майна та житла дітей-сиріт" та "захист майнових і житлових прав дітей-сиріт" не є тотожними, а отже потребують нормативного урегулювання як те визначено Законом. Апеляційний суд не взяв до уваги нормативні акти, на які посилався Кабінет Міністрів України, оскільки вони не утворюють відповідний порядок збереження майна та житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у розумінні вимог статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
7.1. При цьому, суд вказав на обов`язок Кабінету Міністрів України щодо розробки відповідного порядку, тим самим відмовив у задоволенні позовних вимог до Міністерства соціальної політики України та Міністерства розвитку громад та територій України.
8. Одночасно з цим, суди першої та апеляційної інстанцій підтвердили право прокурора на звернення в суд із цим позовом в інтересах держави.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
9. Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 залишити в силі.
9.1. Вважає, що суд попередньої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є, передбачені пунктами 1 і 3 абзацу 1 частини 4 статті 328 КАС України, обставини. Зазначає, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17, від 11.08.2020 у справі №320/5970/17, від 18.10.2019 у справі №320/1724/19, що стосуються дослідження обставин, за яких можливо визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а також викладених у постановах Верховного Суду від 18.10.2019 у справі №320/1724/19, від 09.10.2019 у справі №0440/4892/18, від 04.10.2019 у справі №804/4728/18, від 30.07.2019 у справі №0440/6927/18, від 27.04.2020 у справі №826/10807/16, від 12.08.2020 у справі №820/1381/17, від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, що стосуються підстав звернення прокурора до адміністративного суду. Крім того вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо реалізації Урядом повноважень Кабінету Міністрів України у сфері збереження майна та житлових приміщень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
9.2. Позицію скаржника обґрунтовано тим, що при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції не застосував положення статей 55-79 Цивільного кодексу України та статей 247, 248 Сімейного кодексу України, які визначають збереження житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
9.3. Відповідач переконаний, що Урядом на виконання положень частини 2 статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" прийнято постанову від 24.09.2008 №866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", який містить положення (порядок) щодо збереження майна дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Відтак вважає, що з боку відповідача не було допущено протиправної бездіяльності.
9.4. Кабінет Міністрів України стверджує, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про підстави представництва інтересів громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. З посиланням на практику Верховного Суду відповідач зазначає про відсутність підстав звернення до адміністративного суду прокурора в інтересах держави за наявності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції.
10. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України, оскільки відповідачем здійснено посилання на правозастосовчу практику, яка не є релевантною до спірних правовідносин. Водночас позивач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2019 у справі №826/8546/18, з приводу бездіяльності Кабінету Міністрів України. Вказав на те, що скаржником не зазначено конкретної норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.
11. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
12. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
13. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів надає правову оцінку в першу чергу праву заступника Генерального прокурора Україна на звернення із цим позовом до суду.
14. Частиною 3 статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
15. Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1679-VII; в редакції, чинній на час подання позовної заяви до суду).
16. Частиною 1 статті 23 Закону № 1679-VII визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
17. Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
18. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону № 1679-VII).
19. Аналіз наведеної норми Закону № 1679-VII дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
20. Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
21. Таке "нездійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
22. Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
23. Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
24. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
25. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №802/4083/15-а, від 13.12.2019 у справі №810/3160/18, від 27.12.2019 у справі №826/15235/18.
26. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
27. У пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
28. У пункті 4 вказаного Рішення зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
29. Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону № 1679-VII.
30. Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
31. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а.
32. Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
33. З огляду на вищевикладене, прокурор в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі зобов`язаний вказати докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
34. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
35. Судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом стосовно питання, яке стосується бездіяльності Кабінету Міністрів України, Мінсоцполітики та Мінрегіону щодо нерозроблення порядку забезпечення захисту майна та житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.
36. При цьому, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави без визначення конкретного позивача, оскільки розробка відповідного порядку, в силу вимог частини 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", відноситься до компетенції саме конкретних відповідачів, які зазначені у позовній заяві.
37. Будь-якого іншого органу, який має повноваження на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з таким позовом, немає.
38. В судовому засіданні представник Кабінету Міністрів України зазначив, що позивач не мав права звертатись до суду, натомість з цим позовом могло звернутись Міністерство соціальної політики України.
39. Водночас, представник позивача в судовому засіданні обґрунтувала право звернення до суду з цим позовом відсутністю органу, уповноваженого звертатись до суду. Вказала, що позивач звертався за захистом інтересів держави у сфері охорони дитинства.