П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/313/23
Провадження № 11-205заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/313/23 за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Президента України про відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2023 року (суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стародуб О. П., Стеценко С. Г.),
У С Т А Н О В И Л А:
1. Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до держави України в особі Президента України, у якій просив:
- зобов`язати державу Україну відшкодувати за рахунок бюджетних коштів майнову шкоду, заподіяну внаслідок застосування акта, що визнаний неконституційним, за період з травня 2016 року по теперішній час у розмірі та межах різниці від сум коштів фактично отриманих пенсійних виплат та присуджених з нарахуванням компенсації від утрати частини доходу, викликаної невиплатою пенсії в повному обсязі, відповідно до рішення Житомирського районного суду від 12 серпня 2013 року у справі № 278/3497/13-а;
- для забезпечення відповідачем (державою Україною в особі її глави - Президента України) виконання покладеного судом обов`язкузапропонувати Президенту України як гаранту прав і свобод людини і громадянина видати розпорядження, яким зобов`язати Пенсійний фонд України спільно з Державною казначейською службою України розрахувати точний і остаточний розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок скасування права ОСОБА_1 на перерахунок розміру його пенсії, за весь період застосування неконституційної норми закону та виплачувати йому пенсію щомісяця довічно відповідно до рішення Житомирського районного суду від 12 серпня 2013 у справі № 278/3497/13-а.
1.2. На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2013 року (набрала законної сили 04 листопада 2013 року) Пенсійний фонд України перерахував і виплачував йому пенсію, призначену на підставі статтей 37, 37-1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-XII).
1.3. З набранням чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) перерахунок пенсії для пенсіонерів із числа державних службовців, пенсія яким була призначена відповідно до Закону № 3723-XII, не був передбачений. Так само не було передбачено і збільшення розміру пенсії на індекс інфляції.
1.4. Рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII тому, що він унеможливив перерахунок розміру пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723-XII. Конституційний Суд України дійшов висновку, що оскільки в підпункті 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII немає посилання на статтю 37-1 Закону № 3723-XII, якою було передбачено право певного переліку осіб на призначення пенсії на підставі статті 37 цього Закону, має місце унеможливлення перерахунку розміру пенсій (їх осучаснення), що є порушенням Конституції України.
1.5. Позивач доводив, що у зв`язку з визнанням неконституційним підпункту 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII він має право на відшкодування майнової шкоди, завданої неконституційним законом, як це передбачено частиною третьою статті 152 Конституції України.
1.6. На переконання позивача, відповідач не створив правового механізму щодо компенсації та усунення негативних наслідків застосування неконституційної норми закону з метою поновлення його права на перерахунок пенсії за весь період дії акта, визнаного неконституційним.
1.7. Зауважував, що, оскільки станом на момент звернення з позовом до суду відсутній законодавчо встановлений механізм щодо компенсації та усунення негативних наслідків застосування неконституційної норми закону задля поновлення його права на перерахунок пенсії за весь період дії акта, визнаного неконституційним, він звертається з позовом до держави України в особі Президента України з метою відшкодування шкоди шляхом подальшого видання Президентом України розпорядчого документа, яким просить зобов`язати Пенсійний фонд України та Державну казначейську службу України вчинити дії щодо здійснення перерахунку та виплати його пенсії.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
2.1. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2023 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі № 990/313/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
2.2. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, Касаційний адміністративний суд виходив з того, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені укази і розпорядження Президента України (на предмет їх законності), дії чи бездіяльність, які виникли у правовідносинах, в яких Президент України реалізовує свої владні (управлінські) повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду. Натомість ОСОБА_1 безпосередньо не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність Президента України як суб`єкта владних повноважень, прийняті (вчинені) у межах компетенції, визначених Конституцією та законами України. Позивач не зазначає, яким актом, дією або бездіяльністю відповідача порушено його права, свободи чи інтереси, що, на думку суду, свідчить про відсутність між сторонами публічно-правового спору, який підлягає розгляду адміністративним судом.
2.3. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
2.4. На переконання Касаційного адміністративного суду, між сторонами відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не вказує, яким актом, дією або бездіяльністю відповідача порушено його права, свободи чи інтереси.
2.5. Касаційний адміністративний суд зазначив, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права, оскільки Касаційний адміністративний суд як суд першої інстанції не наділений повноваженнями розглядати позови про відшкодування завданої шкоди з держави України в особі Президента України шляхом видання розпорядчого документа про зобов`язання Пенсійного фонду України та Державної казначейської служби України здійснити перерахунок пенсії та виплату належних сум, зокрема, за вказаних позивачем підстав.
2.6. У зв`язку із цим суд першої інстанції виснував, що стосовно позову ОСОБА_1 поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" треба тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які не можуть бути розглянуті адміністративним судом за умови дотримання правил інстанційної підсудності, унормованої статтями 22-24 КАС України, та правильного визначення суб`єктного складу публічно-правових відносин, в яких виник такий спір.
2.7. Водночас Касаційний адміністративний суд роз`яснив позивачу, що його вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства за загальними правилами підсудності та мають бути заявлені до належного відповідача та/або відповідачів (відповідних уповноважених органів, зокрема територіального органу Пенсійного фонду України), які здійснюють функції щодо нарахування та виплати пенсії й відшкодування шкоди у межах, порядку та спосіб, визначений законодавством.
3. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
3.1. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
3.2. Позивач доводить, що заявлені ним позовні вимоги є достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність та нормативне регулювання спірних відносин. Зазначає, що протиправна бездіяльність держави України щодо неврегулювання питання про перерахунок пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, очевидна, тим більше після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022.
3.3. Як стверджує позивач, суд першої інстанції позбавив його можливості скористатися правом заміни неналежного відповідача чи виключення позовної вимоги щодо прийняття Президентом України розпорядчого документа, адресованого відповідним компетентним органам, задля забезпечення виконання судового рішення про відшкодування шкоди, завданої неконституційною нормою закону.
3.4. Щодо висновку Касаційного адміністративного суду, що порушене право позивача може бути захищене шляхом пред`явлення позову до відповідних державних органів з дотриманням правил підсудності, позивач зазначив, що він звернувся до Верховного Суду на підставі пункту 4 статті 22 КАС України, яким передбачено звернення до Верховного Суду в разі оскарження, зокрема, дій / бездіяльності Верховної Ради України та Президента України. Доводить, що зазначені органи державної влади причетні до законодавчого процесу, особливо стосовно дотримання вимог статей 22, 58 Конституції України, тоді як органи державного управління до цих пір виконують неконституційну норму закону. Позивач зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна бездіяльністю органів державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини її органів. Посилається також на те, що закон, яким би був установлений порядок (механізм) відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, як того вимагає частина третя статті 152 Конституції України, до цього часу не ухвалено.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, а ухвалою від 05 березня 2023 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. Офіс Президента України, який відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 2020 року № 162/2020 "Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України" здійснює самопредставництво Президента України в судах, у відзиві на апеляційну скаргу, погоджуючись із наведеними в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року підставами відмови ОСОБА_1 у відкриття провадження в адміністративній справі, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовий спір, який підлягає вирішенню в суді, відсутній, відтак суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.
6. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Щодо предметної юрисдикції
6.2. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
6.3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
6.4. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
6.5. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
6.6. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
6.7. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
6.8. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
6.9. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також на спориз приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.