У Х В А Л А
29 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 641/1334/23
Провадження № 14-54цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення таким, що підлягає скасуванню та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2023 року, ухвалене суддею Чайкою І. В.,і постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року,
УСТАНОВИЛА:
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківського обласного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) та просив поновити його на роботі на посаді провідного юрисконсульта Харківської районного філії Центру зайнятості з 20 лютого 2023 року.
2. Просив визнати таким, що підлягає скасуванню з моменту його видання, наказ Центру зайнятості від 17 лютого 2023 року № 310-к про звільнення позивача. Зобов`язати Центр зайнятості виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
3. Мотивував позов тим, що з 26 березня 2020 року він працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача.
4. Наказом від 26 грудня 2022 року № 921 припинено Харківську районну філію шляхом її ліквідації.
5. Того ж дня відповідач видав наказ № 894 про зміну в організації праці. Згідно із цим наказом начальник відділу по роботі з персоналом відповідача мала попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій відповідача, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці.
6. ОСОБА_1 зазначив, що 29 грудня 2022 року ознайомився із цим наказом, однак не з його додатками. Він не отримав від відповідача жодної пропозиції про переведення на вакантні посади. Відповідач порушив обов`язок роботодавця працевлаштувати позивача через скорочення чисельності штату та забезпечення переважного права на залишення на роботі, чим порушив вимоги частини другої статті 40, статті 42 та частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ).
7. Мотивував також тим, що роботодавець є таким, що виконав обов`язок з працевлаштування працівника, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував усі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).
8. Також вказав на те, що згідно з розрахунковим листком за лютий 2023 року Центр зайнятості нарахував позивачеві 13 860,00 грн вихідної допомоги, обчисленої шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100). Середньомісячне число робочих днів складає 22. Необхідна для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата становить 630,00 грн [13 860 (розмір вихідної допомоги) / 22 (середньомісячне число робочих днів)].
9. Рішенням від 07 серпня 2023 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відмовив у позові.
10. Мотивував рішення тим, що 27 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом відповідача разом із начальником і провідним юрисконсультом юридичного відділу відповідача склали акт, згідно з яким засвідчили те, що ОСОБА_1 запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. ОСОБА_1 від запропонованої роботи відмовився.
11. Вважав, що доводи про порушення Центром зайнятості обов`язку щодо працевлаштування позивача протягом усього строку попередження про вивільнення є необґрунтованими, бо ОСОБА_1 подав заяву про скорочення такого строку, а отже, виявив волю на звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на юридичні наслідки подання цієї заяви.
12. Виходив з того, що необґрунтованим є твердження позивача про те, що роботодавець відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про наступне вивільнення з посади не запропонував усіх вакантних посад і не врахував кваліфікаційну (професійну) перевагу для залишення позивача на роботі. Оскільки 13 лютого 2023 року останній написав і подав роботодавцю заяву з проханням звільнити його із займаної посади 19 лютого 2023 року, то реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем у нього не було.
13. 24 жовтня 2023 року Харківський апеляційний суд ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення місцевого суду.
14. Мотивував рішення тим, що у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував факт телефонної розмови із начальником юридичного відділу відповідача, під час якої йому запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача.
15. Звернув увагу на те, що ОСОБА_1 зазначив, що не сприйняв цю пропозицію роботи, бо не був згоден на роботу за межами міста Харкова.
16. Вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів порушення відповідачем порядку та процедури його звільнення, є правильним.
17. Виходив з того, що необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що акт, складений працівниками відповідача, не є доказом пропозиції роботодавцем вакантних посад, бо обставини, які зазначені в цьому акті, ОСОБА_1 не заперечує.
18. Зазначив те, що ОСОБА_1 подав заяву про скорочення строку повідомлення та звільнення його згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто погодився зі звільненням.
19. 25 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу і просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
20. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду, а також на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.
21. У грудні 2023 року Центр зайнятості подав відзив на касаційну скаргу та просив залишити судові рішення місцевого та апеляційного судів без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
22. Мотивував тим, що ОСОБА_1, подавши заяву про скорочення строку попередження про вивільнення, виявив волю на припинення трудового договору згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року.
23. Зазначив, що у структурі Харківської філії відповідача є юридичний відділ, на посади юрисконсультів якого перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості. Якщо б позивач не подав заяву про скорочення строку попередження про вивільнення,роботодавець запропонував би йому вакантні посади у юридичному відділі Харківської філії відповідача (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17).
24. Ухвалою від 04 грудня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження у цій справі та витребував її із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
25. У грудні 2023 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
26. Ухвалою від 29 січня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за скаргою призначила до розгляду.
27. Ухвалою від 21 лютого 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у справі № 807/3588/14, у якому йдеться про те, що подання рапорту про скорочення терміну попередження вивільнення працівника могло бути підставою для звільнення працівника зі служби раніше обумовленого строку виключно за наявності обставин, які вказували б на відсутність можливості подальшого використання працівника на службі; обставин, які б вказували на відсутність можливого подальшого використання працівника на службі, відповідачі не довели. Тому, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Касаційний адміністративний суд зазначив, що позивача звільнили з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, бо запропонували йому тільки одну вакантну посаду з усіх наявних у штатному розписі.
28. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила таке.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
30. Послалася на те, що відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
31. Вважала, що відповідно до частини першої - третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.
32. У цій справі 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про скорочення терміну попередження про вивільнення, згідно з якою просив звільнити його з 19 лютого 2023 року за скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
33. Відповідно до наказу № 310-к від 17 лютого 2023 року Центр зайнятості звільнив ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача 19 лютого 2023 року за скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
34. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованому у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17, яку згадав відповідач у відзиві на касаційну скаргу.