ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024року
м. Київ
справа № 523/10009/15
провадження № 51-6092км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
виправданої ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в кримінальному провадженні № 42015160000000068 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Новгорода Російської Федерації, жительки м. Одеси,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обох інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, ОСОБА_5 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувалася в тому, що вона працюючи на посаді начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області та являючись службовою особою, що займає відповідальне становище, отримала неправомірну вигоду за наступних обставин.
Наказом голови комісії з реорганізації державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області за № 2 від 05 січня 2015 року було призначено проведення планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_8 за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідальність за виконання якої було покладено на ОСОБА_5 .
09 лютого 2015 року ОСОБА_5 у своєму службовому кабінеті повідомила представнику ФОП ОСОБА_8 - ОСОБА_9 про те, що підпорядкованими їй працівниками під час проведення перевірки діяльності ФОП ОСОБА_8 були виявлені порушення податкового законодавства, а тому за актом перевірки будуть проведені донарахування та нараховані штрафні санкції на загальну суму понад 80 000 грн.
Під час бесіди ОСОБА_5 також повідомила ОСОБА_9 про те, що вона є начальником зазначеного управління і в силу своїх службових повноважень може вплинути на підпорядкованих працівників з метою зменшення суми донарахувань за актом перевірки до 10 000 грн за умови надання їй неправомірної вигоди у розмірі 10 000 грн.
13 лютого 2015 року близько 18:30 на території автостоянки біля торгівельного центру "Сільпо" на вул. Дніпропетровська дорога, 93-а в м. Одесі ОСОБА_5 в салоні свого автомобіля одержала від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в сумі 10 000 грн та вручила йому акт державної податкової інспекції у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області від 12 лютого 2015 року №19/15-09-17-01/3227720512 в якому суму фінансових санкцій і нарахувань за результатами документальної перевірки діяльності ФОП ОСОБА_8 було зменшено до 10 778, 66 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На думку прокурора, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо неправильності висновків суду першої інстанції у вироку про порушення порядку прийняття заяви про злочин, недопустимість відеозаписів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у кримінальному провадженні, недоведеність стороною обвинувачення наявності у ОСОБА_5 службових повноважень, які надають їй можливість впливати на підпорядкованих працівників з метою зменшення суми стягнення за результатами документальної перевірки суб`єктів підприємницької діяльності, недопустимість матеріалів досудового розслідування та речових доказів у справі через те, що їх не було відкрито стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК, відсутність у справі доручення слідчому на проведення досудового розслідування, наявність провокації з боку правоохоронних органів та конфіскацію предмета неправомірної вигоди, який належав ОСОБА_11 і підлягає поверненню йому.
Вказує, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не усунув порушень допущених місцевим судом і в своєму рішенні не дав умотивованих відповідей на його доводи в апеляційній скарзі, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У поданих письмових запереченнях захисник ОСОБА_6 просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
Виправдана ОСОБА_5 та її захисник присили відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржуване рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто, в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях зазначав, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа "Ruiz Torija v. Spain"). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа "Van de Hurk v. the Netherlands"), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа "Boldea v. Romania").
При перегляді вироку в кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції цих вимог не дотримався.
Вироком місцевого суду ОСОБА_5 було визнано невинуватою та виправдано за обвинуваченням у вчиненні інкримінованого злочину. Такого висновку суд дійшов на підставі того, що в судовому засіданні не було здобуто належних і допустимих доказів у доведеність її вини в отриманні неправомірної вигоди.
На обґрунтування такого висновку суд у вироку послався на те, що заяву ОСОБА_9 про злочин не було прийнято у встановленому законом порядку, оскільки ця заява не містить відміток про її реєстрацію та відомостей про службову особу, яка її прийняла. Крім того, в заяві зазначено про ознайомлення заявника з положеннями ст. 363 КК, а не ст. 383 цього Кодексу, як вимагає закон.
Також суд вказав, що при виконанні слідчим вимог ст. 290 КПК стороні захисту не було надано доступу до речових доказів, не були відкриті процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, а під час судового розгляду не надано процесуальних документів, які би підтверджували наявність повноважень слідчого на проведення слідчих дій. Крім того, суд послався на те, що стороною обвинувачення не доведено, що відеозаписи НСРД, які долучено до провадження в якості речових доказів, є оригіналами і не піддавалися монтажу, а також на те, що при виготовленні експертного висновку № Е51 від 24 червня 2015 року для дослідження експерту було надано більшу кількість документів, ніж було передано слідчому УВБ ГУ ДФС в Одеській області. Тому суд визнав ці докази недопустимими.
Водночас суд послався на те, що стороною обвинувачення не доведено якими конкретними діями ОСОБА_5 у силу своїх службових повноважень вплинула на свою підлеглу ОСОБА_12 . з метою зменшення суми нарахувань за актом документальної перевірки діяльності ФОП ОСОБА_8, оскільки остання в суді це категорично заперечила і будь-які інші об`єктивні та переконливі докази на доведення такої обставини у справі відсутні. Крім того, сам ФОП ОСОБА_8 не поніс жодних інших фінансових санкцій ніж ті, що були нараховані в акті ОСОБА_12 .
Окрім того, суд дійшов висновку про те, що ініціатива в контактуванні шляхом здійснення телефонних дзвінків між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 виходила виключно від першої особи. ОСОБА_9 також з власної ініціативи неправомірно здійснив аудіозапис їх розмови. Стороною обвинувачення не було доведено і наявність інформації про наміри ОСОБА_5 вчинити інкримінований злочин до першого контакту між нею та ОСОБА_9 або ж про її схильність до скоєння корупційних злочинів чи попередню причетність до аналогічної злочинної діяльності.
Під час отримання неправомірної вигоди ОСОБА_5 діяла спочатку пасивно, фактично відмовляючись від запропонованих грошей та прямо заперечила будь-яку домовленість на їх передачу їй, на що ОСОБА_9, незважаючи на початкову відмову, наполегливо поновлював пропозицію шляхом демонстрації грошових купюр, тобто активно спонукав її вчинити цей злочин.
Таку поведінку ОСОБА_9 суд розцінив як тиск на ОСОБА_5 з метою вчинення нею інкримінованого діяння.
У поданій апеляційній скарзі на вирок прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив апеляційний суд скасувати це рішення та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК і призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки та з конфіскацією майна, без застосування спеціальної конфіскації.