ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 742/3439/22
провадження № 61-2429св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Якуба Галина Олександрівна, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив установити факт проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позивачем у період із
27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за цей період.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_4 .
Після розірвання шлюбу дитина проживала періодично з обома батьками.
З 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року дочка мешкала разом із ОСОБА_1 та повністю перебувала на його утриманні, а відповідач ОСОБА_2 протягом цього періоду кошти на утримання дитини не надавала.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки так бажала дитина на той час, проте у листопаді 2022 року дівчинка захотіла повернутися до матері та проживати з нею.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на дочку за виконавчим листом від 22 грудня 2016 року № 2/70/11 у ОСОБА_1 наявна заборгованість, нарахована, у тому числі, й за період 10 місяців, протягом яких дитина безперервно проживала з позивачем та перебувала на його утриманні.
Посилаючись на те, що законодавчо визначеною обставиною для отримання одним із батьків аліментів на дитину є фактичне проживання дитини із тим із батьків, який претендує на аліменти, а зміна місця проживання дитини з іншим із батьків є підставою для звільнення платника аліментів від сплати таких періодичних платежів, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 із 27 грудня 2021 року
до 10 листопада 2022 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовну вимогу про встановлення факту проживання дитини
з батьком, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач підтвердила, що дитина у вказаний період проживала з батьком спочатку у м. Прилуки, де відвідувала школу, а потім - за кордоном.
Щодо позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами суд посилався на те, що сторона позивача не надала належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що дитина перебувала на утриманні батька, який дбав про належне забезпечення потреб та інтересів дочки, зокрема потреб у харчуванні, лікуванні, одязі, інших речей, необхідних для розвитку та виховання дитини, реалізації її здібностей. Крім того, позивач мав заборгованість зі сплати аліментів із квітня 2018 року, тобто ще до моменту проживання дитини з батьком.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року,
з урахуванням ухвали Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2024 року про виправлення описки, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про скасування боргу за аліментами скасовано та змінено в частині розподілу судових витрат.
Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, стягнених
із нього рішенням Срібнянського районного суду Чернігівської області
від 21 квітня 2011 року на користь ОСОБА_2 на дитину
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, проживаючи разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_3, її утримував, а тому неможливе стягнення з позивача заборгованості зі сплати аліментів на дочку за період їх спільного проживання.
З огляду на зазначене апеляційний суд вважав за необхідне звільнити позивача за спірний період часу від заборгованості за аліментами на підставі частини четвертої статті 273 ЦПК України, але без визначення її розміру, оскільки це
є компетенцією виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби, у якого в провадженні перебуває виконавче провадження
№ НОМЕР_1.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Якуба Г. О., на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 197 СК України за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості звільнення платника від заборгованості зі сплати аліментів у зв`язку з тимчасовим проживанням дитини з ним у разі, коли зміна місця проживання відбулася без дозволу того з батьків, із ким дитина проживала раніше.
Висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог у частині звільнення від сплати заборгованості за аліментами зроблено на підставі нових доказів та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05 жовтня 2020 року у справі
№ 607/2905/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19, відповідно до яких апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції повно та всебічно не досліджено обставини справи, зокрема відсутність належних доказів на підтвердження того, що неповнолітня дитина на законних підставах проживала разом із батьком та перебувала на його утриманні. На момент початку військової агресії російської федерації проти України дитина тимчасово перебувала у позивача, який, не повідомивши відповідача, вивіз дочку за кордон.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
У березні 2024 року справа № 742/3439/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 7, т. 1).
Відповідно до виконавчого листа від 16 грудня 2016 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини певного віку, починаючи з 21 квітня 2011 року і до її повноліття (а. с. 72, т. 1).
На підставі вказаного виконавчого листа постановою виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Сапроновою О. О. від 17 січня 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (а. с. 73, т. 1).
Згідно з копією розрахунку заборгованості за аліментами ОСОБА_1 ОСОБА_2 у згаданому виконавчому провадженні за період із квітня 2018 року до листопада 2022 року нараховано аліменти у загальній сумі 88 753,74 грн (а. с. 78, т. 1).
Довідкою Прилуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14
від 25 листопада 2022 року № 01-16/100, актом від 07 жовтня 2021 року № 297 оцінки потреб сім`ї за період із 07 жовтня 2021 року до 13 жовтня 2021 року, який складено Прилуцьким міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, висновком оцінки потреб сім`ї цього Центру від 13 жовтня 2021 року, довідкою класного керівника (вчителя Прилуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів) від 16 вересня 2022 року, повідомленням Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07 лютого 2023 року
№ 3451/124/47/2023 підтверджується, що дочка сторін проживала разом із батьком ОСОБА_1 у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, що не заперечувалося сторонами (а. с. 8, 10-13, 13 зворот, 14, 54, 166, т. 1).
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 червня 2023 року у справі № 742/468/23, що набрало законної сили й звернуто до виконання, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за несвоєчасну сплату аліментів на дитину ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, за період із вересня 2021 року до жовтня
2022 року в розмірі 71 002,99 грн (а. с. 21-24, т. 2).
Ухвалою Срібнянського районного суду Чернігівської області від 23 лютого
2023 року у справі № 746/214/22 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 лютого 2023 року, відповідно до якої визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_6 разом із ОСОБА_2 (а. с. 26, 27, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив установити факт проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з позивачем у період із
27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за цей період.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком
ОСОБА_1 із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, у решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного перегляду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за період із 27 грудня
2021 року до 10 листопада 2022 року, за результатами якого вказана позовна вимога задоволена судом.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сімʼя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.