ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 826/13373/18
адміністративне провадження № К/9901/24029/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Оріон" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді Земляна Г.В, Мельничук В.П.) у справі №826/13373/18 за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Оріон" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство "Науково-дослідний інститут "Оріон" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0741140304 від 16.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку на 9 771 636,87 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за ним не зареєстровано ні право власності на нерухоме майно, ні право користування земельними ділянкам в м. Києва за адресами: вул. Дегтярівська, 51, вул. Ежена Потьє, 7, вул. Ежена Потьє, 8,5, а отже він не є платником земельного податку; крім того вказав, що всупереч положенням статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) підставою для нарахування земельного податку були дані технічних звітів про встановлення зовнішніх меж землекористування у Шевченківському районі міста Києва, а не дані Державного земельного кадастру; водночас наголосив, що рішенням суду, яке набрало законної сили, було визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" (далі - Положення) в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923, що нівелює застосування відповідачем ставок, визначних останнім, при розрахунку земельного податку.
Рішенням Окружного адміністративного суд міста Києва від 26.04.2019 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №0741140304.
Суд першої інстанції, постановляючи рішення, зважив на обставину визнання незаконним нормативно - правового акту, який слугував підставою для визначення спірного податкового зобов`язання по сплаті земельного податку.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.08.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, фактично отримавши у користування земельні ділянки, набув статусу платника земельного податку; при цьому вказав, що відповідач при розрахунку земельного податку обґрунтовано виходив зі ставок, визначених в 2016 року пунктом 5.6 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923) та в 2017 році пунктом 5.4 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 23.02.2017 № 1005/2009).
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог; при цьому наголошувало на тому, що не є платником земельного податку, оскільки за ним відсутня реєстрація права власності чи користування будівлями чи спорудами; водночас вказав, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно після присвоєння їй кадастрового номера та державної реєстрації на неї права власності; водночас наголосив, що судом апеляційної інстанції було застосовано норми, які не підлягали застосуванню, з огляду на те, що були визнані судом, такими, що не відповідають правому акту вищої юридичної сили, та відповідно скасовані.
Відповідач у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28.02.2018 по 12.04.2018 Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.
Результати перевірки оформлено актом № 284/26-15-14-01-05/14310709 від 26.04.2018, яким, зокрема, встановлено порушення підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, пункту 286.1 статті 286 ПК України, пункту 5.6 на 2016 рік та пункту 5.4 на 2017 рік Положення, внаслідок чого занижено суму земельного податку на 6 514 424,58 грн.
Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що у позивача в користуванні, відповідно до технічних звітів по встановленню меж землекористування, перебувають земельні ділянки щодо яких ним подані податкові декларації із самостійно обчисленими сумами земельного податку, що підлягав сплаті за 2016-2017 роки, та при розрахунку розміру податку в яких застосовано ставку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок; разом з тим, у 2016 році пунктом 5.6 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923), а у 2017 році пунктом 5.4 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 23.02.2017 № 1005/2009), визначалось, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
На підставі вказаних висновків акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0741140304 від 16.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання із сплати земельного податку на 9 771 636,87 грн, у тому числі на 6 514 424,58 грн за основним платежем та 3 527 212,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
На погоджуючись з податковим повідомлення - рішенням позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пункт 271.1 статті 271 ПК України).
Пунктом 286.2 статті 286 ПК України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Таким чином у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. При цьому з огляду на положення пункту 287.1 статті 287 ПК України, згідно яких, користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі, обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
При цьому ПК України як спеціальний акт, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає об`єктом оподаткування саме земельну ділянку, яка перебуває у власності та користуванні, не пов`язуючи набуття нею відповідно статусу з обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру. При цьому згідно з пунктом 271.1 статті 271 ПК України базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки або її площа, у разі якщо нормативна грошова оцінка не проведена.