ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 280/974/23
адміністративне провадження № К/990/37561/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/974/23
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури,
про стягнення грошових коштів,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (головуючий суддя: Конишева О.В.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (головуючий суддя Шлай А.В., судді: Круговий О.О., Прокопчук Т.С.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Запорізької обласної прокуратури, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;
- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі: 12 790,13 грн;
- визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо зменшення йому сум нараховування розміру заробітної плати для оплати часу відпусток та компенсації за невикористані відпустки при звільненні;
- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь заробітну плату для оплати часу відпусток на загальну суму: 13 099, 21 грн та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні на суму: 83 101,53 грн, загалом: 96 200,74 грн;
- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2022 року до дня фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати: 594,89 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к ОСОБА_1 було звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із неуспішним проходженням атестації.
Позивач оскаржив своє звільнення (справи №280/7811/20 і №280/5045/20) у судовому порядку. За наслідками розгляду указаних судових справ ОСОБА_1 наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 23 вересня 2022 року №1063к поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, тобто, він був поновлений на попередній посаді, яку обіймав до реорганізації органів прокуратури України.
У подальшому, на виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5045/20, Закону України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури щодо окремих аспектів дії перехідних положень" №1554-Х, який набрав чинності 11 липня 2021 року, ОСОБА_1 повторно включили до графіку проведення співбесід.
Проте, відповідно до рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 липня 2022 року №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", за результатами проведення 3 етапу атестації - співбесіди, позивач неуспішно пройшов атестацію.
За наявності чинного рішення кадрової комісії №16 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 17 листопада 2022 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, керівник Запорізької обласної прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ видав наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури.
У судовому порядку (справа №280/512/23) позивач оскаржив повторне рішення про своє звільнення і був поновлений на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року. До того ж, на його користь суд стягнув із Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 у розмірі: 66 627,68 грн.
Поряд із цим, ОСОБА_1 вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури 13 грудня 2022 року. До того ж, позивач вважає невірним обрахунок грошових сум за невикористані дні відпусток, оскільки на переконання позивача, що слід здійснювати розрахунок, виходячи із середньої заробітної плати: 1566,71 грн, яка була визначена при першому звільненні. Насамкінець, позивач ставить питання про виплатити на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.
Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною і звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 18 травня 2023 року у справі №280/512/23 Запорізьким окружним адміністративним судом було ухвалено рішення, відповідно до якого наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення ОСОБА_1 скасовано, цим рішенням суду поновлено його на займаній посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання.
Тож, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки звільнення позивача визнано судом незаконним, тому трудові правовідносини між сторонами відновились, а позивач отримав право на компенсацію свого незаконного звільнення. Тож, виплата середньомісячного заробітку внаслідок незаконного звільнення і стягнення вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, й ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 8 червня 2023 року у справі №580/1267/21.
Верховний Суд ухвалою від 21 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 працював у органах прокуратури Запорізької області з 2017 року.
У 2020 році позивач вперше проходив атестацію. За наслідками проведеної співбесіди кадровою комісією №14 було прийнято рішення від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження прокурором атестації (протоколом засідання Чотирнадцятої кадрової комісії від 14 вересня 2020 року №16 внесені відповідні зміни у вказане рішення).
Керівник Запорізької обласної прокуратури видав наказ від 29 вересня 2020 року №1950к про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Указані рішення кадрової комісії та наказ про звільнення з посади позивач оскаржив до суду (справи №280/7811/20 та №280/5045/20).
За наслідками розгляду вищевказаних справ на виконання рішень суду ОСОБА_1 наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 23 вересня 2022 року №1063к поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, тобто, він був поновлений на попередній посаді, яку обіймав до реорганізації органів прокуратури України.
У подальшому, на виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5045/20, Закону України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури щодо окремих аспектів дії перехідних положень" №1554-Х, який набрав чинності 11 липня 2021 року, ОСОБА_1 повторно включено до графіку проведення співбесід.
Відповідно до рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 листопада 2022 року №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", за результатами проведення 3 етапу атестації - співбесіди, прокурор ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
За наявності чинного рішення кадрової комісії №16 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 17 листопада 2022 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, керівником Запорізької обласної прокуратури, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, прийнято наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення позивача із займаної посади та з органів Запорізької обласної прокуратури.
При звільненні позивача та проведення остаточного розрахунку, йому не була виплачена вихідна допомога, що відповідачем не заперечується.
18 травня 2023 року у справі №280/512/23 Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення, відповідно до якого позивача поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року і стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі: 66627,68 грн.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що з грудня 2020 року до 21 вересня 2022 року позивач працював у Донецькій обласній прокуратурі державним службовцем 4 рангу на посаді заступника начальника відділу організації прийому громадян, розгляд звернень та запитів.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - "Закон"; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Порядок №100").
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно із ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.