ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року
м. Київ
справа № 285/5350/22
провадження № 51-7667 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду(далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області вироком від 01 березня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднав невідбуте покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року та остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України (далі - ЗСУ), призваним за мобілізацією, перебуваючи на посаді розвідника-навідника 5 групи спеціальної розвідки роти спеціальної розвідки військової частини НОМЕР_1, в порушення вимог статей 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статей1-4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, діючи умисно таусвідомлюючи протиправність своїх дій, в умовах воєнного стану, без отримання дозволу відповідних командирів (начальників) 24 червня 2022 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1, та в період з 24 червня до 09 серпня 2022 року був відсутній на службі без поважних причин, не виконував своїх службових обов`язків, проводив час на власний розсуд до моменту добровільної явки до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань (далі - ТУ ДБР), розташованого у місті Хмельницькому.
Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_7 покарання:
- не врахував належним чином усіх обставин, що пом`якшують покарання, та даних про особу його підзахисного, зокрема, наявність неповнолітньої дитини, яка має незадовільний стан здоров`я та потребує великих матеріальних витрат для лікування;
- безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, збіг тяжких особистих обставин;
- не взяв до уваги те, що ОСОБА_7 добровільно прибув до військової частини для проходження військової служби та надав згоду на мобілізацію, брав участь у бойових діях, отримав тілесні ушкодження під час виконання задач за призначенням та знаходився на лікуванні;
- необґрунтовано врахував обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.
Також зазначав про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На касаційну скаргу захисника прокурор подав письмове заперечення, в якому, із наведенням відповідних аргументів, просив залишити її без задоволення, а судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 407 КК у касаційному порядку не оспорюються.
В касаційній скарзі захисник порушував питання про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості.
Вимогами ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Так, суд апеляційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК, з урахуванням положень ч. 1 ст. 71 КК, з огляду на фактичні обставини справи, ступінь тяжкості та тривалість вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку - вчинення протиправних дій в умовах здійснення народом України відсічі збройній агресії РФ, під час дії воєнного стану, наявність обставини, що пом`якшує покарання - щирого каяття, та обставини, що обтяжує покарання - рецидиву злочину, а також дані про особу обвинуваченого (раніше судимий, вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, за місцем служби характеризувався переважно негативно, є учасником бойових дій, був поранений та проходив лікування, одружений, утримує неповнолітню дитину).
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи захисника про наявність інших обставин, що пом`якшують ОСОБА_7 покарання, зазначивши про те, що добровільне з`явлення останнього до ДБР, як і добровільне прибуття до військової частини для проходження військової служби з початку вторгнення РФ на територію України, наслідки отриманням поранень, не є беззаперечними пом`якшуючими обставинними, з огляду на вимоги ст. 66 КК, оскільки в даному випадку, підлягають відповідному врахуванню й оцінці, однак об`єктивно нівелюються тяжкістю вчиненого, суспільною небезпечністю, послідовними свідомими діями обвинуваченого, які полягали у самовільному залишенні військової частини.