ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 757/3530/20
провадження № 61-18137св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), в якому просила розірвати депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800 від 04 грудня 2013 року та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь вклад у розмірі 27 000 доларів США, нараховані, але не зняті відсотки у розмірі 620,21 доларів США, ненараховані відсотки за період з 05 квітня 2014 року до 23 січня 2020 року в розмірі 8 625,21 доларів США, 3 % річних за період з 09 квітня 2014 року до 23 січня 2020 року в розмірі 4 695,78 доларів США, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 23 січня 2019 року до 23 січня 2020 року в розмірі 295 650 доларів США.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 04 грудня 2013 між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800, на виконання якого відкрито рахунок № НОМЕР_1, на який було внесено 27 000 доларів США під 5,5 % річних.
Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя її рахунки заблокував відповідач та припинив нарахування відсотків.
27 березня 2014 року вона подала до ПАТ КБ "ПриватБанк" заяву, в якій просила перевести обслуговування її депозитного рахунку з кримського відділення банку до відділення банку у місті Трускавець.
Однак, вказана вимога була залишена без задоволення, тому вона 04 квітня 2014 року звернулася до банку із заявою про видачу їй вкладу із нарахованими відсотками.
Вказана заява також була залишена без задоволення.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 21 травня 2021 року, оформленою протоколом судового засідання, залучив до участі у справі як третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон").
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 квітня 2023 року позов задовольнив.
Визнав депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800 від 04 грудня 2013 року розірваним з 13 квітня 2023 року.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070026961800 від 04 грудня 2013 року 27 000 доларів США вкладу, 620,21 доларів США нарахованих відсотків, 8 625,21 доларів США ненарахованих відсотків за період з 05 квітня 2014 року до 23 січня 2020 року, 4 695,78 доларів США 3 % річних за період з 09 квітня 2014 року до 23 січня 2020 року, 300 000 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 23 січня 2019 року до 23 січня 2020 року.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що невиконання банком зобов`язань щодо повернення суми вкладу разом з нарахованими відсотками після отримання банком вимоги вкладника щодо його повернення/видачу "на першу вимогу" або протягом спливу встановленого договором строку (у нашому випадку протягом 2-х банківських днів після отримання від вкладника заяви про повернення вкладу/розірвання договору), не припиняє подальше нарахування відсотків у розмірі встановленому договором до моменту виплати вкладнику всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору.
Враховуючи, що добровільне розірвання депозитного договору з боку банку не відбулося, а у судовому порядку депозитний договір не було розірвано, нарахування відсотків за договором повинно здійснюватися за процентною ставкою зазначеною у договорі за увесь період до фактичної виплати вкладнику всієї суми вкладу.
Заява позивача про розірвання договору не відповідає вимогам встановленим для її оформлення правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально. Таким чином, депозитний договір, укладений між позивачем та банком, не було розірвано.
Врахувавши тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог позивача, недобросовісну поведінку банка, який продовжує використовувати на власну користь неповернуті активи позивача, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача з 101 237,34 доларів США до 300 000 грн, що є пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.
Київський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 квітня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDNWFD0070026961800 від 04 грудня 2013 року у розмірі 27 000 доларів США, 620,21 доларів США нарахованих, але не знятих відсотків, 838,06 доларів США - відсотки за період з 05 квітня 2014 року до 23 січня 2020 року, 3 % річних за період з 23 січня 2017 року до 23 січня 2020 року у розмірі 2 430 доларів США.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що 04 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення вкладу з нарахованими процентами, у зв`язку з чим договір банківського вкладу від 04 грудня 2013 року № SАMDNWFD0070026961800 вважається розірваним з квітня 2014 року, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу з 13 квітня 2023 року, стягнення процентів за договором та пені, оскільки з моменту розірвання (припинення) договору проценти за користування депозитними коштами не нараховуються і пеня згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не нараховується, договірні правовідносини після розірвання депозитного договору припинили свою дію, з цього моменту ОСОБА_1 не є споживачем послуг банку і Закон України "Про захист прав споживачів" вже не регулює правовідносини між банком та ОСОБА_1 .
Також суд першої інстанції помилково вважав, що подана ОСОБА_1 04 квітня 2014 року заява про видачу грошових коштів за депозитним вкладом не є заявою про розірвання договору банківського вкладу у відповідності до вимог закону, оскільки зазначене повністю суперечить правовій позиції Верховного Суду; при цьому, суд не надав будь-якої оцінки заяві ОСОБА_1 про розірвання договору депозитного вкладу від 14 квітня 2014 року та пункту 5 договору депозитного вкладу про право сторони договору в односторонньому порядку розірвати договір.
На порушення взятих зобов`язань відповідач тривалий час не виконував вимоги вкладника щодо повернення коштів, у зв`язку з чим в даному випадку права та інтереси позивача забезпечуються статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних, передбачених частиною другою вищевказаної статті.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у вкладника виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим порушенням грошового зобов`язання, тому позовна давність за такими вимогами обмежується останніми 3 роками до подачі такого позову.
Позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за статтею 625 ЦК України була заявлена ОСОБА_1 23 січня 2020 року, тому нарахування та стягнення 3 % річних може бути здійснено за період з 23 січня 2017 року до 23 січня 2020 року у розмірі 2 430 доларів США.
Між позивачем та банком припинені правовідносини за депозитним договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини, і такі вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. у грудні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Від АТ КБ "ПриватБанк" у січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що само по собі звернення позивача із заявою до банку про видачу коштів або розірвання договору не може свідчити про його договірне розірвання, оскільки його дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належить до сплати відповідно до умов договору. Добровільного розірвання договору з боку банку не відбулось, оскільки відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитного договору.
Також апеляційним судом були відкинуті вимоги щодо стягнення пені передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"; помилково вважає, що нарахування пені за невиконання банком вимоги з видачі коштів є неможливим, у зв`язку з тим, що договір нібито розірвано з квітня 2014 року.
Крім того, апеляційний суд під час розгляду справи не врахував сталу судову практику, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, та постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18, 08 червня 2022 року у справі № 757/61769/19-ц, від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 31 травня 2023 року у справі № 757/42452/20-ц.
Зобов`язання банком не виконані, договори не припинили свою дію та не набули статусу розірваних, продовжують свою дію та є діючими до їх повного виконання, звернення із заявою про розірвання договорів не може свідчити про їх договірне розірвання, оскільки їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками.
Звернення вкладника банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не позбавляє вкладника права вимагати пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції не були враховані при вирішенні спору висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18.
Банком було надано належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту надання позивачем згоди на переведення боргу від ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон", однак суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам та не зазначив чому вони є недопустимими.
Відсутність письмової заяви кредитора з викладенням своєї незгоди на переведення його грошових коштів новому боржнику не може вважатися недосягненням сторонами наслідків переведення боргу, оскільки наявні інші форми поведінки кредитора, які могли б свідчити про його ставлення до заміни боржників та переведення боргу.
АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у цій справі; апеляційний суд не конкретизував дату розірвання договору; відсутні підстави для нарахування відсотків після дати розірвання договору банківського вкладу, а саме з 16 квітня 2014 року, оскільки у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. у січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що договір про переведення боргу укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" є нікчемним, оскільки була порушена процедура його укладення.
Вимога про розірвання договору банківського вкладу у судовому порядку є обґрунтованою.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2024 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.
Справа № 757/3530/20-ц надійшла до Верховного Суду 17 січня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2024 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк".
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" 04 грудня 2013 року було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800.
Згідно з пунктом 5 зазначеного договору сторони мають право дострокового розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за 2 банківських дні до дати розірвання договору.
На виконання умов зазначеного договору АТ КБ "ПриватБанк" було відкрито рахунок № НОМЕР_1, на який ОСОБА_1 внесено 27 000 доларів США. Відсоткова ставка за договором становила 5,5 % річних.
Через припинення у 2014 році діяльності підрозділів АТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим депозитний рахунок ОСОБА_1 було заблоковано, нарахування відсотків припинено.
ОСОБА_1 27 березня 2014 року звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою, у якій просила перевести обслуговування її депозитного рахунку з кримського відділення банку до відділення банку у місті Трускавець.
04 квітня 2014 року ОСОБА_1 подала до АТ КБ "ПриватБанк" заяву, у якій просила видати її вклад із нарахованими відсотками, оскільки обслуговування її рахунку не було переведено до відділення банку у місті Трускавець.
Вимоги позивача не було виконано відповідачем.
Апеляційний суд також встановив, що вимога ОСОБА_1 від 04 квітня 2014 року, яку банк отримав 30 квітня 2014 року, про повернення усієї суми вкладу і нарахованих процентів є фактично вимогою про розірвання договору.
Подання такої вимоги та її отримання банком сторонами не заперечується.
Крім того, 14 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банка із заявою про дострокове розірвання договору депозитного вкладу, в якій зазначала про розірвання договору депозитного вкладу в односторонньому порядку відповідно до пункту 5 договору та норм ЦК України, а також просила виплатити їй усю суму депозитного вкладу та усі належні до виплати відсотки за депозитним договором.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Встановивши, що 04 грудня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № SАMDNWFD0070026961800, відповідно до пункту 5 якого сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону, ОСОБА_1 04 квітня 2014 року направила банку вимогу про повернення усієї суми вкладу і нарахованих процентів, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми вкладу за договором та нарахованих, але не знятих відсотків, оскільки направлена ОСОБА_1 вимога є фактично вимогою про розірвання договору.
Щодо договору про переведення боргу та належного відповідача у справі.
АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі посилалось на те, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки за мовчазної згоди вкладника перевів борг за депозитом на ТОВ ФК "Фінілон". Посилалось на незастосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі 910/13/21 зазначено, що позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц Верховний Суд визначив, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виклав висновок про те, що з положень Договору вбачається, що Банк перевів на Компанію виконання обов`язків перед вкладниками та власниками банківських рахунків, договори з якими (депозитні договори, договори банківського обслуговуванню) були укладені структурними підрозділами Банку на території АРК та, відповідно, Компанія, з моменту підписання сторонами Договору прийняла на себе обов`язок щодо виконання зобов`язань (набуло статусу боржника) щодо виплати коштів відповідним вкладникам та власникам банківських рахунків і набула статусу нового боржника за усіма договорами, зазначеними у Додатку № 1; після переведення на Компанію зобов`язань Банку з виплати коштів вкладникам по депозитним договорам та власникам рахунків за договорами банківського обслуговування, новий боржник свої обов`язки не виконував, у зв`язку з чим частина кредиторів, починаючи з кінця 2014 року, ініціювали судові провадження щодо стягнення з Банку коштів за відповідними договорами банківських вкладів та договорами банківського обслуговування, зобов`язання за якими були вже переведені Банком на Компанію.
У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх судів та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, виходив з того, що мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину; при поновленні договору він поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі; поновлення договору найму (стаття 764 ЦК) відбувається внаслідок вчинення правочину мовчанням, і такий правочин також може бути кваліфікований як нікчемний; з урахуванням того, що іпотекодержатель не надавав свою згоду на поновлення договору оренди, то поновлення договору оренди на строк до 01 липня 2020 року є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків.
Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, щоучасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.
У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 Верховний Суд, змінюючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині їх мотивів, виходив з того, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Зазначені у касаційній скарзі банком постанови Верховного Суду на обґрунтування позиції про неналежного відповідача у справі не дають підстав погодитися з таким твердженням.
У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача з огляду на таке.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавала згоди на переведення боргу за договором депозитного вкладу від АТ "КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон", договір про переведення боргу між банком і ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) щодо переведення богу від АТ "КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" у подібних правовідносинах.
Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що саме АТ "КБ "ПриватБанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі.
Також Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", з таких підстав.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, зокрема просила стягнути з відповідача на свою користь пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 23 січня 2019 року до 23 січня 2020 року в розмірі 295 650 доларів США.
Згідно з розрахунком суми боргу та штрафних санкцій, наданим ОСОБА_1, базою нарахування пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", була сума вкладу в розмірі 27 000 доларів.
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав уточнений розрахунок пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким розмір пені складав 101 237,34 доларів США.
Базою обрахування розміру пені представником позивача були взяті відсотки в розмірі 9 245,42 доларів США, нараховані за період з 23 січня 2019 року до 23 січня 2020 року.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20)).