ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2612/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача Національної академії наук України
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.) і рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 (суддя Матвіїв Р. І.) у справі
за позовом Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача Національної академії наук України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Експо-2022"
про стягнення 225 193,67 грн та виселення з орендованого приміщення,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача Національної академії наук України (далі - Інститут) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Експо-2022" (далі - ТОВ "Лемберг Експо-2022") про стягнення 225 193,67 грн та виселення з орендованого приміщення.
1.2. Позовні вимоги Інституту мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати та комунальних послуг. Інститут зазначав, що заборгованість з орендної плати за період із 01.09.2021 до 31.12.2022 становить 45 457,63 грн (з урахуванням індексу інфляції), а за комунальні послуги за період із 01.01.2021 до 31.12.2022 - 74 258,23 грн. За порушення договірних зобов`язань позивач нарахував 54 501,78 грн пені, 6428,09 грн 3 % річних. Крім того, посилаючись на частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України та положення пункту 10.10 договору оренди майна № 32, позивач просив стягнути з відповідача неустойку у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення майна у розмірі 44 547,94 грн за період із 01.01.2023 до 01.06.2023. Позивач також просив виселити відповідача з орендованого нежитлового приміщення, оскільки зазначав, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди майна № 32 не повернув орендоване майно.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 29.11.2023, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 914/2612/23, позовні вимоги Інституту задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Лемберг Експо-2022" на користь Інституту заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 45 457,63 грн, 44 547,94 грн - неустойки, 10 521,74 грн - пені, 809,02 грн - 3 % річних та 4384,06 грн у рахунок відшкодування судового збору.
У задоволенні позовної вимоги Інституту про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980,04 грн - пені, 5619,07 грн - 3 % річних відмовлено.
Вирішено виселити ТОВ "Лемберг Експо-2022" з орендованого приміщення першого поверху інд. 11 - 20,8 м2, приміщення технічного поверху інд. І; II - 31,28 м2, частини даху - 57,19 м2, загальною площею 109,27 м2 будівлі Інституту за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 3 Б.
2.2. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги Інституту, встановив, що між відповідачем (орендар) та позивачем (орендодавець) 02.01.2020 укладено типовий договір оренди майна № 32, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України, предметом якого є передача у строкове платне користування державного майна, а також договір № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази про сплату відповідачем орендної плати за договором оренди майна № 32 з коефіцієнтом інфляції у період із 01.09.2021 до 31.12.2022 в сумі 45 457,63 грн. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Інституту в цій частині.
Задовольняючи вимоги позивача про виселення орендаря з орендованого приміщення, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди майна № 32 визначено до 31.12.2022 включно. Суд першої інстанції зазначив, що за відсутності доказів звернення орендаря про продовження дії договору оренди майна № 32 та за відсутності волевиявлення орендодавця на його продовження, немає підстав вважати продовженим цей договір. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про закінчення строку його дії 31.12.2022. При цьому суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи немає доказів повернення орендованого майна у визначений строк після припинення дії договору оренди майна № 32 - 31.12.2022 чи доказів складення орендарем акта приймання-передачі про повернення майна.
Суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога Інституту про стягнення неустойки у розмірі 44 547,94 грн за період із 01.01.2023 до 01.06.2023 є обґрунтованою і підлягає задоволенню. При цьому суд першої інстанції послався на обставини закінчення 31.12.2022 строку дії договору оренди майна № 32 та невиконання орендарем обов`язку з повернення орендодавцеві приміщення після припинення строку дії цього договору.
Відмовляючи у задоволенні вимог Інституту про стягнення вартості комунальних платежів у сумі 74 258,23 грн за період із 01.01.2021 до 31.12.2022, суд першої інстанції виходив із того, що подані позивачем акти і рахунки не на ім`я відповідача, а на ім`я іншої особи, яка не є учасником справи і не є стороною договору оренди майна № 32 та договору № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача, не підтверджують вимоги про стягнення саме 74 258,23 грн саме з відповідача, а також не відповідають критеріям вірогідності доказів. Навпаки, як зазначив суд, вони викликають сумнів у їх вірогідності щодо заявленої вимоги до відповідача у справі. Водночас суд першої інстанції зауважив, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 74 258,23 грн на підставі актів, рахунків і виписки по рахунках, що стосуються іншої особи. Оскільки інших доказів, які би підтверджували розмір зобов`язання відповідача з відшкодовування витрат балансоутримувача на підставі договору № 32-б про відшкодовування витрат балансоутримувача позивачем не подано, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги Інституту.
Суд першої інстанції, враховуючи відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг в сумі 74 258,23 грн, зазначив, що вимоги позивача про стягнення пені в сумі 43 960,24 грн та 3 % річних у сумі 5062,23 грн на заборгованість за договором № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача (за комунальні послуги) є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Здійснивши перерахунок пені за період із 26.09.2021 до 26.12.2021 в сумі 313,20 грн та за період із 01.01.2022 до 31.12.2022 в сумі 10227,84 грн, а також 3 % річних за період із 30.09.2021 до 01.12.2022 в сумі 1365,86 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Інституту в сумі 809,02 грн 3 % річних та 10 521,74 грн пені, тому в задоволенні позовних вимог Інституту про стягнення 556,84 грн 3 % річних і 19,30 грн пені за порушення зобов`язань за договором оренди майна № 32 суд першої інстанції відмовив.
2.3. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 у справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог Інституту про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980,04 грн - пені, 5619,07 грн - 3 % річних. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог Інституту, вказавши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів споживання відповідачем комунальних послуг у спірний період у розмірі 74 258,23 грн, тому зазначив, що позовна вимога Інституту в цій частині є недоведеною та необґрунтованою. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 74 258,23 грн з відшкодування вартості комунальних послуг, то вимоги позивача про стягнення пені в сумі 43 960,24 грн та 3 % річних у сумі 5062,23 грн за договором № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача (за комунальні послуги) є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Інститут звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.11.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 914/2612/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980,04 грн пені, 5619,07 грн 3 % річних і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги Інституту повністю, стягнути з ТОВ "Лемберг Експо-2022" на користь Інституту заборгованість: 74 258,23 грн - із відшкодування вартості комунальних послуг, 43 960,74 грн - пені за порушення договірних зобов`язань з відшкодування вартості комунальних послуг, 5062,23 грн - 3 % річних за безпідставне користування чужими коштами з відшкодування вартості комунальних послуг.
3.2. Інститут, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не застосували та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 07.06.2022 у справі № 826/11447/16, від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.
4. Короткий зміст обставин справи
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК "Західтелесервіс" (після зміни найменування 15.12.2021 - ТОВ "Лемберг Експо-2022") (орендар) та Інститутом (орендодавець) 02.01.2020 укладено типовий договір оренди майна № 32 (далі - договір оренди майна № 32), що належить до майнового комплексу Національної академії наук України, предметом якого є передача у строкове платне користування державного майна: приміщення першого поверху інд. 11 - 20,8 м2, приміщення тех. поверху інд. І; II - 31,28 м2, частини даху - 57,19 м2, загальною площею 109,27 м2, розміщеного за адресою м. Львів, вул. Наукова, 3Б, що перебуває на балансі Інституту.
4.2. На підставі договору оренди майна № 32 сторонами 02.01.2020 складено, підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежитлового приміщення першого поверху інд. 11 - 20, 8 м2, приміщення тех. поверху інд. І; II - 31,28 м2, частини даху - 57,19 м2.
4.3. Порядок нарахування та сплати орендної плати визначено сторонами у статті 3 договору оренди майна № 32, відповідно до пункту 3.1 якого визначено орендну плату за базовий місяць розрахунку - січень 2020 року в сумі 4911,16 грн. Згідно з пунктом 3.3 договору оренди майна № 32 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць та підлягає оплаті за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця.
4.4. Додатковою угодою від 05.01.2021 до договору оренди майна № 32 сторони внесли зміни до пункту 3.1 договору оренди майна № 32 в частині визначення розміру орендної плати без ПДВ за базовий місяць розрахунку - за березень 2020 у розмірі 4945,46 грн. Також сторони погодили, що на час дії постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 на період карантину орендна плата складає 50 % від нарахованої орендної плати.
4.5. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди майна № 32 він укладений строком на три роки і діє з 02.01.2020 до 31.12.2022 включно.
4.6. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач долучив до позовної заяви рахунки-фактури на оплату орендної плати (за період серпень 2021 - грудень 2022, крім грудня 2021, лютого 2022): від 10.09.2021 № 151, від 11.10.2021 № 172, від 10.11.2021 № 194, від 13.12.2021 № 223, від 14.01.2022 № 243, від 11.02.2022 № 7, від 16.03.2022 № 31, від 12.04.2022 № 65, від 11.05.2022 № 99, від 14.06.2022 № 134, від 12.07.2022 № 168, від 18.08.2022 № 202, від 13.09.2022 № 236, від 12.10.2022 № 270, від 31.10.2022 № 304, від 30.11.2022 № 329, від 12.12.2022 № 363, а також акти здачі приймання наданих послуг за аналогічні періоди, підписані з боку орендодавця, на загальну суму 63 812,59 грн.
Позивач також долучив до матеріалів справи виписки з рахунків позивача на підтвердження здійснення відповідачем часткових оплат за оренду приміщення на загальну суму 1834,96 грн, зокрема 27.05.2022 в сумі 3774,19 грн, 02.06.2022 - 3660,71 грн, 03.06.2022 - 3447,91 грн, 07.06.2022 - 3403,66 грн, 07.10.2022 - 4068,49 грн.
4.7. Як установили суди попередніх інстанцій, в абзаці 3 пункту 3.1 договору оренди майна № 32 сторони погодили, що орендар, крім іншого, здійснює відшкодування комунальних платежів, витрат на утримання будинку та прилеглої території, інших витрат за договором № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
4.8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що сторони 02.01.2020 також уклали договір № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача). Відповідно до пункту 1.1 договору № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що є об`єктом оренди, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
4.9. Згідно з пунктом 2.2.3 договору № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача обов`язком орендаря є не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодовувати податок за землю.
4.10. Відповідно до пункту 5.2 договору № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача строк дії договору - до 31.12.2022.
4.11. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач долучив до матеріалів позовної заяви додатки до договору оренди майна № 32 від 02.01.2020 - розрахунок на відшкодування комунальних та інших послуг, відповідно до яких визначені суми витрат на місяць з 02.01.2020, з 02.01.2021, з 03.01.2022, з 01.10.2022, але без загальної вартості послуг; у цих додатках зазначено, що витрати за опалення підлягають сплаті за рахунком, а за спожиту електроенергію розраховуються відповідно до показників лічильника.
4.12. Відомості про показники лічильника у період, за який позивач здійснив нарахування комунальних послуг, що є предметом спору у справі, зокрема, за електроенергію, позивачем не надано.
4.13. Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи є рахунки-фактури на відшкодування комунальних послуг на загальну суму 299 356,77 грн, у яких платником вказано Фізичну особу - підприємця Гірного Романа Богдановича (далі - ФОП Гірний Р. Б.): від 14.01.2021 № 238/1, від 17.02.2021 № 7/1, від 12.03.2021 № 28, від 12.04.2021 № 49, від 17.05.2021 № 69/1, від 14.06.2021 № 89/1, від 12.07.2021 № 109/1, від 10.08.2021 № 129/1, від 10.09.2021 № 151/1, від 12.10.2021 № 172/1, від 15.11.2021 № 194/1, від 14.12.2021 № 223/1, від 17.01.2022 № 243/1, від 15.02.2022 № 7/1, від 18.03.2022 № 31/1, від 12.04.2022 № 65, від 10.05.2022 № 99/1, від 10.06.2022 № 134/1, від 14.07.2022 № 168/1, від 18.08.2022 № 202/1, від 14.09.2022 № 236/1, від 18.10.2022 № 270/1, від 15.11.2022 № 329/1, від 13.12.2022 № 363/1, від 12.01.2023 № 9/1, а також акти здачі приймання наданих послуг за аналогічні періоди.
4.14. Як зауважили суди, позивач у письмових поясненнях, поданих до суду 01.11.2023, щодо зазначення у таких рахунках платником ФОП Гірного Р. Б. зазначив, що в межах правовідносин між позивачем та відповідачем з оренди майна, що передували укладенню 02.01.2020 договору оренди майна № 32, сторони погодили покласти на ФОП Гірного Р. Б. обов`язок з оплати витрат за електроенергію. На підтвердження наведених обставин долучено лист відповідача № 694 від 01.10.2014, з яким відповідач звертався до позивача з ініціативою розробки тристороннього додатку до угоди про оренду та виставлення рахунків за господарські витрати та електроенергію з 01.10.2014 ФОП Гірному Р. Б.; угоду про співпрацю та організацію взаємовідносин від 02.01.2014 № 1, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК "Західтелесервіс" та ФОП Гірним Р. Б.; угоду про оренду майна № 1/10 від 01.10.2014, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРК "Західтелесервіс" та ФОП Гірним Р. Б.; додаткову угоду від 02.10.2014 до договору оренди № 32 від 02.01.2013 щодо покладення на ФОП Гірного Р. Б. обов`язку з відшкодування комунальних платежів, витрат за електроенергію, тощо.
4.15. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач також долучив виписку з рахунку позивача за період 09.10.2020 - 02.12.2022, відповідно до якої ФОП Гірний Р. Б. здійснював оплати з відшкодування комунальних послуг згідно з рахунками позивача за період 2020 - 2022 років.
4.16. У матеріалах справи наявні складені, підписані та скріплені печатками сторін акти звіряння розрахунків станом на 15.01.2021 (заборгованість відповідача за оренду - 6187,61 грн), станом на 01.07.2020 (заборгованість відповідача за оренду - 52 330,95 грн).
Суди попередніх інстанцій зазначили, що долучені позивачем акти звіряння розрахунків не охоплюють період заборгованості відповідача, що є предметом спору у цій справі.
4.17. Позивач також долучив претензії про сплату заборгованості від 01.10.2020 (заборгованість станом на 18.09.2020 за оренду приміщень - 65 782,82 грн, відшкодування комунальних послуг - 16 480,27 грн), від 21.02.2022 (заборгованість станом на 17.02.2022 за оренду приміщень - 19 955,92 грн, відшкодування комунальних послуг - 116 084,58 грн), які були отримані орендарем, про що свідчить підпис директора відповідача.
4.18. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач надсилав відповідачу претензію від 09.10.2023 про необхідність сплати заборгованості з оренди в сумі 45 457,63 грн і з комунальних витрат у сумі 74 258,23 грн, вимагав звільнити приміщення та підписати акт повернення майна, оскільки строк дії договору оренди майна № 32 закінчився 31.12.2022. Копія претензії з проектами актів звірки та акта повернення майна і з доказами її надсилання на юридичну адресу відповідача 11.10.2023 долучені до матеріалів справи. Вимоги претензії відповідачем не виконані.
4.19. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення коштів з відповідача у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди майна № 32 та договором № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача, а також у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для виселення відповідача з орендованого приміщення
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Інституту слід залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Інституту про стягнення 225 193,67 грн та виселення відповідача з орендованого приміщення, які обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди майна № 32 та договором № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача.
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Інституту про стягнення 74 258,23 грн заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг, 43 980,04 грн - пені, 5619,07 грн - 3 % річних.
5.4. Верховний Суд зазначає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України).
5.5. Згідно з положеннями статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
5.6. За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
5.7. Колегія суддів зазначає, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди майна № 32, що належить до майнового комплексу НАН України, а також договору № 32-б про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю та врегульовані Законами України "Про оренду державного та комунального майна", "Про житлово-комунальні послуги", Цивільним та Господарським кодексами України.
5.8. Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
5.9. За змістом частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди майна № 32) розрахунок орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.
5.10. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди № 32) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
5.11. Отже, обов`язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг передбачений положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги", за змістом якого споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, а також у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 09.10.2018 у справі № 910/9829/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
5.12. Колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/27/21 у подібних правовідносинах зауважено, що правова природа зобов`язань, що виникають з надання / споживання послуг, зумовлює врахування (при вирішенні питання / спору щодо виникнення обов`язку їх оплати, розміру та вартості для їх оплати) загальних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо надання / споживання / підстав для оплати послуг та відповідних особливостей, що регламентовані, зокрема положеннями статей 901, 903 Цивільного кодексу України.