ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Ступак О. В., Шевцової Н. В.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24 (провадження № 11-1сап24) за результатами розгляду скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Подосінов Андрій Олександрович, на рішення Вищої ради правосуддя від 05 грудня 2023 року № 1179/0/15-23, ухвалене за скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 серпня 2021 року № 1728/2дп/15-21
1. 18 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Подосінов А. О., на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 05 грудня 2023 року № 1179/0/15-23, ухвалене за скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 серпня 2021 року № 1728/2дп/15-21.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Подосінов А. О., на рішення ВРП від 05 грудня 2023 року № 1179/0/15-23, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 серпня 2021 року № 1728/2дп/15-21,без задоволення, а рішення ВРП від 05 грудня 2023 року № 1179/0/15-23 - без змін.
3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо свою окрему думку.
4. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із оспорюваним рішення ВРП, дійшла таких висновків.
5. Визначальним критерієм правомірності оспорюваного рішення є встановлення у ньому обставин, які підтверджують наявність підстави дисциплінарної відповідальності скаржника.
6. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП не має повноважень встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, проте відсутність будь-яких мотивів на обґрунтування відхилення доводів сторони судового процесу безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним.
7. ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
8. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
9. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при ухваленні постанови від 1 березня 2019 року у справі № 761/7657/19 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "б" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є помилковим з таких міркувань.
Незалежність та функціональний імунітет судді
10. Конституцією України гарантується незалежність і недоторканність суддів.
11. З огляду на статтю 126 Конституції України вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
12. Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачив зміст правової конструкції "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України".
13. Так, відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
14. Положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
15. Відповідно до пунктів 2, 4, 26 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 року) судді як особи є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.
16. В Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, принципи незалежності судових органів роз`яснено так.
1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.
2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
3. Судові органи володіють компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції.
4. Не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, і судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом`якшенню вироків, винесених судовими органами.
5. Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін.
6. Кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.
17. У пунктах 18, 20 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року зазначено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посад або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Рішення про дисциплінарне покарання, усунення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки.
18. У рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 24 червня 2019 року у справі № С-619/18 та від 05 листопада 2019 року у справі № С-192/18 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі вказано, що для забезпечення ефективного судового захисту важливим є збереження незалежності судів. Відповідно до принципу поділу влади, який характеризує функціонування верховенства права, необхідно гарантувати незалежність судів від законодавчої та виконавчої влади. У зв`язку із цим важливо, щоб судді були захищені від втручання ззовні чи тиску, що може поставити під загрозу їх незалежність.
19. Вимога про незалежність судів має два аспекти.
20. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.
21. Ці гарантії незалежності та неупередженості вимагають дотримання правил, зокрема, щодо призначення, стажу роботи та підстав для утримання, відсторонення та звільнення суддів, які можуть розвіяти будь-який розумний сумнів у свідомості особи щодо непроникності цього органу до зовнішніх факторів та його нейтралітету щодо інтересів, що ставляться перед ним. Необхідна свобода суддів від будь-якого зовнішнього втручання чи тиску вимагає певних гарантій, належних для захисту осіб, які мають завдання виносити рішення в суперечці, таких як гарантії проти відсторонення від посади.
22. Вимога незалежності означає, що норми, що регулюють дисциплінарний режим, і, відповідно, будь-яке звільнення тих, хто має завдання виносити рішення в суперечці, повинні забезпечити необхідні гарантії, щоб запобігти будь-якому ризику використання цього дисциплінарного режиму як системи політичного контролю за змістом судових рішень. Таким чином, норми, що визначають, зокрема, поведінку, яка становить дисциплінарні проступки, та покарання, що застосовуються, передбачають залучення незалежного органу відповідно до процедури, яка повністю захищає права, закріплені у статтях 47 та 48 Хартії, зокрема права на захист, і які встановлюють можливість судового провадження щодо оскарження рішень дисциплінарних органів, складають сукупність гарантій, які мають суттєве значення для забезпечення незалежності судової влади.
23. Відповідно до пункту "d" розділу 2 Рекомендації № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов`язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, жодній особі, яка не належить до системи судової влади.
24. У пояснювальній записці до Європейської хартії про статус суддів (Модельний кодекс) від 10 липня 1998 року, зокрема у пункті 1.3, вказано, що Хартією передбачено отримання думки органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, коли необхідно прийняти рішення щодо добору, розстановки чи призначення суддів, їх просування по службі чи припинення їх пересування на посаді. Формулювання цього положення спрямовано на те, щоб охопити різноманітні ситуації: від надання поради виконавчому чи законодавчому органу до фактичних рішень цього незалежного органу.
25. У пункті 5.1 вказаної пояснювальної записки зазначено, що Хартія викладає гарантії проведення дисциплінарних розглядів: дисциплінарні санкції можуть накладатися лише на підставі рішення, прийнятого за пропозицією чи висновком суду або органу, принаймні половина членів якого мають бути обраними суддями. Справа судді має бути уважно розглянута, він / вона має право бути представленим. Якщо санкція все-таки застосовується, її слід вибрати з переліку санкцій, з урахуванням пропорційності та відповідності. Хартією передбачено право на оскарження до вищого суду рішення про застосування санкції, прийнятого виконавчим органом, судом або органом, принаймні половина членів якого є обрані судді.
26. Згідно зі статтями 1, 2 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною радою Міжнародної асоціації суддів у Тайпеї (Тайвань),незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Вона є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Незалежність суддів має забезпечуватися законом шляхом створення та подальшого захисту такої судової влади, яка була б дійсно незалежною від інших гілок влади. Суддя як носій судової влади повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого суспільного, економічного чи політичного тиску, незалежно від інших суддів та керівних органів у галузі юстиції.
27. У Великій хартії суддів (Основоположні принципи), схваленій 17 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів (далі - КРЄС), зокрема у пунктах 2-4, 6, вказано, що незалежність та неупередженість суддів є обов`язковими передумовами здійснення правосуддя. Незалежність суддів має бути закріплена законодавчо, функціонально та фінансово. Незалежність суддів гарантується відносно інших гілок державної влади, для осіб, які звертаються до правосуддя, для інших суддів і для суспільства загалом та встановлюється національним законодавством на найвищому рівні. Держава й кожен суддя несуть відповідальність за забезпечення та захист незалежності суддів. Незалежність суддів гарантується щодо діяльності суддів, зокрема, стосовно їхніх добору, призначення на посаду до настання пенсійного віку, просування по службі, незмінюваності, професійної підготовки, суддівської недоторканності, дисципліни, оплати праці та фінансування судових органів. Дисциплінарне провадження здійснюється незалежним органом з можливістю подальшого звернення до суду.
28. У пунктах 10, 13 Великої хартії суддів (Основоположні принципи) визначено, що при здійсненні функції відправлення правосуддя суддям не повинні надаватись жодні накази чи інструкції, також судді не повинні зазнавати тиску з боку судового керівництва; судді керуються винятково законом. Для забезпечення незалежності суддів у кожній державі створюється судова рада чи інший спеціалізований орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями з усіх питань щодо статусу суддів, а також щодо організації, функціонування та репутації судових інституцій. До складу ради входять або винятково судді, або переважна більшість суддів, обраних іншими суддями. Судова рада має бути підзвітною стосовно своєї діяльності та рішень.
29. Згідно з пунктами 19, 21, 22 Великої хартії суддів (Основоположні принципи) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження. Засоби для виправлення суддівських помилок слід передбачити відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Суддя не може нести будь-яку особисту відповідальність, пов`язану з уповноваженим здійсненням правосуддя, навіть у формі відшкодування державі, окрім випадків умисної неналежної поведінки.
30. У Рекомендації CM/Rec (2010) 12, ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, зокрема в пунктах 4, 5, 10, 15, 16, 18, 22, вказано, що незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом. Це є основним принципом верховенства права. Судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів. Лише самі судді повинні приймати рішення в конкретних справах, спираючись на власну компетенцію, як це визначено законом. Судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно. Однак судді не зобов`язані роз`яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.
31. Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.
32. Принцип незалежності судової влади означає незалежність кожного судді при здійсненні ним функцій прийняття судових рішень. У процесі прийняття рішень судді мають бути незалежними та неупередженими, а також мати можливість діяти без будь-яких обмежень, впливу, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання будь-яких органів влади, зокрема внутрішніх органів судової влади. Ієрархічна організація судової влади не повинна підривати незалежність суддів.
33. У Висновку КРЄС від 23 листопада 2001 року № 1 (2001) про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, зокрема у пунктах 10, 11, 14, вказано, що незалежність судової влади є умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду.
34. Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.
35. У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).
36. У Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятій 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
37. У пункті 5 Висновку КРЄС від 24 жовтня 2014 року № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади звернуто увагу на те, що незалежність судової влади є передумовою гарантування верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду.
38. У Висновку КРЄС від 16 жовтня 2015 року № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях, зокрема у пунктах 10, 11, зазначено, що судова влада повинна бути незалежною задля виконання своєї ролі по відношенню до інших гілок державної влади, суспільства в цілому та сторін судового процесу. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів судді, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості.
39. Таким чином, незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію і права людини.
40. Наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства вказують на те, що судді під час здійснення правосуддя є незалежними та приймають рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права. Рішення судів не підлягають перегляду в порядку, крім того, що передбачений процесуальним законодавством. Судді є незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади. Звільнення суддів з посад повинне відбуватись на основі рекомендації суду або ради, що переважно складається із суддів та обирається.
41. Аналіз наведених норм національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері судочинства свідчить про те, що поняття функціонального імунітету суддів охоплює конституційні гарантії їх незалежності як осіб, які є вільними у прийнятті ними безсторонніх судових рішень згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, на власний розсуд без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, вказівок, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин, імунітет від переслідування за дії відповідно до покладених на них функцій.
Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності
42. Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРП.
43. ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
44. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
45. Зокрема, з огляду на статтю 3 Закону № 1798-VIII ВРП є дисциплінарним органом, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді.
46. Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності врегульовано законами № 1402-VIII (розділ VI "Дисциплінарна відповідальність судді") та № 1798-VIII (глава 4 розділу ІІ "Дисциплінарне провадження щодо суддів" та статті 51-52, що визначають порядок оскарження рішень у дисциплінарній справі), а процедурні питання здійснення дисциплінарного провадження - Регламентом Вищої ради правосуддя.
47. Вичерпний перелік підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності визначений статтею 106 Закону № 1402-VIII.
48. Частиною восьмою статті 50 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення у дисциплінарній справі повинно містити, зокрема, встановлені у дисциплінарній справі обставини з посиланням на докази.
49. На відміну від процесуальних кодексів, у дисциплінарних провадженнях щодо суддів національним законодавством не було встановлено стандартів доказування.
50. Таким чином, з огляду на статтю 131 Конституції України, Закону № 1798-VIII ВРП є дисциплінарним органом, який перевіряє наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону № 1402-VIII, а не органом, що здійснює судочинство, тому ВРП не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
51. На рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду (частина сьома статті 266 КАС України).
52. Можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливим механізмом забезпечення суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує виконання гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і є визначеним статтею 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарги на рішення.
53. Відповідно до статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
54. Велика Палата Верховного Суду повно та всебічно перевіряє рішення, зокрема, на предмет його відповідності вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
Оцінка мотивів рішення Вищої ради правосуддя
55. У цій справі Велика Палата Верховного Суду переглянула рішення ВРП від 05 грудня 2023 року № 1179/0/15-23 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 серпня 2021 року № 1728/2дп/15-21 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".
56. З справи слідує, що з дисциплінарною скаргою на неналежну поведінку судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 761/7657/19 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) звернувся народний депутат України ОСОБА_2 .
57. Скаргу мотивував тим, що суддя неправильно встановив фактичні обставини справи, надав неправильну оцінку доказам, які містяться у справі, грубо проігнорував вимоги КУпАП і прийняв рішення всупереч приписам статей 130, 245, 280 цього Кодексу.