ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року
м. Київ
справа № 932/713/23
провадження № 61-2706св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради,
третя особа - Дніпровська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Забара Альона Володимирівна, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Цитульського В. І. від 13 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, зобов`язання вчинити дії.
На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що у 2003 році вона почала користуватись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), яка належала покійній ОСОБА_2 .
У цьому житлі вона проживає з 2003 року, добросовісно та відкрито володіє ним, утримує у належному стані, проводила ремонт. З огляду на це вважає, що орган місцевого самоврядування зобов`язаний вжити заходів до укладання з нею договору найму та видачі ордеру на спірну квартиру.
Після визнання спадщини відумерлою та прийняття вказаної квартири до комунальної власності у 2012 році, державна реєстрація права власності за територіальною громадою була здійснена у 2021 році.
Зазначає, що проживає у спірній квартирі разом із сином та іншого житла не має, однак територіальна громада подала позов про її виселення, оспорюючи її право на проживання.
У зв`язку з наведеним позивачка просила визнати за нею право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати виконавчий комітет Дніпровської міської ради укласти з нею договір найму вищезгаданої квартири та видати ордер на вселення.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивачка вибула зі спірної квартири у 2019 році, а її син - у 2020 році. За таких обставин, хоча вказане житло могло вважатись належним позивачці у розумінні статті 8 Конвенції з огляду на тривалий час проживання у ньому, однак, з огляду на фактичні обставини, встановлені судом, право позивача на проживання слід вважати припиненим з моменту вибуття зі спірної квартири. Водночас суди вказали на відсутність у матеріалах справи доказів проживання позивачки у спірній квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У лютому 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19,
від 15 вересня 2023 року у справі № 359/4376/22, від 23 січня 2018 року у справі
№ 521/10070/14, від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19,
від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при розгляді справи суди не врахували тієї обставини, що матеріали справи не містять доказів вибуття позивачки зі спірної квартири. Зокрема, суди ухвалили рішення на підставі свідчень, що не стосувалися обставин, для підтвердження яких свідок викликалась, а більш вагомі письмові докази, видані уповноваженими особами, суди відхилили. З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення побудовані на припущеннях та є недостатньо мотивованими.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив виконавчого комітету Дніпровської міської ради мотивований тим, що Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 14 не могло вселити позивачку у спірну квартиру як службове житло, оскільки остання не перебувала з ним у трудових відносинах з 2014 року. З огляду на те, що позивачка не надала відповідних доказів на підтвердження законності її вселення, його слід вважати таким, що відбулося без згоди компетентного органу.
Зауважує, що ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрована у спірній квартирі, власником якої є територіальна громада м. Дніпра, натомість має реєстрацію у гуртожитку комунальної власності, де їй та її сину ОСОБА_4, 2003 року народження, була виділена кімната на підставі рішення комунального підприємства "Жилсрвіс-2" від 30 жовтня 2014 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 вересня 1993 року набула ОСОБА_2, яка померла у 2004 році.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_2, визнано відумерлою, квартиру передано у комунальну власність (справа № 403/4569/12).
Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради своїм рішенням від 21 серпня 2013 року № 324 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста та визначення балансоутримувача деяких об`єктів нерухомого майна" квартиру АДРЕСА_2 прийняв у комунальну власність та балансоутримувачем цього майна визначив КП "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на вказану квартиру за Дніпровською міською радою зареєстроване 31 березня 2021 року.
З акту підтвердження фактичного місця проживання від 29 серпня 2018 року та довідки ОСББ "Тополя-2, Б. 26" вбачається, що ОСОБА_1 проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з 2003 року та здійснює оплату комунальних платежів, підтримує житло в належному стані, здійснює ремонт (а. с. 32-33, т. 1).
Рахунками АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" за 2016-2021 роки підтверджується факт сплати житлово-комунальних послуг за спірною квартирою, споживачем зазначена ОСОБА_2 .
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_5 позивачку вселили у спірну квартиру працівники обслуговуючого кооперативу. Вона виїжджала декілька разів за кордон на заробітки, а у 2019 році позивачка виїхала та більше свідок її не бачила. У спірній квартирі залишився проживати її син, який у 2020 році також виїхав за межі України.
Як вбачається з паспортних даних позивачки, її зареєстрованим місцем проживання є квартира АДРЕСА_3 (а. с. 29, т. 1), де вона та її син ОСОБА_4, 2003 року народження, мають право користування кімнатою у гуртожитку, яка надана на підставі рішення комунального підприємства "Жилсрвіс-2" від 30 жовтня 2014 року (а. с. 113, 121, т.1).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі № 200/14281/18, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, у порядку набувальної давності.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не довела, що вона добросовісно заволоділа спірною квартирою, відкрито і безперервно володіє нею.
Позиція Верховного Суду
У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Статтею 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.