ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 369/12714/19
провадження № 61-584св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Червинської М. Є.,
позивач ? ОСОБА_1,
відповідач ? ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйова Тетяна Антонівна, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Андрієнко А. М., Мельник Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйова Т. А., ОСОБА_3, про визнання договору позики недійсним.
Позов мотивований тим, що 17 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач надала їй грошові кошти у розмірі 9 358 276,00 грн, що на день укладення цього договору становило 339 400,00 доларів США. Пунктом 3 вказаного договору передбачено, що факт одержання позики підтверджується розпискою власноручно написаною нею.
Проте жодних грошових коштів вона не отримувала, була введена в оману щодо реальних намірів на укладення оспорюваного договору, оспорюваний договір є фіктивним. Підписання договору позики мало на меті забезпечення гарантії виплати комісійної винагороди у вигляді різниці між ринковою вартістю землі з цільовим призначенням - землі промисловості та номінальною ціною, визначеною у договорах купівлі-продажу від 17 лютого 2016 року, що були укладені між ОСОБА_2 та її батьком ? ОСОБА_4 в день підписання договору позики від 17 лютого 2016 року.
17 лютого 2021 року за вказаними обставинами вона подала заяву про злочин, яку 18 лютого 2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 42021111200000067 за частиною четвертою статті 190 КК України про вчинення щодо неї шахрайських дій у великих розмірах.
Просила визнати недійсним договір позики, укладений 17 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т. А. і зареєстрований в реєстрі за № 486, а також боргову розписку від 17 лютого 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області від 04 серпня 2022 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір позики, укладений 17 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т. А., зареєстрований в реєстрі за № 486 та розписку від 17 лютого 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
проаналізувавши розписку від 17 лютого 2016 року, підписану позивачем, суд зробив висновок, що в її тексті не визначено, хто є позичальником і позикодавцем, хто передає грошові кошти, чи інші речі, визначені родовими ознаками. Також розписка містить виправлення та описку. Водночас відсутнє визначення змісту договору, сума у гривні, яка зазначена в розписці, є перерахунком доларів США на гривню за ціною середнього курсу купівлі доларів США комерційними банками станом на 17 лютого 2016 року. Зазначений борговий документ містить посилання на договір позики від 17 лютого 2016 року як такий, що вже підписаний. У свою чергу приватний нотаріус Воробйова Т. А. вчинила правочин з підписання договору позики, не з`ясовуючи факт підтвердження позивачем отримання готівкових грошових коштів у розмірі 9 358 276,00 грн від відповідача та надає суперечливі пояснення щодо написання розписки і підписання договору позики. У матеріалах нотаріальної справи відсутня копія розписки про отримання грошових коштів, що була власноручно написана ОСОБА_1 та є обов`язковою умовою нотаріального посвідчення договору позики від 17 лютого 2016 року;
у порушення умов пункту 1 оспорюваного договору позики фактів щодо передачі грошових коштів відповідач не наводить. Згідно з показаннями свідка ОСОБА_5 (брат відповідача) грошові кошти передавались не позикодавцем, а ним. Крім нього більше ніхто не може підтвердити передачу готівкових грошових коштів позивачу. З показань вказаного свідка у порушення пункту 2 договору позики чітко не встановлено суму позики, що мала бути передана позивачу;
згідно з пунктом 3 договору позики розписка мала бути написана та грошові кошти необхідно було передати до підписання такого договору позики. Свідки з боку відповідача повідомили, що розписка була написана до підписання договору позики в приміщенні нотаріальної контори, тоді як позивач та свідок з його сторони стверджують протилежне. Водночас факт написання позивачем розписки після підписання договору позики підтверджується текстом розписки, зокрема: "… і зобов`язуюсь його повернути в строк до 15 липня 2017 року згідно договору позики від 17.02.2016 р., що укладений між мною і ОСОБА_2 …." (строк повернення позики, зазначений в розписці, визначений пунктом 6.1. договору позики, а розписка прив`язана до договору позики);
умови пункту 7 договору позики щодо повернення грошових коштів не можуть вважатись такими, за якими сторони досягли згоди, оскільки позивач не була знайома з відповідачем, ніколи з нею не спілкувалась та не зустрічалась. Крім того, у своєму відзиві від 01 грудня 2021 року, поданому до Київського апеляційного суду у справі № 369/9135/17, на сторінці дев`ятій восьмого абзацу ОСОБА_2 зазначає: "...що вона не була знайома з ОСОБА_1 ...", вони ніколи не зустрічались, у них не було соціальних зв`язків, в матеріалах судової справи містяться докази, що вони ніколи не спілкувались засобами телефонного зв`язку;
договором позики не визначено повноваження представників сторін, тому твердження відповідача та свідка ОСОБА_5 щодо наявності представників, уповноважених здійснювати повернення готівкових грошових коштів, не відповідають умовам договору;
позивач для отримання грошових коштів в сумі 9 358 276,00 грн від відповідача мала проміжок часу від 2 хв до 25 хв. Проте за цей час вона не мала фізичної змоги перерахувати зазначені кошти ані вручну, ані за допомогою лічильного пристрою. Відповідач не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження передачі готівкових грошових коштів, так само не надала жодних доказів того, що позивач потребувала грошових коштів та з яких доходів позивач планувала їх повертати. Суд встановив, що доходи ОСОБА_1 за 2014-2017 р.р. становили 33 667 315,20 грн. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів наявності у нього достатньої кількості готівкових грошових коштів в сумі 9 358 276,00 грн, а аналізуючи відомості щодо сум її доходів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2016 року наявні підстави вважати, що її доходи не дозволяли їй видати позику;
17 лютого 2016 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем було укладено 5 договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які належали продавцю на підставі договорів дарування від 30 липня 2015 року, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . У нотаріальних справах за договорами купівлі-продажу земельних ділянок наявні експертні оцінки землі. У висновку відсутнє цільове призначення землі, в нотаріальних справах відсутній повний текст оцінки, що є обов`язковим. Згідно з попередніми нормативно-грошовими оцінками, що були зазначені в договорах дарування від 30 липня 2015 року та також посвідчувались приватним нотаріусом Воробйовою Т. А., вартість землі в 10 разів вища за ціну, визначену у договорах купівлі-продажу від 17 лютого 2016 року. Водночас ОСОБА_3 на підставі заповіту від 07 квітня 2018 року після смерті ОСОБА_4 прийняв спадщину та оформив на себе майно, частина якого складається з земельних ділянок з цільовим призначенням землі промисловості, розташовані у с. Білогородка Києво-Святошинського району Київській області. Згідно з нормативно-грошових оцінок, зазначених в свідоцтвах про право на спадщину за заповітом за 2019-2020 р.р. вартість аналогічних ділянок землі (землі промисловості, розташовані у с. Білогородка) в 25-27 разів вищі за ціну, визначену у договорах купівлі-продажу від 17 лютого 2016 року. Після підписання позивачем договору позики ОСОБА_3 (брат позивача) підписав іпотечний договір, ОСОБА_4 (батько позивача) уклав договори купівлі-продажу п`яти земельних ділянок;
аналіз доказів та встановлені фактичні обставини свідчать про те, що у продавця (відповідача) за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 17 лютого 2016 року виник умисел, що виражений в суб`єктивному бажанні отримати приховану комісію від продажу землі. У цивільно-правових угодах купівлі-продажу земель промисловості від 17 лютого 2016 року, враховуючи історію переходу права власності цієї землі та ціни, за якою вона була оцінена, присутня складова легалізації великої кількості готівки;
оцінюючи письмовий доказ ? висновок № 5 від 19 лютого 2022 року судово-психологічної експертизи із застосуванням поліграфа, відповідно до якого ОСОБА_1 ніколи не зверталась з проханням щодо отримання грошових коштів до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також не отримувала грошових коштів від них за розпискою від 17 лютого 2016 року, суд з`ясував обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи, що підтверджує підстави позову. ОСОБА_2, ОСОБА_5 не були позбавлені можливості надати свої докази на спростування вказаного висновку експерта;
на підтвердження реальності оспорюваного правочину відповідач надала до суду нотаріальні заяви, якими обґрунтовує повернення частини позики позивачем. Зазначені заяви мають ознаки одностороннього правочину, на них відсутній підпис ОСОБА_1, що мав би свідчити про передачу відповідачу готівкових грошових коштів в рахунок погашення боргових зобов`язань. Не визначено місце повернення частини позики, як того вимагає пункт 7 договору позики від 17 лютого 2016 року. Крім того, відповідач та позивач фізично не могли передати та отримати зазначені в нотаріальних заявах від 14 червня 2017 року за № 3035, від 11 травня 2017 року за № 2150, від 21 серпня 2017 року за № 4294 готівкові грошові кошти, оскільки в цей період вони перебували за України, що підтверджується відомостями щодо перетину державного кордону України. Умовами договору позики не передбачено повноважень представників. Отже, відповідач не доведела факт повернення позивачем частини готівкових грошових коштів за договором позики від 17 лютого 2016 року;
дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що відповідач ввела в оману позивача, зокрема через її батька - ОСОБА_4, оскільки сама ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ніколи не була знайома. Відповідач запевнила ОСОБА_4, що договір позики та розписка від 17 лютого 2016 року, які підписала позивач, ніколи не будуть мати ніяких негативних юридичних наслідків, оскільки за вказаними договорами фактично грошові кошти не видаються і він носить суто формальний характер. Підписання ОСОБА_1 договору позики та розписки мали на меті приховати різницю між ринковою та номінальною вартістю землі, яку продавала ОСОБА_2 її батькові ? ОСОБА_4 цього ж дня. Завчасно продуманий умисел відповідача виражений в тому, щоб приховати взаємозв`язок правочинів, замінивши об`єктивний склад сторін договорів купівлі-продажу землі на іншу цивільно-правову угоду під назвою договір позики. Під умислом суд розуміє дії відповідача, спрямовані на те, щоб стягнути з позивача неіснуючу суму позики, яка їй не передавалась. Позивач, підписавши оспорювані договори, була впевнена, що вчинення правочинів не буде мати для неї жодних негативних правових та юридичних наслідків, їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином, оскільки не збиралась повертати грошові кошти, зазначені в договорі позики та розписці, так як не отримувала ці кошти. Якби позивач належним чином отримала пояснення відповідача щодо наміру останньої застосувати реальні правові та юридичні наслідки за укладеними договорами, вона б ці правочини не вчинила;
відповідач намагалась уникнути сплати податків, тому вказала в договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 17 лютого 2016 року вартість землі від 10 до 27 разів нижчу, ніж ринкова. Необхідність виплати різниці між ринковою та номінальною вартістю земельних ділянок потягла за собою потребу, нав`язану відповідачем, прогарантувати з боку позивача цю виплату шляхом укладання з відповідачем договору позики та написання розписки, іпотечного договору з ОСОБА_3 . Відповідач, реалізуючи свій умисел шляхом обману, запевнивши позивача, а також замовчуючи про реальні наміри, створила штучні умови, за яких позивач підписала оспорений договір позики, в який внесено завідомо неправдиві відомості щодо наміру отримати в борг готівкові кошти в сумі 9 358 276,00 грн. Тому договір позики та розписка від 17 лютого 2016 року, за якими не передавались та не отримувались сторонами готівкові грошові кошти в сумі 9 358 276,00 грн, є фіктивним в силу статті 234 ЦК України;
суд відхилив доводи відповідача про порушення психічного стану позивача, оскільки наведене спростовується довідкою КНП "Київського міського психоневрологічного диспансеру №1" від 26 вересня 2021 року № 14 про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, психічних порушень не виявлено. З червня 2016 року по час видачі довідки до лікаря психіатра не зверталась. Також сам відповідач та приватний нотаріус Воробйова Т. А. не заперечують щодо здорового психологічного стану позивача;
щодо застосування позовної давності суд вказав, що пропуск процесуального строку не повинен слугувати засобом легалізації триваючого правопорушення. Відповідач не надає доказів наявності у неї грошових коштів, походження яких має бути підтверджено документально та задекларовано, намагаючись факт обману та омани, фіктивності правочину захистити строком позовної давності. Причина поновлення пропуску строку, спрямована на захист порушеного права позивача з підстав того, що готівкові гроші не передавались, є підставою для визнання її поважною. Оскільки позивач про існування заборгованості за договором позики дізналась після ознайомлення 17 липня 2019 року з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у цивільній справі №369/9135/17, наведене свідчить про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та унеможливлювали своєчасне звернення до суду за захистом його порушеного права.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйової Т. А. задоволено.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
з матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2016 року приватним нотаріусом Воробйовою Т. А. був посвідчений договір позики між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець), відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 9 358 276,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений договором строк та на визначених договором умовах згідно з графіку повернення позики, визначеного пунктом 6.2. договору. До матеріалів справи долучена копія розписки ОСОБА_1 від 17 лютого 2016 року, в якій остання зазначила, що, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки, отримала борг в розмірі 9 358 276,00 грн, еквівалент якого складає 339 400,00 доларів США, від ОСОБА_2 і зобов`язується його повернути в строк до 15 липня 2017 року згідно з договору позики від 17 лютого 2016 року, що укладений між ними; ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не отримувала коштів за вказаним договором;
суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою те, що правовідносини з приводу виконання ОСОБА_1 умов договору позики від 17 лютого 2016 року були предметом судового розгляду. У серпні 2017 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість з договором позики у розмірі 1 057 246,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 299 422,92 грн, 8 % річних у розмірі 288 572,46 грн, пеню у розмірі 300 000,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2016 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн;
після закінчення апеляційного розгляду за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1, апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року подав ОСОБА_3, який посилався на фіктивність укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договору позики. Вказував, що цей договір був укладений на забезпечення усної домовленості про виплату ОСОБА_4 винагороди в сумі 350 000,00 доларів США після переоформлення права власності на земельні ділянки з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 на підставі укладених 17 лютого 2016 року договорів. Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, як сторона договору позики, не заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_2 з підстав фіктивності правочину або вчинення правочину позики під впливом обману. Навпаки, вона визнавала обставини укладення у письмовій формі договору позики від 17 лютого 2016 року, отримання у ОСОБА_2 у борг грошових коштів, а також порушення нею зобов`язання з повернення позики позикодавцю на суму 1 957 246,00 грн. У свою чергу ОСОБА_3 не є учасником спірних правовідносин за договором позики та не наділений повноваженнями оспорювати договір позики в інтересах позичальника ОСОБА_1 ;
з урахуванням юридичної визначеності у спірних правовідносинах щодо зобов`язань ОСОБА_1 за оспорюваним договором позики, які були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанції протягом 2017-2022 р.р., суд першої інстанції безпідставно вдався до оцінки доказів, які надавались позивачкою з метою доведення факту фіктивності укладеного правочину та ухвалив помилкове рішення про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 ;
колегія суддів також звертає увагу на те, що первісно позовні вимоги про визнання недійсним договору позики ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними. У подальшому ОСОБА_1 змінили підставу позовних вимог, просила визнати договір позики недійсним у зв`язку з його фіктивністю. Первісні та змінені підстави позовних вимог ОСОБА_1 є взаємовиключними.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що сума розрахунку за спірним договором позики від 17 лютого 2016 року, укладеного між двома фізичними особами, перевищувала 150 000,00 грн та складала 9 358 276,00 грн. З урахуванням положень постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розрахунки за цим договором мали відбуватися у безготівковій формі і підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами або випискою з депозитного рахунка нотаріуса, чи у інший спосіб шляхом передачі готівкових коштів з відповідним підтвердженням їх отримання. Нотаріус зобов`язаний контролювати виконання вказаної постанови та здійснювати контроль за дотриманням її виконання сторонами при вчиненні правочинів. Якщо при таких обставинах передача готівкових грошових коштів не відбувається, цей договір носить ознаки фіктивного.
Cуд першої інстанції встановив, що позивач не повертала грошові кошти згідно з одностороннього правочину у вигляді нотаріальної заяви, на якій відсутній її підпис, готівкові грошові кошти за укладеними договорами вона не отримувала. Надані відповідачем нотаріальні заяви, якими обґрунтовує повернення частини позики мають ознаки одностороннього правочину, її підпис на них відсутній, в зазначені в деяких заявах дати вона та відповідач взагалі перебували за межами України.
Суд апеляційної інстанції невірно розтлумачив преюдицію, адже звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Преюдицію можна заперечити доказами, а отже вона не має абсолютного характеру. Вона не заперечує факт написання розписки, проте спростовує отримання грошових коштів доказами, що містяться в матеріалах справи. У постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 369/9135/17 за позовом ОСОБА_2 до неї про стягнення заборгованості не встановлювались те, що вони ніколи не були знайомі, а отже не можуть визнаватись такими, що встановлені. Відповідач не звільнена від доказування обставин щодо передачі грошових коштів, їх повернення, наявності таких грошових коштів у відповідача для надання позики. Основною підставою позову є обман та омана.
Суд апеляційної інстанції не з`ясував та не виявив справжню правову природу договорів, не зробив висновки походження грошових коштів, не надав оцінки доказам, які суд першої інстанції дослідив та встановив, що грошові кошти фактично не передавались, а справжня правова природа договору позики - це розрахунок у вигляді різниці між фактичною ринковою вартістю землі в 2016 році та номінальною вартістю. Відповідачу правильно було б оформити не договір позики, а договір купівлі-продажу земельних ділянок з відкладальною умовою розрахунку або з розстроченням платежу. Суд першої інстанції встановив ті обставини, які не спростував апеляційний суд.
Суд першої інстанції встановив, що копія розписки від 17 лютого 2016 року взята зі справи № 369/9135/17, в межах розгляду якої позивач заперечувала походження автентичного тексту розписки та вимагала призначити експертизу у справі, оскільки розписку було написано в декількох екземплярах. Висновком експерта від 22 січня 2021 року № 4/21 встановлено, що розписка писалась у надзвичайних умовах, під впливом на процес письма тимчасових внутрішніх збиваючих факторів природного характеру, імовірніше за все - у незвичайному психофізіологічному стані, пов`язаному з операційною напругою виконавця (зокрема, при нанесенні тексту під диктовку) та його незвичайним емоційним станом (хвилюванням, стресом, втомою, пригніченістю, тощо). Крім того судом першої інстанції встановлено з показань свідка ОСОБА_5 (рідний брат відповідача), що саме він передавав грошові кошти. Апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що у матеріалах нотаріальної справи відсутня була копія розписки, що є обов`язковою умовою нотаріального посвідчення договору позики. У розписці написано дієслово "передає" грошові кошти, тобто дія, яка має виконатись у майбутньому, а не "передав".
Договір позики це двосторонній правочин та реальний договір. Оскільки за вказаним договором готівкові кошти не передавались, тому і розписка повинна бути двостороннім правочином та мати підпис позикодавця та позичальника, що слідує з тлумачення статті 1046 ЦК України. Отже, якщо розписка є документом, то вона має бути оформлена реквізитами та підписами сторін. При цьому розписку нотаріус не посвідчувала, а тому внесення нею непідтвердженої інформації в договір, який вона посвідчує нотаріально, суперечить Закону України "Про нотаріат".
За умовами договору при поверненні позичальником частини позики готівкою повернення підтверджується нотаріально засвідченою заявою позикодавця про отримання грошей, при безготівковому поверненню - повернення підтверджується випискою з банківського рахунку позикодавця. Також в договорі визначене місце повернення позики, а саме за місцем реєстрації позикодавця. Вона ніколи не приходила за зазначеною в договорі адресою і як встановлено судом першої інстанції ніколи не зустрічалась з відповідачем та не передавала коштів за вказаною адресою, нікого не уповноважувала здійснити передачу коштів.
Апеляційний суд не надав оцінку обставинам щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021111200000067 від 18 лютого 2021 року за частиною четвертою статті 190 КК України, де вона є потерпілою особою внаслідок шахрайських дій щодо створення умов, за яких 17 лютого 2016 року підписано договір позики та розписку. Встановлено й те, що ОСОБА_2 упродовж 2018-2021 років не мала з`єднань з власником мобільного терміналу, який належить ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції встановив юридичні факти, які не спростовані апеляційним судом, такі як показання свідків, відповіді перевірки Міністерства юстиції України щодо приватного нотаріуса Воробйової Т. В. Свідок ОСОБА_3 підтвердив, що 17 лютого 2016 року перебував у якості іпотекодавця разом з позивачем в приміщенні нотаріальної контори ОСОБА_7, він з позивачем завідомо знали, що грошові кошти за договором позики передаватись не будуть, а сам правочин носить суто формальний характер. Свідок ОСОБА_7 (нотаріус) вказувала, що грошові кошти було передано до укладення договору позики, на підтвердження чого їй надали розписку, особисто факту передачі грошових коштів вона не бачила. Свідок ОСОБА_8 (працювала юрисконсультом на підприємстві, де директором була мати відповідача) пояснила, що вона за дорученням ОСОБА_5 готувала договір позики та розписку та погоджувала їх з людиною, яка була начебто представником позивача. Факт передачі грошових вона не бачила.
Боргова записка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, тому не може свідчити про факт укладення договору позики.
Висновки поліграфічної експертизи свідчать про те, що ОСОБА_1 ніколи не зверталась з проханням щодо отримання грошових коштів до ОСОБА_2, ОСОБА_5 та не отримувала їх від указаних осіб. Таким висновком можуть встановлюватись дані, які є доказом у цивільному процесі.
Також суд дослідив декларації про доходи та довідки про її майновий стан за 2014-2017 р.р., який становить 33 667 315, 20 грн. Наведене свідчить про відсутність потреби у грошах та формальний характер розписки і договору позики. Водночас відповідач не надала доказів щодо наявності у неї можливості надати позики у розмірі 9 358 276,00 грн.
Відповідач ввела її в оману через батька ОСОБА_4, оскільки вони не були знайомі, та запевнила її батька, що договір позики та розписка матимуть суто формальний характер, оскільки мали намір приховати різницю між ринковою та номінальною вартістю землі, яку продала ОСОБА_2 її батьку.
Задовольняючи апеляційну скаргу приватного нотаріуса, суд не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції не встановлювало прав чи обов`язків для нотаріуса, яка має статус третьої особи без самостійних вимог, а тому таку апеляційну скаргу слід було залишити без задоволення.
31 жовтня 2022 року вона подала через систему "Електронний суд" заяву про відкладення підготовки розгляду справи апеляційним судом з поважних причин та просила визнати причини її неявки в судове засідання на 02 листопада 2022 року поважними з підстав відсутності у неї адвоката, а попередній адвокат припинив договір та представництво її інтересів в суді. Також зазначила про те, що перебуває за кордоном, на підтвердження вказаних нею обставин надала докази. На наведене суд уваги не звернув, чим позбавив її права на справедливий суд.
Крім того, електронним листом 07 листопада 2022 року, коли судове засідання ще не закінчилось, повідомила суд, що вона не має можливості доїхати та погано себе почуває, у зв`язку з чим просила відкласти розгляд справи, але суд це проігнорував, не зважаючи на те, що з попередньої заяви йому було відомо, що вона захищає свої інтереси самостійно.
Також її належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, яке відбулось 07 грудня 2022 року.
07 листопада 2022 року через систему "Електронний суд" вона подала заяву про направлення їй ухвали про відкриття апеляційного провадження та копій апеляційних скарг у паперовому вигляді на адресу її листування. Лише 10 листопада 2022 року за підписом судді Шебуйовой В. А. їй було направлено на електронну адресу сканкопії апеляційної скарги нотаріуса та ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . Інші вимоги були проігноровані, що свідчить про необ`єктивність та небажання судді розібратись з тим, що від неї просить позивач. Також 07 листопада 2022 року вона подала заяву про видачу у паперовому вигляді запису судового засідання суду першої інстанції, на що їй листом за підписом судді було відмовлено з підстав того, що наведене не передбачено ЦПК України.
21 листопада 2022 року вона подала заяву про відвід судді Шебуйовой В. А., однак у задоволенні заяви їй було відмовлено ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року. 28 листопада 2022 року повторно подано заяви про відвід ОСОБА_9, а також про відвід судді Борисової О. В. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року колегія суддів однією ухвалою описує та вирішує три заяви про відвід, перекручує обставини, що є фактично небажанням головуючого судді вивчати матеріали справи та свідчить про упередженість. Аналіз змісту частини одинадцятої статті 40 ЦПК України свідчить про те, що кожна заява учасника судового процесу вирішується окремою ухвалою за кожною заявою. Після цього протоколом автоматизованого розподілу від 30 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачу Журбі С. О., однак всупереч пункту 4 частини п`ятнадцятої статті 33 ЦПК України в протоколі не зазначено підстави відводу судді, що відбулось з підстав неправильного оформлення ухвали. Крім того головуюча суддя Шебуєва В. А. приймала участь у розгляді справи № 369/1256/252, що є порушенням статті 37 ЦПК України. Також вказана суддя надавала правову допомогу представнику ОСОБА_10, що підтверджується протоколом судового засідання від 27 липня 2022 року, що є порушенням пункту 2 частини першої статті 36 ЦПК України. Брат відповідача - ОСОБА_5 є другом та колегою сина судді ОСОБА_9 - ОСОБА_11, який згідно з відповіддю Київського апеляційного суду від 05 січня 2023 року № 0214/3/2023 у період з 05 жовтня 2018 року по 29 січня 2021 року перебував у трудових відносинах з Київським апеляційним судом. Вона бачила ОСОБА_5 разом зі схожим чоловіком на сина судді. Крім того, на фото, які розміщенні в мережі Інтернет, ОСОБА_5 перебуває в компанії чоловіків, один з яких схожий на ОСОБА_12 . Отже, суддя Шебуєва В. А. зобов`язана була ретельно перевірити всі доводи та надати можливість самостійно захищати себе в суді, а також не створювати умови, за якими її дії викликають наявність підстав вважати про порушення Бангалорських принципів поведінки суддів.
13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної Палати або Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовано тим, що у цій справі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, про що зазначено в окремій думці суддів Ситнік О. М., Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І. від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/18 (провадження
№12-145гс19).
Положенням статті 1087 ЦК України визначено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України. Ураховуючи положення постанови Правління Національного банку України № 210 всі угоди, що перевищують 150 000,00 грн мали бути проведенні через перерахування коштів на поточний рахунок, але матеріали справи не містять доказів, що кошти перераховувались на рахунок позивача у безготівковій формі або позивач повертав гроші в безготівковій формі, про що зазначив суд першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції, якщо розписка пишеться після вчинення правочину з підписання договору позики, готівкові грошові кошти мають передаватися в офісі нотаріуса, якщо їх сума не перевищує 150 000,00 грн або за безготівковим перерахунком на рахунок позичальника. Нотаріус зобов`язаний виконувати постанови Національного банку України та здійснювати контроль за дотриманням виконання її положень сторонами при вчиненні правочинів. Якщо при таких обставинах передача готівкових грошових коштів не відбувається, цей договір носить ознаки фіктивного. Суд першої інстанції встановив, що позивач не повертала готівкові кошти згідно з одностороннього правочину у вигляді нотаріальної заяви, на якій відсутній підпис позивача, місце повернення частини позики не було визначено, готівкові грошові кошти за договору позики та розписки не отримувала.
Згідно з статтею 179.1. Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи. Крім того податковий кодекс установлює джерело походження коштів у фізичної особи та обов`язок декларувати доходи.
Отже, Верховному Суду необхідно надати правовий висновок щодо наступного:
чи суперечить вимогам статті 1087 ЦК України, нормам Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статті 56 Закону України "Про Національний банк України", постанові Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунку готівкою" у редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин, щодо форми та порядку проведення розрахунків по договору позики у сумі понад 150,000 грн (станом на дату укладення спірного договору позики) між фізичними особами (розрахунки у більшій сумі мають проводитись безготівково);
чи суперечить вимогам статті 67 Конституції України, нормам Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", статті 179.1. Податкового кодексу України, відсутність джерела походження коштів у позикодавця - фізичної особи, для видачі готівкових коштів позичальнику - фізичній особі за договорами позики чи розписки, у сумі, що перевищує задекларовані доходи позикодавця (фізичної особи).
06 березня 2023 року приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Воробйова Т. А. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженою постановою та є такими, що спрямовані на переоцінку доказів у справі.
08 березня 2023 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року без змін.
Відзив мотивований тим, зазначаючи підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, скаржник так і не вказала конкретної норми права щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. Водночас питання, які на думку скаржника потребують правового висновку, не впливають на правильне вирішення справи, оскільки не входять до предмету доказування у спірних правовідносинах. Так, предметом позову є визнання договору позики недійсним, фіктивним, оскільки позивач стверджує, що була введена в оману щодо реальних намірів на укладення оспорюваного правочину. Судами встановлено та сторонами не оспорюється факт підписання нотаріально посвідченого договору позики та написання розписки, в якій чітко зазначено про отримання в борг коштів та зобов`язання їх повернути. При вказаних встановлених обставинах факт передачі коштів за договором у розмірі, який перевищує встановлену граничну суму розрахунку готівкою між фізичними особами, не є тим фактом, який може вплинути на визнання договору позики недійсним. Щодо необхідності надання висновку Верховного Суду по питанню джерел походження коштів у позикодавця, то вказане питання також не входить до предмету доказування у справі. Дослідження джерел походження коштів не відноситься до функцій органів судової влади, а відноситься до компетенції органів державної виконавчої влади.
Звільнення від доказування не має абсолютного характеру, проте ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не отримувала грошових коштів за укладеними договорами. Частина постанов Верховного Суду в контексті тлумачення преюдиції, на які посилається позивач, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, а інша частина постанов свідчить про те, що такі прийняті у неподібних правовідносинах.
Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку правовій природі договору позики та невірно розтлумачив розписку, то апеляційний суд вказав, що у розписці чітко зазначено про те, що ОСОБА_1 взяла у борг кошти у ОСОБА_2 згідно з договором позики та зобов`язувалась його повернути. Доводи позивача щодо ухвалення оскаржуваної постанови без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі №753/11670/17 мають бути відхилені з огляду на те, що суд апеляційної інстанції врахував висновок щодо застосування норм права, викладений в зазначеній постанові. Водночас доводи щодо ухвалення оскаржуваної постанови без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 757/43285/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, від 15 липня 2022 року у справі № 921/184/21, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11, від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 623/99/17, від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17 мають бути відхилені, оскільки у вказаних справах встановлені різні фактичні обставини, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.
Скаржник заявила про необ`єктивність головуючої судді щодо неї та порушення права на справедливий суд з огляду на те, що суддя 02 листопада 2022 року лише відклала розгляд справи на 07 грудня 2022 року, а не визнала причину неявки ОСОБА_1 в судове засідання поважною, також зазначила про порушення права на справедливий суд та позбавлення права на адвоката і неповідомлення про дату, час, місце судового засідання. Разом з тим, з урахуванням частини другої статті 223 ЦПК України, факт відкладення 02 листопада 2022 року апеляційним судом розгляду справи за заявою ОСОБА_1 свідчить про задоволення судом цієї заяви, відповідно, визнання заявлених ОСОБА_1 причин неявки поважними. Доводи ОСОБА_1 про порушення судом права на справедливий суд через відсутність в неї адвоката є неспроможними з огляду на диспозитивність судового процесу, яка передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Оскаржувана постанова була прийнята судом апеляційної інстанції не 02 листопада 2022 року, а 07 грудня 2022 року, тобто через 34 дні після засідання, про відкладення якого (в тому числі і через відсутність адвоката) просила ОСОБА_1 і з перевищенням судом на 10 днів строку розгляду апеляційної скарги, встановленого частиною статті 371 ЦПК України. Отже, в межах строку, на який суд відклав розгляд справи з 02 листопада 2022 року до 07 грудня 2022 року ОСОБА_1 могла реалізувати своє право на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, проте не скористалася цим правом, хоча така можливість їй судом була надана. Крім того, протягом розгляду справи інтереси ОСОБА_1 представляли чотири адвокати.
Щодо доводів про відводи слід зазначити, що у період з 21 листопада 2022 року по 06 грудня 2022 року позивач та її представник заявляла шість відводів суддям апеляційної інстанції. Жоден з зазначених відводів не був задоволений судом з підстав його обґрунтованості. Суперечливої поведінки щодо заявленого відводу судді Борисовій О. В. і незадоволення відводу судді Шибуєвій В. А. в діях суду не вбачається, оскільки колегія суддів визнала необґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відводу вказаних суддів. Разом з тим, враховуючи практику ЄСПЛ, колегія суддів визнала за можливе задовольнити заяву ОСОБА_1 про відвід судді Борисової О. В. для виключення сумнівів у її неупередженості. Вказана в касаційній скарзі інформація про нібито дружбу між братом відповідача та сином судді Шибуєвої В. А., а також те, що вони колеги, є вигаданою та не відповідає дійсності. Численні необґрунтовані відводи позивача мають ознаки зловживання процесуальними правами та мали на меті здійснення психологічного тиску на суддів.
У 2019 році розгляд судової справи № 369/9135/17 за його позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів був завершений прийняттям Київським апеляційним судом постанови про стягнення з відповідача грошових коштів на загальну суму 3 538 713,03 грн. У 2021 році (через три роки) за апеляційною скаргою третьої особи ? ОСОБА_3 (брат ОСОБА_1 та її майновий поручитель за договором позики) справа № 369/9135/17 була переглянута. За наслідком такого перегляду 10 лютого 2022 року Київським апеляційним судом ухвалено постанову, на підставі якої в примусовому порядку з скаржника стягується 3 537 713,03 грн. Крім того встановлено, що ОСОБА_1 у 2019 році визнавала обставини укладення нею договору і позики від 17 лютого 2016 року, отримання у ОСОБА_2 грошових коштів за оспорюваними договорами, а також порушення нею зобов`язання з повернення позики на суму 1 957 246,00 грн.
27 березня 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Воробйової Т. А.
Зазначає, що апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу приватного нотаріуса, але не визначив які права та обов`язки випливають у нотаріуса та/або які його інтереси порушені. Рішення суду є спором про право позивача та відповідача. Приватний нотаріус Воробйова Т. А. не є стороною правочинів, які визнані рішенням суду першої інстанції недійсними, наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростували обґрунтованість рішення суду.
27 березня 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 .
Письмові пояснення мотивовані тим, що Верховний Суд неодноразово у своїй практиці висловлював правові позиції про те, що преюдиція, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Апеляційний суд не спростував жодного доказу, що встановлені в суді першої інстанції та не надав їм правової оцінки. Аналіз тлумачення відповідачем постанов Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, є його особистою точкою зору та не спростовують доводів касаційної скарги.
Вважає, що справа, яка переглядається, є унікальною за своєю правовою природою, а необхідність надати правовий висновок є необхідністю розвитку правової держави до її зміцнення та прозорості декларування доходів та витрат громадян.
15 квітня 2023 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду письмові пояснення та просила врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01 березня 2023 року у справі № 902/221/22, згідно з якою задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора. У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім. При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог. Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.