ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 454/4280/20
провадження № 61-11032св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Сокальська міська рада,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Сокальської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сокальської міської ради народних депутатів від 26 вересня 1996 року № 76 "Про передачу квартир/будинків/ державного житлового фонду в особисту власність громадянам м. Сокаль" в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати свідоцтво на право власності на квартиру від 01 жовтня 1996 року, видане приватизаційним органом Сокальської міської ради, відповідно до якого право власності на зазначену квартиру АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_1 та скасувати реєстрацію права власності.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
На час смерті батька він перебував в США, штат Іллінойс .
05 вересня 2020 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Під час оформлення спадщини нотаріус встановив, що батьку не належить квартира на праві власності, в якій він проживав разом із сім`єю все життя.
Вказував, що спірна квартира була надана сім`ї ОСОБА_1 на підставі ордера у 1973 році, в якій були зареєстровані ОСОБА_1, 1938 року народження, ОСОБА_3, 1972 року народження, ОСОБА_1, 1995 року народження, ОСОБА_4, 1967 року народження.
На підставі розпорядження голови Сокальської міської ради народних депутатів від 26 вересня 1996 року № 76 ОСОБА_1 було одноособово приватизовано квартиру, про що видано свідоцтво на право власності на квартиру 01 жовтня 1996 року, однак на час приватизації квартири у ній були зареєстровані ще 4 особи, серед яких також був зареєстрований неповнолітній.
З невідомих для нього причин у число осіб, які приватизували квартиру, ні він, ні його батьки включені не були, тому вважає, що ОСОБА_1 було порушено його право на приватизацію житла.
Він досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2, а про порушене право фактично дізнався лише в 2020 році.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Сокальський районний суд Львівської області рішенням від 04 березня 2022 року позов задовольнив.
Визнав незаконним та скасував розпорядження голови Сокальської міської ради народних депутатів від 26 вересня 1996 року № 76 "Про передачу квартир/будинків/ державного житлового фонду в особисту власність громадянам м. Сокаль" в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .
Визнав незаконним та скасував свідоцтво на право власності на квартиру від 01 жовтня 1996 року, видане приватизаційним органом Сокальської міської ради, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_1 та скасував реєстрацію права власності на кватиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач з часу народження по даний час прописаний та проживає в квартирі АДРЕСА_1 ; на час приватизації спірної квартири позивач був у ній прописаний та проживав та як малолітня особа, тому приватизацію спірного житла проведено незаконно без врахування інтересів на той час малолітнього позивача.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_3, з часу народження проживав та був зареєстрований у спірній квартирі, повноліття досягнув ІНФОРМАЦІЯ_2, продовжував проживати в квартирі та був зареєстрованим у ній, про порушення свого права на частку в приватизації квартири позивач об`єктивно міг довідатися лише під час оформлення спадкових прав після смерті батька ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Львівський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд постановою від 28 березня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний суд постановою від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 березня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приватизація спірної квартири була проведена без врахування інтересів на той час малолітнього ОСОБА_1 .
Разом з тим не врахував, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки мав об`єктивну можливість дізнатися про обставини порушення свого права, зважаючи на те, що постійно проживав у спірній квартирі до 2015 року, а отже вчиняв або повинен був вчиняти юридично важливі дії щодо неї; позивач набув повноліття ще у 2013 році, однак своїми правами щодо спірної квартири не цікавився, хоча повинен був це робити та нести повну відповідальність за житло; у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що батьки позивача зверталися до органів приватизації із заявами про приватизацію житла, так само і відсутні докази на підтвердження такого звернення самим ОСОБА_1 після досягнення ним повноліття.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Огорілка Ю. В. у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц.
Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у справах про оскарження рішення щодо приватизації нерухомого майна, проведення якої відбулося у період коли особа, права якої порушено, була неповнолітньою.
Суд неправильно застосував статтю 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та пункт 12.4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, чим порушив висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, згідно з яким відсутність в ордері конкретної назви суду, в якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном), тощо.
Вказаний висновок також не був врахований апеляційним судом.
Апеляційний суд не дослідив об`єктивно питання коли позивач міг довідатись про порушене право, а лише зазначив, що мав довідатись без будь-якої конкретизації чи прив`язки до події чи дати, у зв`язку з чим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Сокальського районного суду Львівської області.
Справа № 454/4280/20 надійшла до Верховного Суду 02 жовтня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
ОСОБА_1 у 1973 році було видано ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 21 серпня 1996 року звернулася із заявою на ім`я керівника органу приватизації Сокальського міськвиконкому, в якій просила оформити передачу у власність квартири. Крім того, до заяви ОСОБА_1 долучила довідку про склад сім`ї.
Розпорядженням від 26 вересня 1996 року № 76 голови Сокальської міської ради "Про передачу квартир/будинків/ державного житлового фонду" в особисту власність громадян м. Соколя" ОСОБА_1 було передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з свідоцтвом на право власності на квартиру, виданим 01 жовтня 1996 року приватизаційним органом Сокальської міської ради, ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї у квартирі АДРЕСА_1 станом на 21 серпня 1996 року проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1, 1938 року народження, ОСОБА_3, 1972 року народження, ОСОБА_1, 1995 року народження, ОСОБА_4, 1967 року народження.
З копії будинкової книги на квартиру АДРЕСА_1, судами встановлено, що в квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 з 15 червня 1973 року, ОСОБА_3 з 17 грудня 1993 року, ОСОБА_1 з 1995 року, ОСОБА_4 з 03 серпня 1989 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько позивача.
ОСОБА_1 05 вересня 2020 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Нотаріусом із витребуваних документів було встановлено, що спірна квартира належить ОСОБА_1 на праві особистої власності.
Також судами встановлено, що позивач з 2015 року фактично проживає у США.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).
Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтями 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.
Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" є визнання приватизації недійсною.
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).
Крім того, згідно з пунктом 3.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_14 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла № 1-38/2010 від 10 червня 2010 року), приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.
Встановивши, що позивач на час приватизації квартири був у ній прописаний та проживав суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що приватизацію спірної квартири було проведено без урахування інтересів на той час малолітнього ОСОБА_1 .
Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем позовної давності, з таких підстав.
Позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.