ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 990/143/23 (провадження № 11-68заі24), ухваленої за результатами апеляційного перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 березня 2024 року у справі № 990/143/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення.
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 "Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1" (далі - рішення ВРП № 701/0/15-23).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.
Основні мотиви, викладені в рішенні суду першої інстанції та постанові Великої Палати Верховного Суду
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ВРП ухвалила рішення № 701/0/15-23 повноважним складом у межах повноважень, визначених законом. Отримавши подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 під вартою, Рада перевірила зазначені для цього в поданні підстави, вчинила дії щодо перевірки обставин, на які зроблено посилання в поданні (зокрема, звернулась до Служби безпеки України задля з`ясування інформації, зазначеної у поданні), та прийняла вмотивоване рішення за наслідком розгляду подання.
Оскільки ВРП не надала згоди на утримання під вартою ОСОБА_1, то суд першої інстанції дійшов висновку, що саме по собі оспорюване позивачем рішення ВРП не створює для нього негативних правових наслідків. При цьому суд першої інстанції зауважив, що в разі якби Рада надала згоду на утримання позивача під вартою, то в такому випадку можна було б стверджувати, що його права за таких умов будуть обмежені, тоді як повернення подання заступника Генерального прокурора щодо позивача не порушує його прав та охоронюваних законом інтересів.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ВРП рішенням № 701/0/15-23 повернула подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1, то воно не створило юридично значимих наслідків для позивача, тобто не спричинило зміни стану його суб`єктивних прав та обов`язків.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність чи відсутність правових наслідків прийняття ВРП оспорюваного позивачем рішення слід оцінювати в площині тих правовідносин, які виникли з факту звернення заступника Генерального прокурора з поданням, яке стосується позивача. За висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, внаслідок повернення подання права та законні інтереси позивача в таких правовідносинах не порушуються безвідносно до підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні, з яких подання повернуто.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення ВРП № 701/0/15-23 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, як це вимагається частиною другою статті 19 Конституції України.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На моє переконання, суд першої інстанції та більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
За правилами частин першої та другої статті 35 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Порядок та підстави оскарження рішення ВРП визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень ВРП визначаються цим Законом.