ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 359/7049/22
провадження № 61-18746св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2023 року у складі судді Семенюти О. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів:Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.
Позов мотивувала тим, що є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 .
В цьому домоволодінні проживають ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є дочками ОСОБА_1, а також її матір ОСОБА_6 . Крім того, у спірному жилому будинку зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, який є колишнім чоловіком позивача.
ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач систематично вчиняє домашнє насильство відносно неї, дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також її матері ОСОБА_6 . У такий спосіб він порушує правила співжиття та робить неможливим проживання позивача та членів її сім`ї в спірному жилому будинку.
Зазначала, що ОСОБА_2 двічі притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 1732 КУпАП. Однак, вжиті до відповідача заходи впливу виявились безрезультатними.
Тому ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 без надання йому іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23 червня 2023 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2023 року, позов задовольнив.
Виселив ОСОБА_2 з жилого будинку на АДРЕСА_1 без надання йому іншого жилого приміщення.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_2 систематично здійснює щодо ОСОБА_1 та членів її сім`ї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру.
Виселення ОСОБА_2 з жилого будинку на АДРЕСА_1 є втручанням у право відповідача на повагу до його житла в розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, таке втручання є виправданим, оскільки воно здійснюється з дотримання національного закону та спрямовано на забезпечення суспільного інтересу, який полягає в охороні права ОСОБА_1, а також її матері ОСОБА_6 та її дочок ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітньої дитини ОСОБА_7 на життя в розумінні пункту 1 статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право ОСОБА_2 на повагу до його житла не може переважати право позивача та членів її сім`ї на фізичну та психічну недоторканість. Тому виселення відповідача зі спірного жилого будинку кореспондується з обмеженнями, визначеними в пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та корелюється з позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеною в рішеннях у справах "Левчук проти України", "Ірина Смірнова проти України", "Хайдуова проти Словаччини", "Опуз проти Туреччини", "Джорджевіч проти Хорватії", "Єремія проти Республіки Молдова", "Талпіс проти Італії" тощо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
19 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18-ц та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідач на законних підставах був вселений у спірний будинок, з дозволу власника, тривалий час проживав у будинку як член сім`ї, іншого нерухомого майна у власності немає. Позбавлення відповідача права проживання у будинку без надання іншого житлового приміщення буде надмірним тягарем.
Висновки суду щодо системного порушення відповідачем правил співжиття не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за домашнє насильство відбувалось лише двічі та з інтервалом у вісім років. При цьому, допитані судом свідки, є родичами позивача, тому, на думку скаржника, є упередженими.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 24 жовтня 2003 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого за нею було зареєстровано право власності на частку в домоволодінні на АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 січня 2004 року № 2696268. 16 грудня 2003 року ОСОБА_1 уклала договір дарування, на підставі якого за нею було зареєстровано право власності на іншу частку в домоволодінні на АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 листопада 2003 року № 2063838 (а. с. 10-13).
Рішенням Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 06 липня 2022 року № 1775-15-VIII вул. Курчатова в с. Безуглівка була перейменована на вул. Гетьмана Скоропадського .
У судовому засіданні в суді першої інстанції була оглянута цивільна справа № 359/6280/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з жилого будинку.
Встановлено, що 15 серпня 1998 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 шлюб, який зареєстрований у Великоолександрівській сільській раді Бориспільського району Київської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження був складений актовий запис за № 11.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_5 .
Зі змісту довідки виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 09 липня 2015 року № 204/01/337 вбачається, що ОСОБА_2 вселився в жилий будинок на АДРЕСА_1 та набув право користування цим житлом як член сім`ї власника майна в розумінні частини першої статті 156 ЖК України.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем було розірвано. Зі змісту листа Пристоличної сільської ради від 11 жовтня 2022 року № 02-14/1843 відомо, що після розірвання шлюбу місце проживання ОСОБА_2 залишається зареєстрованим в жилому будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 18, 29).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 09 липня 2015 року № 204/01/337 у вказаному жилому будинку також проживає ОСОБА_3, яка є дочкою позивача, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є дочками обох сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.