ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9128/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Селянін В.О. (адвокат),
відповідача - спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (далі - Підприємство, відповідач) - Суховерко О.В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 (суддя - Полякова К.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (головуючий - суддя Кропивна Л.В., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
у справі
за позовом Товариства
до Підприємства
про визнання одностороннього правочину недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом про зарахування зустрічних однорідних вимог.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до Підприємства про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог між Товариством і Підприємством.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто, не доплативши 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/9128/23, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтею 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18 тоді, як оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті всупереч висновків, які викладені у наведених справах, а також зазначає, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19.
4.2. У касаційній скарзі з урахуванням заяви про доповнення і усунення недоліків касаційної скарги Товариство з посиланням на частину другу статті 287 ГПК України та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, що узгоджується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, на порушенні норм процесуального права в частині недослідження судами попередніх інстанцій зібраних (існуючих) у справі доказів, а також на необґрунтованому відхиленні клопотання позивача про дослідження і огляд доказів (тобто самого одностороннього правочину який і був предметом спору) і в долучення якого до справи судами було відмовлено з формальних підстав, що не дозволило судам встановити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Від Підприємства відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 09.11.2022 Товариством (постачальник) і Підприємством (покупець) укладено договір поставки №09/11-2022 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю обладнання (далі - товар) у кількості, асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно проводити оплату товар на умовах Договору.
6.1.1. Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною Договору.
6.1.2. Пунктом 5.3 Договору визначено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.
6.1.3. У специфікації (додаток 1) до Договору погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, Banner у кількості 1 500 штук, загальна вартість товару 3 149 550 грн, у тому числі ПДВ та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ за курсом НБУ грн до євро 36,5375 на 09.11.2022.
6.1.4. Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару. Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.
6.2. Судами попередніх інстанцій вказано, що 11.11.2022 позивачем виставлено рахунок на оплату №1107 на суму 3 149 550 грн, 13.12.2022 - рахунок на оплату №1206/1 на суму 1 330 934,40 грн, рахунок на оплату №1206/2 на суму 887 289,60 грн, рахунок на оплату №1206/3 на суму 1 109 112 грн.
6.3. Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 536 284,80 грн за видатковою накладною від 01.03.2023 №33, на суму 358 041,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №36, на суму 1 118 880 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №37, на суму 403 185,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №38, на суму 945 176,40 за видатковою накладною від 06.04.2023 №43.
6.4. У свою чергу, відповідачем сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1 597 121,28 грн, 29.12.2022 - 1 064 747,52 грн, 14.04.2023 - 486 775,15 грн.
6.5. Судами попередніх інстанцій зазначено, що:
- відповідач 13.04.2023 звернувся до позивача з листом №13/04, в якому відповідач вимагав сплатити неустойку в розмірі 229 869,10 грн, нараховану внаслідок прострочення поставки товару;
- позивач 20.04.2023 звернувся до відповідача з листом №05/04 щодо здійснення повної оплати за Договором у розмірі 5 709,06 євро, в еквіваленті гривні на дату здійснення платежу.
6.6. Як наголосило Товариство у позовній заяві, відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто не доплативши грошові кошти у розмірі 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.
6.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив, зокрема, з такого.
6.7.1. Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин відповідача, оформлений листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог.
6.7.2. Втім, на думку, суду апеляційної інстанції, як правильно зазначено судом першої інстанції, із долученого до матеріалів позовної заяви листа від 13.04.2023 №13/04 не вбачається проведення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, в даному листі зазначено лише про необхідність сплати нарахованої позивачу внаслідок прострочення ним поставки товару неустойки в сумі 229 869,10 грн і наведено її розрахунок.
6.7.3. Натомість, жодних відомостей про склад та розмір зобов`язань сторін, які підлягають зарахуванню в якості зустрічних однорідних вимог, у листі від 13.04.2023 №13/04 відповідачем не зазначено.
6.7.4. Тобто, долучений до позовної заяви лист від 13.04.2023 №13/04 відповідача має характер претензії про сплату неустойки, а не заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
6.7.5. Так, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм та не надав можливості позивачу долучити до матеріалів справи доказ, який і є предметом спору.
6.7.6. З цих підстав, в апеляційній скарзі апелянт просив прийняти до розгляду заяву про зарахування зустрічних позовних вимог від 13.04.2023 №13/4 як доказ, який не був долучений до матеріалів справи з об`єктивних, незалежних від позивача причин.
6.7.7. В обґрунтування підстав неможливості подачі заяви про зарахування зустрічних позовних вимог від 13.04.2023 №13/4 до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що у суду першої інстанції під час вивчення матеріалів позову на стадії відкриття провадження у справі не було жодних труднощів з`ясувати, що до матеріалів справи помилково долучено іншу заяву і звернути на це увагу позивача, залишивши позов без руху.
6.7.8. Апелянт також зазначає, що встановивши по суті технічну помилку щодо ненадання документа, який фактично оскаржується, суд першої інстанції усунувся від вирішення спору по суті.
6.7.9. На думку суду апеляційної інстанції, відповідні доводи не можуть бути належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, оскільки стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
6.7.10. Суд апеляційної інстанції виснував, що з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на позивача покладався обов`язок доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та долучати відповідні докази до поданого ним позову. Водночас, не є обов`язком суду збирати з власної ініціативи докази, які не були надані сторонами у справі, тоді як подача таких доказів є саме обов`язком сторін у господарському процесі.
6.7.11. Посилання апелянта, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі мав дослідити матеріали позову та залишити позовну заяву без руху, колегія суддів апеляційної інстанції відхилила, оскільки, на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
6.7.12. Суд апеляційної інстанції вказав, що інших обґрунтованих причин, які об`єктивно не залежали від позивача, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, апелянтом наведено не було.
6.7.13. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ствтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.
6.7.14. Суд апеляційної інстанції враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).
6.7.15. У зв`язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.
6.7.16. Крім того, в контексті інших доводів апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами.
6.7.17. Проте позивачем, на думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку не надано суду жодних інших доказів на підтвердження спірності вказаних вимог, про які він зазначає у позові.
6.7.18. Суд апеляційної інстанції вказав, що з цих підстав, оскільки наявний у матеріалах справи лист від 13.04.2023 №13/04 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, так як не містить передбачених для такого виду односторонніх правочинів відомостей, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання такого листа (заяви) недійсним.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/9128/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.4. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
7.5. В силу приписів частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
7.6. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.6.1. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).