1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

справа № 160/8448/18

адміністративне провадження № К/9901/14332/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 (суддя Сліпець Н.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 (головуючий суддя Малиш Н.І., судді Білак С.В., Шальєва В.А.) у справі №160/8448/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018, яким визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 164 334,53 грн;

Обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуванням додаткових пояснень, позивач зазначив, що з огляду на приписи статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у відповідача були відсутні підстави для здійснення розрахунку грошового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік на підставі рішень Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" (далі - Рішення № 13/27) та №8/30 від 21.02.2018 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" (далі - Рішення №8/30); крім того наголосив, що Управлінням помилково визначено ставку виходячи з коду цільового призначення земель 12.08 "для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій", оскільки визначальною умовою його застосування є отримання позивачем прибутку (доходу) від функціонування платних автостоянок, у той час, як місця для стоянки автомобілів на території земельної ділянки надаються на безоплатній основі; водночас звернув увагу на те, що на підставі виконавчого напису №721, виданого 28.08.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області постановою приватного виконавця ВП №57104986 від 10.09.2018 було передано право постійного користування земельною ділянкою в рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим в нього відсутній обов`язок щодо сплати земельного податку з дати передачі відповідного права

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019, залишеним без змін постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи, проаналізувавши положення статей 12, 269, 270, 271, 284, 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" від 07.12.2017 № 2245-VIII (далі - Закон № 2245-VIII) дійшли переконання, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем в порядку та в межах наданих йому повноважень, а розрахунок земельного податку правомірно здійснено у відповідності до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням ставок земельного податку, визначених для конкретної категорії та цільового призначення земельної ділянки, наведених у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог; при цьому наголошував на тому, що відповідачем було неправильно застосовано ставку земельного податку з фізичних осіб при розрахунку зобов`язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, оскільки земельна ділянка використовується позивачем для безоплатного надання місць для стоянки автомобілів, а не як платна автостоянка; разом з тим обов`язок сплати ним земельного податку припинився з жовтня 2018 року, після переходу права користування земельною ділянкою до іншої особи.

Відповідач у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.02.2010 ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу-підприємця, основний вид діяльності згідно КВЕД: 68.32 "Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту", є платником єдиного податку 3 групи.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 02.06.2017 за позивачем закріплено право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,5233 гектарів з цільовим призначенням 12.08 "Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій".

25.05.2018 Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн.

Згідно статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пункт 271.1 статті 271 ПК України).

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.2 статті 287 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

За приписами пункту 284.1 статті 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Отже, використання землі в Україні є платним та нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки) на підставі даних державного земельного кадастру та відповідно до інформації, отриманої від центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу податковим повідомленням - рішенням №984760-1319-0464 від 25.05.2018 нараховано суму земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,5233 гектарів з цільовим призначенням 12.08 "Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій", виходячи зі ставки податку 1% від нормативно грошової оцінки за січень - лютий 2018 року (Рішення № 13/27) та 2,3% за березень - грудень 2018 року (Рішення №8/30).

Судами правильно відхилені, як безпідставні, доводи позивача щодо неправомірного застосування контролюючим органом під час обрахунку розміру грошового зобов`язання ставок, визначених згаданими Рішеннями, як такими, що прийняті відповідно 06.12.2017 та 21.02.2018, тобто поза межами 15.07.2017, враховуючи наступне.


................
Перейти до повного тексту