ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2024 року
м. Київ
справа № 937/8891/19
провадження № 51-2450 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 липня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року ОСОБА_6 засуджено за пунктами 1, 2, 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ст. 304 Кримінального кодексу України (далі - КК) (1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Верховний Суд України ухвалою від 23 грудня 2004 року вказаний вирок апеляційного суду залишив без змін.
Засуджений ОСОБА_6 подав заяву про перегляд вказаних судових рішень за виключними обставинами.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 03 лютого 2020 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про поновлення процесуального строку на подання заяви про перегляд вироку Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року за виключними обставинами та повернув вказану заяву скаржнику разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2020 року залишив вказану ухвалу місцевого суду без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 квітня 2021 року касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 задоволено частково, а ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_6 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2023 року залишив вказану ухвалу місцевого суду без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 липня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотивуючи свою позицію засуджений зазначає, що після повернення справи з суду касаційної інстанції, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області почав розгляд справи про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, про що свідчать ухвали від 03 та 09 червня 2021 року, однак після зміни головуючого судді, в задоволенні вимог про перегляд судового рішення за виключними обставинами було відмовлено.
Крім того, ОСОБА_6 вказує, що судове засідання 19 липня 2021 року в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області здійснювалось без його участі та участі його захисника, при цьому звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні технічні носії з записом судового засідання.
Також зауважує, що суд першої інстанції, всупереч постанови Верховного Суду від 01 квітня 2021 року, розглядаючи клопотання про поновлення процесуального строку, дав оцінку заяві в цілому.
Зазначає, що відсутність захисника під час касаційного розгляду справи встановлено Великою Палатою Верховного Суду в 2019 році, а під час розгляду справи № 937/8891/19 в суді касаційної інстанції в 2020-2021 роках встановлено факт зникнення з матеріалів справи його заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити;
- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) cуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року ОСОБА_6 засуджено за пунктами 1, 2, 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ст. 304 КК (1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Верховний Суд України ухвалою від 23 грудня 2004 року вказаний вирок апеляційного суду залишив без змін.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з заявою про перегляд вказаних судових рішень за виключними обставинами.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_6 про перегляд за виключними обставинами вироку апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року та ухвали Верховного суду України від 23 грудня 2004 року.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України ухваленого 30 вересня 2009 року, здійснено тлумачення положень ст. 59 Конституції України та вказано, що право кожного на правову допомогу треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
Відтак, місцевий суд вказав, що Конституційний Суд України, ухвалюючи зазначене рішення, в даному випадку виконував повноваження, передбачені п. 2 ст. 7 Закону України "Про Конституційний Суд України", у зв`язку з чим дійшов висновку, що така обставина не відноситься до виключної обставини.
Своє рішення суд першої інстанції також обгрунтував тим, що ОСОБА_6 як на ще одну підстав для перегляду рішення щодо нього зазначив, що у постанові від 10 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду визнала незабезпечення права на захист істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, однак місцевий суд зауважив, що вказане процесуальне рішення також не є виключною обставиною в розумінні ст. 459 КПК.
При цьому, оскільки рішення Конституційного Суду України, яке може слугувати підставою для перегляду за виключною обставиною ухвали Верховного Cуду України від 23 грудня 2004 року щодо ОСОБА_6, не ухвалювалось, місцевий суд вважав недоречним вирішення питання поновлення пропущеного, на думку засудженого, строку звернення до суду.
Водночас, при постановленні оскаржуваного судового рішення було зазначено, що вирішення судом питання про відкриття провадження означає, що питання стосується того, чи є підстави для відкриття провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції вважав, що таке формулювання дає повноваження як відкрити, так і відмовити у відкритті провадження, і вирішення цього питання залежить від наявності або відсутності підстав для відкриття провадження.
З огляду на зазначене, місцевий суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_6 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 23 грудня 2004 року.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вказане рішення суду першої інстанції - без змін.
Так, залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, суд апеляційної інстанції зазначив про правильність висновків суду першої інстанції щодо того, що наведені у заяві засудженого обставини не входять до переліку виключних, передбачених ч. 3 ст. 459 КПК.
Крім цього, апеляційний суд зауважив, що наведені засудженим обставини не є і нововиявленими.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження, оскільки зазначені засудженим обставини не належать до визначеного законом предмета перегляду судових рішень згідно з главою 34 КПК, так як офіційне тлумачення норм Конституції України та практика Верховного Суду не є ані виключними, ані нововиявленими обставинами у розумінні змісту частин 2, 3 ст. 459 КПК. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що вказаний перелік таких обставин є вичерпним.
При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з постановленням судом першої інстанції рішення саме про відмову у відкритті провадження, зазначивши, що постановлення такого рішення повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду (провадження № 13-4зво22, № 51-3497ск22 щодо ОСОБА_6 ).
Водночас, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи засудженого щодо порушення його права на захист (які є аналогічними з доводами касаційної скарги), зокрема щодо того, що місцевий суд розглянув його заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами за його відсутності та за відсутності захисника.
Зокрема, апеляційний суд зауважив, що нормами КПК, які регулюють порядок здійснення провадження за виключними обставинами, не передбачено обов`язкової участі засудженого та захисника в судовому засіданні в тому разі, якщо суддя дійде висновку про відсутність підстав для відкриття провадження.