ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 509/2769/21
провадження № 61-710св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубарова Сергія Володимировича на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, встановлення факту будівництва об`єктів нерухомого майна під час спільного сумісного проживання та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном та про встановлення факту будівництва об`єктів під час спільного сумісного проживання.
Вказувала, що вона та відповідач перебували у шлюбі з 06 листопада 1986 року по 10 червня 2014 року. У шлюбі ними набуто у власність житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності в установленому законом порядку зареєстровано 01 листопада 1994 року. До 2011 року за спільні кошти вони збудували об`єкти нерухомого майна, які зазначені в технічному паспорті як самовільно збудовані, а саме: літера "А1" - незавершене будівництво 79,5 кв. м, літера "В" - сарай 27.2 кв. м, літера "Г" - літня кухня 17,8 кв. м, літ. "З" - літня кухня 59,7 кв. м, літ "і" - сарай 12,7 кв. м, літера "Л" - лабаз (кладова) 4,2 кв. м, літера "М" - сарай 16,3 кв. м. Загальна площа самочинно збудованого нерухомого майна складає - 217,4 кв. м. Вказані об`єкти збудовано на земельній ділянці з цільовим призначенням для житлового будівництва та господарських споруд, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Підставою для звернення з позовом була відмова відповідача вчинити дії, направлені на державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна, а також неможливість у будь-який інший спосіб ввести в експлуатацію об`єкти нерухомого майна, що порушує її право користування та розпорядження спільною власністю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13 вересня 2021 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди, пов`язані з обстеженням та реєстрацією права власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: літера "А1" - незавершене будівництво 79,5 кв. м, літера "В" - сарай 27,2 кв. м, літера "Г" - літня кухня 17,8 кв. м, літ. "З" - літня кухня 59,7 кв. м, літ. "і" - сарай 12,7 кв. м, літера "Л" - лабаз (кладова) 4,2 кв. м, літера "М" - сарай 16,3 кв. м. Загальна площа самочинно збудованого нерухомого майна складає - 217,4 кв. м, які збудовані подружжям у період з 1992 року до 2011 рік. В інший частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що об`єкти нерухомого майна, щодо яких позивач просить встановити факт та визнати їх об`єктами спільної сумісної власності, є самочинним будівництвом. Заяви про встановлення факту володіння будинком (господарськими будівлями) на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою, тому питання встановлення фактів спільної сумісної власності, або визнання майна спільною сумісною власністю можливо вирішити після проведення державної реєстрації права власності на ці об`єкти відповідно до вимог, що ставляться.
Предметом позовних вимог в іншій частині є усунення перешкод, які полягають у відмові відповідача провести реєстраційні дії з метою реєстрації об`єктів самочинного будівництва, недопуск експертів до будівель з метою її обстеження. Враховуючи ту обставину, що самочинно збудоване нерухоме майно зведене подружжям у період з 1992 року до 2011 рік під час спільного сумісного проживання сторін у шлюбі, реєстрація цих об`єктів відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158 "Про затвердження Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт" (далі - Порядок № 158) проводиться за спільною заявою, або договором про розподіл між співвласниками часток у спільній власності у рівних частках. Відповідач від укладення договору про розподіл між співвласниками часток, а також від подання спільної заяви ухиляється. Також ОСОБА_2 відмовився надати експерту доступ до всіх приміщень будівлі, що, на переконання суду, також свідчить про вчинення з боку відповідача перешкод у обстеженні для подальшої реєстрації об`єктів нерухомого майна, про які зазначає позивачка. Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак, з огляду на поведінку відповідача, позивачка позбавлена можливості належним чином та у відповідності до чинного законодавства здійснити державну реєстрацію, що порушує її законні права та інтереси. Позов підлягає частковому задоволенню.
07 листопада 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційний суд керувався тим, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом між сторонами існував невирішений по суті судовий спір про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок та надвірні споруди, поділені в натурі між сторонами, та самочинні споруди, для введення в експлуатацію яких Порядком № 158 передбачено надання копії документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт. Лише після визначення порядку користування земельною ділянкою кожна із сторін може реалізувати своє право на ведення в експлуатацію самочинних будівель та споруд, розташованих на виділеній кожній стороні у користування частині земельної ділянки. Оскільки існуючий між сторонами судовий спір про визначення порядку користування земельною ділянкою по суті не був вирішений, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном у вигляді недопущення експерта до здійснення технічної інвентаризації для введення в експлуатацію самочинних будівель є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чубаров С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 вересня 2021 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спірним у справі є питання захисту порушеного права та інтересу позивачки в частині необхідності проведення технічного обстеження, складання технічного паспорта, отримання зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації та реєстрації права власності на будинок. Тому вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди в обстеженні та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна відповідає характеру порушеного права та законного інтересу позивачки, яка не ставить питання про визнання права власності на самочинне будівництво.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували в шлюбі з 06 грудня 1986 року до 10 червня 2014 року, спільне проживання припинили в квітні 2014 року, що встановлено рішенням Овідіопольського районного суду від 27 травня 2014 року.
У травні 1989 року сторонам як переселенцям був наданий жилий будинок в с. Мар`янівці Овідіопольського району. В подальшому під час шлюбу сторони перебудували жилий будинок, побудували господарські будівлі та споруди, у зв`язку з чим розпорядженням голови Овідіопольської районної ради від 25 серпня 1994 року № 103 за відповідачем було визнано право власності на жилий будинок загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 43,2 кв. м, господарські будівлі та споруди - гараж, 2 сараї, погріб з шийкою, вбиральню, що розташований в АДРЕСА_1 . Право власності в установленому законом порядку було зареєстровано за ОСОБА_2 01 листопада 1994 року.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року в справі № 509/2438/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 листопада 2015 року, в порядку поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який в цілому складається з позначених на плані: під літ. "А" житлового будинку, загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 43, 2 кв. м, допоміжною площею 4 кв. м, під літ. 2а веранда, під літ. "Б" гаража, під літ. "В" і "Г" сараїв, під літ. "Д,д" погреба, під літ. "Е" вбиральні, № № 1-6 - споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним та скасовано рішення Мар`янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 21 листопада 2002 року № 48 та від 27 вересня 2009 року № 907-V про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЛ №512336, зареєстрований 14 серпня 2012 року, на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею, 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в справі № 509/2934/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року, виділено ОСОБА_2 в натурі у власність 29/50 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: а) веранди літ. "а" у складі приміщень "1-1"-"1-3", площею 24,0 кв. м; б) в житловому будинку літ. "А" - коридору "1-4", площею 4,0 кв. м, - житлової кімнати "1-5", площею 9,9 кв. м; в) гаража літ. "Б"; г) погреба з шийкою літ. "Д, д"; д) воріт "№ 1"; е) хвіртки "№ 2"; ж) огорожі "№ 4"; з) водопроводу "№ 6"; а всього виділено майна на суму 236 795,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 34 324,00 грн. Зобов`язано сторони виконати роботи з перепланування та переобладнання будинку, які були визначені судовим експертом у Висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 вересня 2017 року № 11/17.Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні ОСОБА_2 виділеною частиною будинку. Вселено ОСОБА_2 у виділену частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У період спільного проживання сторін до 2011 року за спільні грошові кошти подружжям було збудовано самочинні об`єкти нерухомого майна, а саме згідно технічного паспорта від 10 листопада 2017 року (справа 195), виготовленого Комунальним підприємством "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації": літера "А1" - незавершене будівництво 79,5 кв. м., літ. "В" - сарай 27,2 кв. м, літ. "Г" - літня кухня - 17,8 кв. м, літ. "З" - літня кухня 59,7 кв. м, літ "і" - сарай 12,7 кв. м, літ. "Л" - лабаз (кладова) 4,2 кв. м, літ. "М" - сарай 16,3 кв. м. Загальна площа самочинно збудованого нерухомого майна складає 217,4 кв. м.
Рішенням виконавчого комітету Мар`янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 08 серпня 2008 року № 19 ОСОБА_2 було надано дозвіл на реконструкцію житлового будинку на АДРЕСА_1, та зобов`язано останнього отримати у Відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Овідіопольскої районної державної адміністрації дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських будівель в установленому законом порядку.
Рішенням Мар`янівської сільської ради V скликання, XXVII сесія від 14 травня 2010 року № 1140-V ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєктної документації літньої кухні та сараю в Овідіопольському районному відділі архітектури та містобудування, зобов`язано отримати дозвіл на початок будівельних робіт в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та зобов`язано без дозволу на початок будівельних робіт до будівництва не приступати.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 листопада 2021 року в справі № 509/1939/20 визначено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 0,25 га, кадастровий № 5123781800:02:001:0198, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, неприватизована і перебуває у фактичному користуванні співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_5, виділивши в користування ОСОБА_2 з часткою 29/50 у праві спільної власності на домоволодіння земельну ділянку під особисте користування під належними будівлями і спорудами, прилеглу до них і не зайняту під забудовами, площею 1450 кв. м, що дорівнює ідеально належній частці. Вхід і в?їзд на ділянку залишено з боку головного фасаду ділянки, з АДРЕСА_2 ), і з боку тильного фасаду ділянки, та виділивши в користування ОСОБА_5 з часткою 21/50 у праві спільної власності на домоволодіння земельну ділянку під особисте користування під належними будівлями і спорудами, прилеглу до них і не зайняту під забудовами, площею 1050 кв. м, що дорівнює ідеально належній частці. Вхід і в?їзд на ділянку залишено з боку головного фасаду ділянки, з АДРЕСА_3 ), та з боку тильного фасаду ділянки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2021 відкрито провадження за апеляційною скаргою адвоката Чубарова С. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 листопада 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року в справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року в справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року в справі № 6-32цс14).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.
Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.