ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 369/9135/17
провадження № 61-15015св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на ухвали Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та від 09 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В.,Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 07 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого вона передала ОСОБА_2 у власність кошти у розмірі 9 358 276,00 грн, еквівалент яких в іноземній валюті (доларах США) на день укладення договору становив 339 400,00 доларів США, а відповідачка зобов`язалась повернути позику до 15 липня 2017 року шляхом виплати частин позики з 10 по 15 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2016 року згідно з графіком погашення, зазначеним у пункті 6.2 договору.
Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_2 .
Відповідачка свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів за договором належним чином не виконала, залишилися не виконаними зобов`язання зі сплати частини позики з 10 по 15 травня 2017 року у розмірі 148 400,00 грн, з 10 по 15 червня 2017 року - 1 172 250,00 грн, з 10 по 15 липня 2017 року - 636 596,00 грн на загальну суму боргу 1 957 246,00 грн.
Посилаючись на приписи статі 625 ЦК України та пункту 16 договору позики, вказувала, що відповідачка зобов`язана сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 8 % річних від простроченої суми, розмір яких встановлено умовами договору.
З відповідачки підлягає стягненню пеня відповідно до пункту 17 договору позики, згідно з яким у випадку порушення позичальником графіку повернення позики, зазначеного у пункті 6.2. договору, позичальник повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від своєчасно неповерненої суми позики за кожен день прострочення виконання договору.
З урахуванням уточнених позовних вимог від 13 листопада 2018 року просила суд стягнути з відповідачки на її користь заборгованість у розмірі 3 614 230,58 грн, з яких: 1 957 246,00 грн - неповернена частина позики, 510 154,33 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані по 28 серпня 2017 року; 1 146 830,25 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року по 07 листопада 2018 року, витрати на правничу допомогу у розмірі 21 792,12 грн та судовий збір - 8 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_3 .
Ухвала мотивована тим, що 17 лютого 2016 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за договором позики від 17 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі № 487, на підставі якого в іпотеку були передані: земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:05:004:0036, площею 1,2109 га, та земельна ділянка, кадастровий номер 3222480400:06:014:0138, площею 6,8613 га, що розташовані за адресою: село Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 299 422,92 грн, 8 % річних - 288 572,46 грн, пеню - 300 000,00 грн та судові витрати - 23 452,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики - 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пеню - 1 068 989,18 грн та судові витрати - 39 205,05 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн скасовано. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн залишено без змін.
Короткий зміст вимог заяви про роз`яснення судового рішення
02 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного суду із заявою про роз`яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Заява обґрунтована тим, що суд першої інстанції при видачі виконавчого листа від 23 листопада 2022 року вийшов за межі своїх повноважень, оскільки фактично на свій розсуд витлумачив резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, в якій чітко зазначено, що саме в розмірі 1 957 246,00 грн має відбуватися стягнення; збільшив суму стягнення та фактично змінив резолютивну частину постанови Київського апеляційного від 10 лютого 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 лише 1 957 246,00 грн та визначив суму стягнення в загальному розмірі 3 538 712,03 грн, яка не відповідає резолютивній частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі № 369/1256/22 ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви про визнання виконавчого листа від 23 листопада 2022 року № 369/9135/17, що виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області, таким, що не підлягає виконанню з підстав неправильного та самостійного тлумачення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, виникла об`єктивна необхідність у роз`ясненні (тлумаченні) мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, а саме: в якому загальному розмірі потрібно стягнути з ОСОБА_2 заборгованість - в розмірі 1 957 246,00 грн, як це зазначено в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, чи в загальному розмірі в сумі 3 538 712,03 грн на підставі трьох рішень судів - постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та 10 лютого 2022 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз`яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено.
21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного суду із заявами про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Заяви обґрунтовані тим, що ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у цій справі розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Відмовивши у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що погоджується із заявником, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи підлягають стягненню апеляційним судом з відповідачки на користь позивачки.
Також Верховний Суд зазначив, що вирішення вказаного питання не потребує внесення виправлень у постанову суду, а може бути вирішене за результатами розгляду судом апеляційної інстанції заяви, зокрема позивача, про роз`яснення постанови від 10 лютого 2022 року в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 24 березня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року зазначено, що у прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати повністю рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, оскільки постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано.
Заявниця просила роз`яснити резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року з підстав, викладених у заявах, зокрема: в якому саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
25 липня та 18 вересня 2023 року ОСОБА_2 подала заяви про залишення без розгляду її заяв від 21 липня та 31 липня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 від 21 липня, 31 липня та 07 серпня 2023 року про роз`яснення резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відмовлено.
Відмовивши у роз`ясненні судового рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що резолютивна частина постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року є зрозумілою, однозначною та не допускає подвійного трактування.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення
05 жовтня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Заява обґрунтована тим, що ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року розглянено касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, якою було відмовлено у виправленні описки в постанові Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Відмовивши у відкритті касаційного провадження, колегія суддів зазначила, що наявність трьох судових рішень - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанов Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та від 10 лютого 2022 року, а також стилістичне формулювання резолютивної частини постанови апеляційного суду від 10 лютого 2022 року дійсно може викликати необхідність роз`яснення, в якому ж саме розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами остаточного вирішення справи апеляційним судом підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.
В ухвалі Верховного суду від 24 березня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року зазначено, що у прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати повністю вказані судові рішення, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, оскільки постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано. Отже, заявнику необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги і викласти вимоги касаційної скарги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням приписів статті 409 ЦПК України.
Київський апеляційний суд не вирішив питання, яким є процесуальний статус ОСОБА_3 у цій справі, що суперечить вимогам статті 53 ЦПК України.
Під час розгляду справи до винесення апеляційним судом постанови від 10 лютого 2022 року він подав докази та пояснення, однак суд апеляційної інстанції вирішив питання про право та не зазначив точної грошової суми що підлягає стягненню, не визначив процесуальний статус ОСОБА_3 згідно з ЦПК України та не визначив розміру судових витрат.
Просив ухвалити додаткове рішення, яким зазначити точну грошову суму присуджену до стягнення, а саме: в якому розмірі складові заборгованості за договором позики (сума позики, проценти, інфляційні втрати, пеня) за результатами апеляційного розгляду підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Визначити процесуальний статус ОСОБА_3, тобто, чи є він відповідно до вимог ЦПК України в редакції 2004 року третьою особою із самостійними/без самостійних вимог на стороні позивача/відповідача відповідно до ЦПК України в редакції 2017 року.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у задоволенні заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості відмовлено.
Відмовивши в ухваленні додаткового рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (т. 1, а. с.210, 211).
Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року випливає, що постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано лише в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн.
Суд апеляційної інстанції вказав, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пені - 1 068 989,00 грн, судових витрат - 39 205,00 грн є чинною та не скасована.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз`ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, просила її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року мотивована тим, що судове рішення повинно бути остаточним, не може бути декількох остаточних рішень одночасно.
Верховний Суд в ухвалі від 24 березня 2024 року вказав, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасована, а в ухвалі від 22 серпня 2022 року Верховний Суд зазначив, що стилістичний виклад резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року може викликати необхідність роз`яснення щодо складових і розміру стягненої суми.
Суд у оскаржуваній ухвалі на це увагу не звернув та не роз`яснив судове рішення відповідно до статті 271 ЦПК України.
У постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень щодо того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю.
Суд не залишив без розгляду дві окремі заяви ОСОБА_2 про роз`яснення резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції від 10 лютого 2022 року, а розглянув їх по суті.
Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про правильне визначення процесуального статусу ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції помилково керувався тим, що постанова Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року є чинною, зокрема в частині стягнення судових витрат.
В іншій частині доводи касаційної скарги аналогічні доводам касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року обґрунтований тим, що розгляд трьох ідентичних заяв ОСОБА_2, незважаючи на її заяви про відкликання двох з них, не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Виконавчий лист від 23 листопада 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційних втрат - 267 359,80 грн, 8 % річних - 205 913,00 грн, пені - 1 068 989,18 грн та судових витрат - 39 205,05 грн є правильним та узгоджується з остаточним судовим рішенням.
ОСОБА_2 вже зверталась із заявами про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, проте їй було відмовлено.
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року обґрунтований тим, що права ОСОБА_3 не порушено, оскільки суди правильно визначили його процесуальний статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
ОСОБА_2 не обґрунтувала, які саме вимоги не вирішив суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції чітко вказав, які суми підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, витребувано матеріали справи.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.