ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 760/7234/22
провадження № 61-15024св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2, які підписані представником Мелеховою Оксаною Сергіївною, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року у складі судді Жовноватюк В. С., постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 07 січня 2021 року між сторонами укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 11 005 241,00 грн, які зобов`язався повертати відповідно до графіка, визначеного договором. Кінцевий строк сплати заборгованості становить до 30 квітня 2027 року.
На підтвердження отримання коштів відповідач видав власноруч написану розписку.
Позивач стверджував, що своїх зобов`язань за договором позики відповідач не виконує належним чином.
Вказував, що до січня 2022 року включно відповідач сплачував позивачу кошти відповідно до встановленого та погодженого сторонами графіка за договором позики.
Станом на 01 лютого 2022 року відповідач повернув позивачу за договором позики грошові кошти у розмірі 1 639 000,00 грн. Проте, починаючи з лютого 2022 року умови укладеного договору відповідач не виконує, кошти позивачу не повертає, чим порушує його права та умови договору. Крім того, позивачу завдано збитків.
Станом на 08 червня 2022 року сума неповернутих відповідачем за договором позики коштів за лютий - травень 2022 року становить 745 000,00 грн. Частина позики, яка не сплачена станом на вказану дату становить - 9 366 241,00 грн.
Позивач наголошував, що відповідач порушив умови договору позики від 07 січня 2021 року, який укладений між ними.
ОСОБА_1 просив:
стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 07 січня 2021 року в розмірі 745 000,00 грн та частину позики за договором позики від 07 січня 2021 року, що залишилась, у розмірі 8 621 241,00 грн, а разом у розмірі 9 366 241,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь судовий збір у розмірі 12 405,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 9 366 241,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та 12 405,00 грн судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору позики, а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними. При цьому відповідач не спростував факту укладення договору позики, видання розписки, часткової сплати грошових коштів за договором позики, а також існування інших правовідносин між сторонами, які передбачали б обов`язок сплати відповідачем коштів на користь позивача за графіком та у розмірах, передбачених договором позики.
Суд першої інстанції звернув увагу на поведінку відповідача, який при отриманні готівкових коштів не наполягав, щоб їх перерахування здійснювалось шляхом банківського переказу, натомість після їх отримання та вже під час розгляду справи заперечує їх отримання, зважаючи на порушення встановленого законом порядку розрахунків готівкою. Отже, поведінка відповідача щодо оспорювання ним обставин отримання коштів з підстав порушення встановленого законом порядку розрахунків готівкою явно суперечить його попередній поведінці. Тому є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Щодо доводів про те, що між позивачем та відповідачем існують ділові стосунки та відбувається значний документообіг, а відповідач міг з неуважності підписати договір та розписку, то суд зазначив, що таке твердження не доведено належними доказами. При цьому суд наголосив, що відповідач не підписав розписку, а написав її повністю власноруч. Такі дії відповідача суд сприймає як намагання уникнути відповідальності за порушення умов договору та його виконання.
Суд також зазначив, що протягом усього розгляду справи представник відповідача так і не визначився із тим, чи потрібно у справі призначати експертизу підпису відповідача на договорі. Щодо заявленого клопотання про призначення такої експертизи після закінчення судового розгляду, то в задоволенні такого клопотання відмовлено, про що постановлено відповідну ухвалу.
Крім того, встановлено, що 03 червня 2022 року між Адвокатським об`єднанням "Саад Лігал" (далі - АО "Саад Лігал") та позивачем укладений договір про надання правничої допомоги № АО-05/22, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надати клієнту правничу допомогу, а клієнт - оплатити таку роботу. 03 червня 2022 року між АО "Саад Лігал" та позивачем укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2022 року № АО-05/22, згідно з якою за надання правової допомоги (за підготовку та складання документів, а також представництво в суді будь-якої інстанції), клієнт зобов`язується оплатити гонорар у розмірі 3 000,00 грн за одну годину надання допомоги, але не менше ніж 60 000,00 грн за розгляд справи у кожній інстанції, який сплачується за письмовою вимогою адвокатського об`єднання. З наданого суду платіжного доручення від 06 червня 2022 року вбачається, що позивач сплатив адвокатському об`єднанню 15 000,00 грн. Відповідач такі витрати позивача жодним чином не спростував.
Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 46 500,00 грн.
Суд першої інстанції вказав, що 07 грудня 2022 року від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій зазначав, що 06 червня 2022 року ОСОБА_1 здійснив оплату авансу в розмірі 15 000,00 грн, які вже стягнуті судом відповідно до рішення від 29 листопада 2022 року. 30 листопада 2022 року між позивачем та АО "Саад Лігал", підписаний акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2022 року № АО-/05/22, до акту надано розрахунок (гонорару) витрат, відповідно до якого надано послуг на 20,5 год, вартість послуг становить 61 500,00 грн. 01 грудня 2022 року позивач сплатив кошти в розмірі 15 000,00 грн. Таким чином, не відшкодовані судові витрати становлять 46 500,00 грн.
Досліджуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд зробив висновок про те, що наданих доказів достатньо для встановлення розміру витрат на правничу допомогу та факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у цій справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яковенка В. М. залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року - без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, оскільки зі змісту договору позики встановлено, що ОСОБА_5 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові коштів розмірі 11 065 241,00 грн, які зобов`язався повернути частинами в строк до 30 квітня 2021 року. ОСОБА_2 сплачував кошти у строки визначені договором з березня 2021 року до січня 2022 року. З лютого 2022 року відповідач припинив сплачувати кошти. Заборгованість за лютий - травень 2022 року становить 745 000,00 грн. Частина позики, яка не сплачена починаючи з червня 2022 року до 30 квітня 2027 року становить 9 366 241,00 грн. На досудову вимогу ОСОБА_1 від 08 червня 2022 року про повернення всієї суми позики, відповідач не відреагував, а кошти не повернув. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вказану суму коштів у строки та у порядку встановлені договором позики повернув. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики.
Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не отримував кошти за спірною розпискою, суд вважав безпідставними, адже клопотань про призначення почеркознавчої експертизи він не заявляв. Крім того, відповідач частково виконував боргові зобов`язання за договором позики, що свідчить про визнання ним свого обов`язку щодо повернення коштів. Крім того, апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розміром стягненої суми.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 91 500,00 грн.
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про розподіл судових витрат на складення висновку експерта відмовлено.
Суд апеляційної інстанцій вказав, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи. 12 травня 2023 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" 20 000,00 грн за проведення почеркознавчої експертизи. Проте висновок експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений експертом ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Фраймович Л. В., суд апеляційної інстанції при вирішенні спору до уваги не брав. Таким чином, сплачені ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" кошти за проведення експертизи не підлягають стягненню з ОСОБА_2 .
Щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції вказав, що адвокат Стеценко Т. М., який діяв у інтересах ОСОБА_1, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 91 500,00 грн надав такі докази: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 03 червня 2022 року № АО-05/22; акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 23 травня 2023 року № АО-05/22 з розрахунком (гонорару) витрат на правничу допомогу; акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 13 жовтня 2023 року № АО-05/22 з розрахунком (гонорару) витрат на правничу допомогу.
Адвокат Мелехова О. С., яка діяла в інтересах ОСОБА_2, на момент розгляду справи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, не надала. Тому апеляційний суд, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи ціну позову, яка становить 9 366 241,00 грн, зробив висновок про задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірили доводів відповідача та не надали правової оцінки аналогічному перерахуванню відповідачем коштів позивачу і до підписання спірного договору позики з аналогічним призначенням платежу;
суд першої інстанції безпідставно відмовив у проведенні судової почеркознавчої експертизи й не надав належної правової оцінки поданим відповідачем доказам щодо його перебування у день підписання договору позики та розписки (07 січня 2021 року) поза межами території України;
апеляційний суд зазначив, що аргументи відповідача про те, що він не отримував кошти за договором позики та розпискою є безпідставними, оскільки клопотань про призначення почеркознавчої експертизи він не заявляв. Такий висновок апеляційного суду не відповідає дійсності, адже представники відповідача двічі заявляли клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції, а таке клопотання також заявлялось під час апеляційного перегляду разом з наданням зразків підписів та почерку відповідача;
у вересні 2022 року відповідач подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому, крім іншого, просив призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу. Це клопотання суд першої інстанції не вирішив. 29 листопада 2022 року відповідач, від імені якого діяв адвокат Яковенко В. М., вдруге звернувся з клопотанням про призначення судової-почеркознавчої експертизи та гарантував її оплату відповідачем. Суд першої інстанції, врахувавши заперечення сторони позивача, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, яку мотивував тим, що докази, не були подані у встановлений законом строк, а тому до розгляду судом не приймаються. Суд першої інстанції формально відмовив у задоволенні вказаного клопотання, не врахував, що вперше з таким клопотанням представник відповідача звернувся до закінчення підготовчого провадження у справі, а у судовому засіданні 29 листопада 2022 року фактично лише уточнив його, виконавши зауваження суду. Таким чином, суд першої інстанції не сприяв учасникам справи у здійсненні ними процесуальних прав та обов`язків, не забезпечив принципу змагальності сторін та безпідставно вважав, що дії представника відповідача направлені на затягування розгляду справи;
зважаючи на предмет та підстави заявленого позову, з урахуванням заперечень відповідача щодо укладення ним договору позики та складення відповідної розписки від 07 січня 2021 року, в тому числі й з підстав перебування ОСОБА_2 з 03 січня 2021 року до 11 січня 2021 року в іншій державі, то у цій справі першочергово необхідно встановити факт підписання / непідписання відповідачем договору позики та розписки. Установлення факту непідписання договору за умови заперечення іншої сторони можливе виключно за допомогою проведення належної судово-почеркознавчої експертизи;
за період з 27 травня 2020 року до 31 січня 2022 року відповідачем в якості оплати за отримані консультаційні послуги були здійснені перерахування позивачу у різних сумах, зокрема 50 000,00 грн, 130 000,00 грн, 190 000,00 грн, 110 000,00 грн, 39 000,00 грн та щомісячно по 149 000,00 грн за період з квітня 2021 року до січень 2022 року за усною домовленістю між сторонами, що підтверджується відповідною банківською довідкою від 14 березня 2023 року № 012-1-012-01- 012-1/181 БТ, що нівелює та спростовує висновок суду першої та апеляційної інстанції про сплату сум, вказаних в оспорюваному договорі позики. Цим доказам суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки;
відповідач заперечував проти підписання та укладення між сторонами вказаного у рішенні суду першої інстанції договору позики та розписки від 07 січня 2021 року. Він стверджував, що не підписував жодних фінансово-зобов`язальних договорів з позивачем та, відповідно, не підписував договору позики та розписку від 07 січня 2021 року, як і не отримував від позивача жодних коштів. Крім того, доходи відповідача за 2021, 2020 та 2019 роки дають підстави вважати, що відповідач офіційно отримував значні кошти і не здійснював жодного придбання майна за цей період;
з метою спростування доводів відповідача щодо неукладення договору позики представник позивача подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, зокрема висновку експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи експертом ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" Фраймович Л. В. Цей висновок надано на підставі зразків підписів відповідача, невідомого походження, які нібито були в наявності у позивача і не надавались ані суду, ані учасникам справи навіть для огляду. ОСОБА_2 не погодився з таким висновком та просив суд апеляційної інстанції визнати такий висновок неналежним та недопустимим доказом. Проте суд апеляційної інстанції не надав йому жодної оцінки.
У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Мелехової О. С., в якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
розмір стягнених витрат на відшкодування правничої допомоги є неспівмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
апеляційний суд безпідставно не врахував клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яке було подане до суду апеляційної інстанції.
У березні 2024 року від представника ОСОБА_2 - Мелехової О. С. надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.
У додаткових поясненнях вказано, що:
у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває справа № 752/6605/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору позики та розписки від 07 січня 2021 року. Перше судове засідання (підготовче) в рамках справи № 752/6605/23 було призначене на 24 жовтня 2023 року. У зв`язку з відмовою 11 жовтня 2023 року судом апеляційної інстанції в рамках справи № 760/7234/22 (у справі, що переглядається) у проведенні належної почеркознавчої експертизи, ОСОБА_2, отримавши зразки підписів з апеляційного суду, звернувся невідкладно - 24 жовтня 2023 року на першому ж підготовчому судовому засіданні до суду першої інстанції в рамках справи № 752/6605/23 з клопотанням про проведення судово-почеркознавчої експертизи, яке суд задовольнив 24 жовтня 2023 року. На вирішення експертизи поставлено наступне питання: Чи виконаний підпис в договорі позики та розписці від 07 січня 2021 року, оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, особисто ОСОБА_2 .? Крім того, цією ж ухвалою суду зобов`язано ОСОБА_1 надати суду оригінал договору позики від 07 січня 2021 року, де підписантами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і розписки від 07 січня 2021 року. Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Оплату вартості проведення експертизи покладено на ОСОБА_2
висновок експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива", підготовлено з порушенням статті 7 Закону України "Про судову експертизу" та пункту 1.7 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, адже не має доказів джерел отримання документів, наданих ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" для проведення судової експертизи. Тому вказаний доказ є недопустимим;
ураховуючи заперечення позивача проти експертної установи, запропонованої відповідачем, суд першої інстанції на підставі пункту 3 частини першої статті 103 ЦПК України самостійно визначив іншу сторонню експертну установу з метою об`єктивності та неупередженості. Представник ОСОБА_1 відмовився надати в судовому засіданні 24 жовтня 2023 року оригінал договору позики від 07 січня 2021 року, де підписантами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і розписки від 07 січня 2021 року з долученням їх до матеріалів справи. Крім того, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року про призначення експертизи, вважаючи, що в цій справі є обставини, які підтверджуються висновком експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива". Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 752/6605/23 ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року залишено без змін. Водночас станом на 16 березня 2024 року представник ОСОБА_1 так і не надав до матеріалів справи № 752/6605/23 оригінал договору позики і розписки, що в сукупності з іншими обставинами справи свідчить про ухилення від проведення належної судової експертизи щодо вказаних документів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року від представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. надійшов відзив на касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року. Представник позивача просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі не встановлення підстав для закриття касаційного провадження відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Крім того, у відзиві викладено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
Відзив мотивований тим, що:
висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які як на підставу касаційного оскарження посилається відповідач, не є подібними до спірних правовідносин у цій справі;
суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи. Тому суди не допустили порушень норм процесуального права;
відповідач попросив надати йому в борг грошові кошти, сторони погодили умови договору, позивач надав кошти; відповідач прийняв кошти та почав повертати їх відповідно до затвердженого сторонами графіка. Таким чином, обидві сторони, підписавши договір, почали його виконувати. Отже, суди у повному обсязі дослідили матеріали справи, встановили усі обставини та прийняли законне рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права;
заперечення відповідача були б зрозумілими, якби він випадково через деякий час дізнався про існування претензій за договором, якого не вчиняв. У цій справі, відповідач підписав договір позики, власноруч написав розписку, вносив оплату за договором в межах істотних умов договору до певного моменту, з якого розпочалось порушення прав позивача. Тому доводи відповідача є безпідставними;
посилання на те, що певні докази у справі отримано з порушенням, а тому вони є недопустимими - частина тактики введення суду в оману та намагання відповідача уникнути відповідальності за договором позики.
У березні 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року. Представник позивача просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі не встановлення підстав для закриття касаційного провадження відмовити у задоволенні касаційної скарги. У цьому відзиві повторно викладено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
Відзив обґрунтований тим, що додаткова постанова Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року є законною та мотивованою, підстав для її скасування немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/7234/22 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року відмовлено.
У січні 2024 року справа № 760/7234/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22, від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3 760/19-ц, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20 та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).