ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 606/1047/22
провадження № 61-7314св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2023 року у складі судді Малярчука В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Храпак Н. М., Шевчук Г. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України") про захист прав споживачів.
Позов мотивований тим, що кредитний договір від 17 березня 2008 року № 44, укладений між ним та відповідачем, є несправедливим з часу його укладення. За вказаним несправедливим кредитним договором, впродовж більше як одинадцять років відповідач проводить стягнення з нього коштів у доларах США, що суперечить статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". При цьому відповідач зловживає правами монополії на пропозицію стосовно надання кредиту, як державна установа діє з ознаками корупції та кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 просив визнати недійсними умови кредитного договору від 17 березня 2008 року № 44, укладеного між ним та АТ "Державний ощадний банк України" з часу його укладення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Теребовлянського районного суду від 26 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач уклав договір з банком, надав необхідні документи для отримання кредиту, підписав відповідний договір. Сторони погодили всі передбачені законом умови кредитування, а саме: строк на який отримано кредит, процентну ставку, розмір кредиту, порядок розрахунків за кредитом тощо. Усі дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання кредиту в банку, тобто він надав необхідні документи (паспортні дані, ідентифікаційний код, довідку про доходи та ін.), завірені власним підписом.
Твердження позивача щодо порушення істотних умов договору не відповідає дійсності. Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись ставка в розмірі 13 % річних. При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором процентної ставки. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення процентної ставки, яка становить 13 % річних, не можна вважати несправедливими.
Суд вказав, що норми Закону України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України "Про захист прав споживачів" не застосовуються. Отже, відповідач дотримався вимог Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки кредитний договір вказаним вимогам не суперечить, а відповідач процентну ставку не збільшував. Отже, позивач ОСОБА_1 в добровільному порядку укладав кредитний договір і протягом його дії не заявляв жодних претензій з приводу його недійсності та в повному обсязі отримав кредитні кошти. Ураховуючи відсутність порушення банком прав та інтересів позивача, наданням кредиту за договором, звернення з позовом у цій справі свідчить лише про небажання позивача виконувати взяті на себе договірні зобов`язання, визначенні умовами кредитного договору.
Суд першої інстанції також вказав, що гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Разом з цим обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Тобто, чинним законодавством уповноваженим банкам на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями надано право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Банк на момент видачі кредиту діяв на підставі ліцензії Національного банку України від 16 січня 2002 року № 148 та дозволу від 29 квітня 2002 року № 148-2, тому мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
У статті 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Таким чином, не заслуговують на увагу посилання позивача ОСОБА_1 на норми Закону України "Про захист прав споживачів", які, на його думку, були порушені банком, адже це не підтверджено належними доказами.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився. Крім того, суд вказав, що ОСОБА_1 тривалий час виконував умови кредитного договору, не оспорюючи його.
При укладанні кредитного договору з позивачем сторони погодили всі передбачені законом умови кредитування, а саме: строк, на який отримано кредит, процентну ставку, розмір кредиту, порядок розрахунків за кредитом, а твердження позивача щодо порушення істотних умов договору, укладеного між сторонами, не відповідає дійсності. Отже, після укладення договору між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору Закон України "Про захист прав споживача" (як вважає представник позивача) не поширюються.
Посилання позивача на те, що суддя Малярчук В. В. не мав права брати участь у розгляді цієї справи, оскільки 12 жовтня 2021 року він розглядав справу за заявою ОСОБА_1 про зобов`язання банку провести реструктуризації боргу, постановляв ухвалу, апеляційний суд вважав необґрунтованими. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази стосовно цих аргументів, а також те, як випливає із заяви, що 12 жовтня 2021 року хоч і розглядався спір між тими ж сторонами, проте у цих справах предмети спору є різними.
Апеляційний суд не взяв до уваги посилання позивача на висновки Верховного суду у справах № 6/1967цс15 та № 301/2052/18, адже подібність правовідносин означає зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, але у вказаних справах спірні правовідносини не є подібними та тотожними до тих, які існують у справі, що переглядається.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції вказав, що норми Закону України "Про захист прав споживачів" застосовується до тих спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України "Про захист прав споживачів" не застосовуються. Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки надаючи кредит та укладаючи договір про його надання, відповідач порушує саме порядок надання інформації, яку неправильно відображає у тексті договору і таблиці розрахунків як документа, який забезпечує умови погашення кредиту. Це надалі унеможливлює виконання кредитних зобов`язань через неврахування банком фінансових можливостей ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача, яке було подане до суду після отримання відмови у наданні таких відомостей банком, а саме: розрахунку платоспроможності позичальника ОСОБА_1 станом на 17 березня 2008 року з посиланням на відповідні документи та висновки банку; рішення кредиторського комітету банку від 26 червня 2007 року № 49-2, додатку 8 до договору; таблиці визначеної сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 17 березня 2008 року; відомості щодо причин відсутності обґрунтованого розрахунку 13 % річних в доларах США, а також відомості щодо відповідності / невідповідності тексту кредитного договору та додатка 1 до нього, яким є таблиця сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 17 березня 2008 року; відомості щодо причин відсутності будь-яких розрахункових документів та незаповнених граф 5.1-8 додатка 1. Витребування та дослідження вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору у цій справі;
суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували оскаржувані рішення недопустимими доказами, зокрема розрахунками суми заборгованості ОСОБА_1 як позичальника, здійснені відповідачем у справі без посилання на таблицю визначеної сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 17 березня 2008 року, яка є невід`ємною частиною кредитного договору. При цьому суди не дослідили і не зазначили про існування вказаної таблиці, яка не відповідає змісту самого кредитного договору. Таблиця погашення складена з урахуванням національної валюти, а стягнення позивачем з відповідача здійснюється у доларах США;
суперечливі дії відповідача ввели в оману позивача щодо самої можливості погашення кредиту, який за відсотками у доларовому еквіваленті становить більше половини отриманого кредиту, виходячи з 13 % річних. Водночас загальна сума з урахуванням 13 % річних за п`ять становить 39 000,00 дол. США, про що не вказано у жодному розрахунковому документі, а також не досліджено судами попередніх інстанцій;
апеляційний суд також не звернув уваги, що відповідач допустив порушення порядку надання позивачу інформації про умови отримання кредиту; про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Таким чином, суд апеляційної інстанції не усунув порушення норм процесуального права, які допущені судом першої інстанції. Розрахунки за таблицею погашення кредиту не відповідають змісту договору га фінансовим можливостям позивача, пенсія якого на час оформлення документів на отримання кредиту становить 840,00 грн, що унеможливлювало здійснювати щомісячні платежі у розмірі 5 050,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 2 588,23 грн. Водночас станом на час укладення кредитного договору 13 % річних у валюті США становить 7 800,00 дол. США.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2023 року від АТ "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Данилевич А. Б. Представник банку просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
посилання позивача у касаційній скарзі на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, не можуть братися до уваги під час розгляду цієї справи, оскільки спірні правовідносини у вказаних позивачем справах та у справі, що переглядається, не є подібними;
позивач вказував, що суди не врахували того, що кредитний договір від 17 березня 2008 року № 44 не узгоджується зі змістом таблиці, суди не дослідили таблицю, яка є невід ʼємною частиною кредитного договору. Проте такі аргументи позивача є необґрунтованими. У повідомленні про умови кредитування від 17 березня 2008 року ОСОБА_1 був повідомлений уповноваженим представником банку стосовно умов кредитування, де було вказано: валюту кредитування (долари США), розмір процентної ставки (13 %), перелік супутніх витрат пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням (на користь банку), перелік супутніх витрат, пов`язаних з наданням кредиту (на користь третіх осіб), максимальний строк кредитування 60 місяців, про форми повернення кредиту (готівкою та рівними частинами щомісячно, де платіж буде складатися із частини суми кредиту, яка обумовлена договором про надання кредиту, плюс проценти, нараховані на залишок заборгованості за кредитом), переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. У цьому ж повідомленні ОСОБА_1 письмово підтвердив, що він ознайомлений з методикою встановлення курсу гривні до іноземних валют в установах банку, а також з усіма наявними в установі умовами кредитування з коротким описом відмінностей між ними, вартістю сукупних витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням. Тобто позивач отримав всі необхідні роз`яснення і зобов`язався використати кредитні кошти, які йому можливо надасть банк, на споживчі цілі. Надалі, 17 березня 2008 року, між сторонами укладений кредитний договір № 44, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних та терміном погашення на 60 місяців, але не пізніше 16 березня 2013 року. Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатках 1, 2 до цього договору, що є невід`ємною його частиною. Водночас інформація, викладена в додатку 1 до кредитного договору, не є умовами чи змістом самого кредитного договору, а є інформаційним листом про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та розмір реальної процентної ставки у АТ "Державний ощадний банк України". Ця інформація надана позивачу на виконання норм статті 11 Закону України "Про захист прав споживача" та постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. ОСОБА_1 власним підписом підтвердив, що він отримав оригінальний примірник кредитного договору разом зі всіма додатками після його 17 березня 2008 року. При цьому факт підписання позичальником згаданих документів, у тому числі й оспорюваного кредитного договору, а також достовірність відображених у таких документах відомостей, позивач не оспорював. Після укладення кредитного договору банк повністю виконав зобов`язання перед позичальником ОСОБА_1, який одержав у банку кредит готівкою у розмірі 60 000,00 дол. США;
у зв`язку із неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором банк звернувся з позовом про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Рішенням Теребовлянського районного суд Тернопільської області від 06 червня 2022 року у справі № 606/1285/21 позовні вимоги банку задоволено повністю, стягнено із ОСОБА_1 заборгованість в сумі 38 503,52 дол. США. Постановою Тернопільського апеляційного суду 11 жовтня 2022 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін. У вказаній справі відповідач (позичальник ОСОБА_1 ) позовні вимоги не визнавав. На обґрунтування заперечень проти позову, крім іншого, стверджував, що його права як споживача порушено, а умови кредитного договору є несправедливими. Проте у вказаній справі суд фактично відхилив як необґрунтовані такі заперечення проти позову відповідача та вважав доведеною ту обставину, що позичальник ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови та строки сплати кредиту, а тому зобов`язання повинне виконуватися ним своєчасно та в повному обсязі. За результатами апеляційного та касаційного оскарження зазначеного судового рішення воно залишено без змін та має законну силу. Таким чином, усі обставини щодо дійсності кредитного договору та додатків до нього встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили. За таких обставин суди зробили правильний висновок, що оспорюваний кредитний договір, укладений між сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Водночас під час розгляду справи суди не здобули належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину;
всупереч нормам статті 175 ЦПК України у позовній заяві, поданій ОСОБА_1 28 червня 2022 року, відсутнє твердження про те, що позивач вжив заходів досудового врегулювання спору. Крім того, позивач не зазначав те, які саме докази ним не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), а також не вказував щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Тому твердження позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання представника відповідача про витребування у банку доказів є необґрунтованими. Суд першої інстанції діяв відповідно до норм ЦПК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 606/1047/22 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 606/1047/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 липня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011, від 01 лютого 2018 року у справі № 727/11001/14-ц; судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 17 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 44, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше 16 березня 2013 року.
Для забезпечення виконання кредитного договору від 17 березня 2008 року № 44 між банком та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір від 19 березня 2008 року, відповідно до якого в іпотеку відповідачу передано нерухоме майно, а саме:
- домоволодіння загальною площею 118,4 кв. м, житлова площа 55,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер: 6125010100030030392, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка площею 0,0057 га, кадастровий номер: 6125010100030030393, надана для ведення особистого селянського господарства та яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, шляхом його реалізації на прилюдних торгах.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2011 року в справі № 2-301/11 стягнено з ОСОБА_1 в користь ПАТ "Державний ощадний банк України" борг за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 44 у сумі 60 014,63 дол. США (що в гривневому еквіваленті становить 479 510,89 грн), з них: заборгованість за кредитом - 51 000,00 дол. США (еквівалентно 407 484,90 грн); проценти за кредитом - 7 314,63 дол. США (еквівалентно 58 443,16 грн); пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 1 500,00 дол. США (еквівалентно 11 984,85 грн); пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 200,00 дол. США (еквівалентно 1 597,98 грн), шляхом звернення стягнення на майно належне ОСОБА_2 та передане нею в іпотеку банку на підставі іпотечного договору від 19 березня 2008 року. Крім того, стягнено із ОСОБА_1 на користь банку 1 700,00 грн судового збору та 120,00 грн витрат та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.
30 грудня 2011 року Теребовлянський районний суд Тернопільської області видав виконавчі листи на виконання рішення суду від 16 грудня 2011 року у справі
№ 2-301/11.
Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 15 лютого 2012 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відстрочку (розстрочку) виконання рішення Теребовлянського районного суду від 16 грудня 2011 року по справі за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту задовольнити. Розстрочено виконання рішення Теребовлянського районного суду від 16 грудня 2011 року в наступному порядку: з 05.03.2012 року по 05.03.2013 року рівними частинами кожного місяця по 200,00 дол. США; з 05 лютого 2013 року до 05 березня 2014 року рівними частинами кожного місяця по 250,00 дол. США; з 05 березня 2014 року по 05 березня 2015 року рівними частинами кожного місяця по 300,00 дол. США; до 01 червня 2015 року сплатити залишок заборгованості у сумі 50714,63 дол. США.