ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 2-а-256/08
провадження № К/990/10124/22, К/990/11143/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідачів - Синюк О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник Офіс Генерального прокурора) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами:
ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.) та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.);
Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року (у складі головуючого судді - Загороднюка В.І.), ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року (у складі головуючого судді - Загороднюка В.І.), та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.)
у справі №2-а-256/08
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У квітні 2007 року до суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) із позовом до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура, далі - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора, далі - відповідач-2), в якому позивач просила:
скасувати наказ № 131 від 03.04.2007 за підписом прокурора області Галкіна О.Б. про притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;
поновити на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури області з моменту звільнення;
стягнути з прокуратури Одеської області заробітну плату за час вимушеного прогулу;
стягнути з прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. солідарно;
постановити окрему ухвалу.
2. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 позов задоволено частково.
Скасовано наказ Прокурора Одеської області № 131 від 03.04.2007 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури Одеської області з моменту звільнення, тобто, з 03.04.2007.
Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн.
Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь з прокуратури Одеської області заробітної платні за один місяць в розмірі 2 072 (дві тисячі сімдесят дві) гривні 15 копійок допущено до негайного виконання.
3. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, зазначивши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
4. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини, дійшов висновку, що відкриті листи позивача були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів.
5. Суд першої інстанції вважав, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури та не являється правовою підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи та органів прокуратури; це є вимогами плюралізму в демократичному суспільстві.
6. Стосовно участі позивачки у цивільній справі суд першої інстанції зазначав, що вона уже притягалася до відповідальності за ці дії. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд першої інстанції також указав на неврахування під час звільнення того, що вона була одинокою матір`ю з двома неповнолітніми дітьми.
7. Не погоджуючись із постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008, Прокуратурою Одеської області та Генеральною прокуратурою України були подані апеляційні скарги, в яких відповідачі просили скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
8. Також, не погоджуючись із постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 в частині відмови у задоволенні вимог про моральну шкоду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення суду та стягнути на її користь моральну шкоду у сумі 500 000 грн.
9. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційні скарги Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 і ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
10. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на відкриті листи, опубліковані в мережі "Інтернет" 15 та 21 березня 2007 року, дійшов висновку, що прокурором Одеської області правильно встановлено, що позивачка безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури. На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка вчинила проступок, який порочить працівника прокуратури, а тому, її звільнення було законним.
11. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.04.2010 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31.12.2010 відмовив у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 в цій справі.
12. 08 жовтня 2020 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) постановлено рішення у справі "Горяйнова проти України", заява № 41752/09 (далі також - Рішення), яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року.
13. З рішення ЄСПЛ у справі "Горяйнова проти України" слідує, що позивач скаржилася на те, що її звільнення з посади прокурора у зв`язку з публікацією в мережі "Інтернет" відкритого листа до Генерального прокурора України, у якому вона критикувала органи прокуратури, становило порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. При цьому заявниця вимагала 54 634,40 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що включало: 14 637,40 євро як відшкодування втраченого доходу та заборгованості з виплати заробітної плати після її звільнення, та 40 000 євро - вартості квартири, яку вона могла отримати як прокурор, якби її не звільнили. Заявниця також вимагала 15 000 євро як відшкодування моральної шкоди.
14. У цій справі ЄСПЛ перевіряв, чи було звільнення виправданим згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції.
15. У пунктах 58, 59 Рішення ЄСПЛ наголосив на тому, що заявницю звільнили у зв`язку з її відкритим листом від 15 березня 2007 року, у якому вона публічно розкритикувала елементи стверджуваної корупції у поведінці місцевих прокурорів. Зокрема, вона послалася на стверджувано звичні випадки тиску на прокурорів, щоб змусити їх або діяти незаконно в обмін на отримання винагороди, або звільнитися, якщо вони не погоджувалися, і наголошувала, що до проблеми слід було поставитися серйозно, якщо прокуратура прагнула користуватися довірою громадськості. Ці твердження розглядалися керівництвом заявниці та національними судами як "голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу" і як "розповсюдження конфіденційної та службової інформації, яка стосується виключно органів прокуратури". Уряд також стверджував, що версія заявниці про неправомірні дії її нового керівництва не підтверджувалася жодними доказами, навпаки, за результатами перевірок, проведених працівниками міліції після публікації листів заявниці, не було встановлено жодних доказів стверджуваної неправомірної поведінки, а тому кримінальна справа не порушувалася.
16. Суд зазначив, що на відміну від рішення у справі "Гуджа проти Молдови", у якому два отримані Генеральною прокуратурою Молдови листи були оприлюднені, у цій справі дії заявниці не можуть розглядатися як "розголошення" інформації, до якої працівник міг мати доступ під час виконання своєї роботи. Підхід національних органів влади, відповідно до якого твердження заявниці описувалися як "голослівні, некоректні та образливі", а також як "конфіденційна та службова інформація", є суперечливим. Однак ані національні суди, ані Уряд у своїх зауваженнях не розглянули цю можливу невідповідність. Фактично вона була перенесена з наказу про звільнення до судових рішень майже без змін.
17. ЄСПЛ у пункті 60 Рішення підкреслив, що національні суди не здійснили жодного аналізу змісту та достовірності тверджень, наведених у листі заявниці. Під час оцінки звільнення заявниці національні суди взагалі не посилалися на результати проведених міліцією перевірок, на які посилався Уряд. Вони обмежили свій аналіз простим твердженням, що заявниця поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання і розповсюдила конфіденційну та службову інформацію про органи прокуратури без наведення жодних пояснень.
18. У зв`язку із цим Суд повторно вказав на обов`язок державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здійснювалося помірковано та доцільно. Однак інтерес, який громадськість може мати в отриманні конкретної інформації, здатен переважити цей обов`язок бути лояльними. Як убачається, у своєму відкритому листі заявниця порушила дуже чутливе та важливе питання, що становило суспільний інтерес. Однак національні суди детально не розглянули (якщо взагалі розглянули) зв`язок між обов`язком заявниці бути лояльною і суспільним інтересом бути проінформованим про протиправні дії та корупцію в системі органів прокуратури. Апеляційний суд Одеської області, вочевидь, вважав, що державним службовцям у принципі не дозволялося висловлювати будь-які твердження, крім тих, які були прямо передбачені законом (пункт 61 рішення у справі "Горяйнова проти України").
19. У пункті 62 Рішення ЄСПЛ зауважив, що національні суди не проаналізували доводи заявниці щодо її неодноразових спроб довести свою стурбованість до відома вищого керівництва та перевірити наявність у заявниці альтернативних засобів для повідомлення про протиправні дії, свідком яких вона стверджувано стала, і як це все було пов`язано з її мотивами (див. рішення у справі "Гербай проти Угорщини", пункт 44). Хоча Уряд у своїх зауваженнях посилався на спеціальний наказ як на документ, що визначав порядок дій у випадку, коли прокурор мав намір оприлюднити якусь інформацію (див. пункти 36 та 44), вбачається, що цей наказ не має стосунку до цієї справи, оскільки, як зазначалося, заявниця не оприлюднила жодної службової інформації та у будь-якому випадку вперше на наказ у своїх зауваженнях послався Уряд, тоді як національні органи державної влади, у тому числі суди, на нього ніколи не посилалися для обґрунтування звільнення заявниці.
20. Стосовно питання шкоди, заподіяної органам державної влади внаслідок дій заявниці, ЄСПЛ зазначив, що тоді як Уряд навів загальний аргумент, що її відкритий лист не лише заподіяв шкоду репутації прокурора Одеської області, але також ймовірно серйозно вплинув на роботу та репутацію органів прокуратури загалом, національні суди ніколи не розглядали це питання (пункт 63 Рішення).
21. Відповідно до пунктів 64, 65 Рішення стягнення у вигляді звільнення було найсуворішим із застосовних і могло бути посилене лише позбавленням класного чину (див. пункт 34). Це вбачалося суворим заходом, і, вочевидь, втрата професії, якій заявниця присвятила сім років, повинна була призвести до значних переживань (див. рішення у справах "Фогт проти Німеччини", пункт 60; "Гуджа проти Молдови", пункт 95 та "Кудешкіна проти Росії", пункт 98). Проте на жодній стадії провадження національні органи влади не здійснили аналізу можливості застосування менш суворого стягнення, по суті припустивши, що дії заявниці, які були "проступком, що порочить працівника прокуратури", виправдовували автоматичне звільнення.
22. Під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (пункти 51 і 52 Рішення). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.
23. За викладених обставин ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні органи влади не навели "відповідних і достатніх" доводів для обґрунтування звільнення заявниці. Оскільки оскаржуване втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, воно не було пропорційне переслідуваній законній меті (пункт 66 рішення у справі "Горяйнова проти України"). Суд постановив, що було порушено статтю 10 Конвенції, та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці як відшкодування моральної шкоди 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
24. 04 лютого 2021 року позивач звернулась до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі "Горяйнова проти України" (заява № 41752/09), ухвалене 08.10.2020.
25. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-а-256/08 заяву про перегляд судових рішень задоволено частково, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.
26. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 у справі № 2-а-256/08 і закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008.
27. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та апеляційні скарги Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 - залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008 та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 - без змін.
28. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуваний наказ, що став підставою для звільнення позивача із займаної посади, відповідачем-1 очевидно не враховані всі дійсні обставини справи, неповно з`ясовано обставини дисциплінарного проступку позивача, відповідач-1 передчасно дійшов висновку про скоєння позивачем проступку, який порочить працівника прокуратури та за відсутності беззаперечних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача, а також порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення.
29. Враховуючи висновки ЄСПЛ у справі "Горяйнова проти України", дослідивши матеріали справи та доводи відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що в оскаржуваному наказі відповідачем-1 не визначено, які саме були допущені позивачем порушення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокурорів; не визначено суть та характер дисциплінарного проступку; не проведено окремої службової перевірки за фактами вчинення дисциплінарних проступків, що стали підставою для звільнення позивача; не визначено ступень вини позивача, тяжкість проступку; не визначено, в чому полягає нанесена шкода та необґрунтовано необхідність застосування такого суворого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення тощо.
30. Щодо посилань в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції практики ЄСПЛ та відповідно відсутність порушень статті 10 Конвенції, суд апеляційної інстанції зазначав, що такі доводи апелянтів спростовуються рішенням ЄСПЛ.
31. Суд апеляційної інстанції вважав, що встановивши у даній справі наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої було звільнено останню з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обчислений судом першої інстанції згідно наведених вимог Порядку № 100 та наданої відповідачем-1 довідки про середньомісячну заробітку плату позивача.
32. Апеляційним адміністративним судом було зауважено, що в апеляційних скаргах відповідачами жодним чином не оспорюється проведений судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу; також, позивачем не подано апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу; разом з цим, при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції позивачем заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи розрахунку грошової суми, що підлягає виплаті позивачу при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог. У вказаному клопотанні позивач зазначала, що при задоволенні її позовних вимог необхідно стягнуту з відповідачів заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; в свою чергу, у розрахунку, доданому до вказаного клопотання, позивачем визначено, що при прийнятті судового рішення про задоволення її вимог підлягає стягненню грошова сума у розмірі 8 352 000 грн.
33. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказаний розрахунок не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, оскільки у даній справі суд апеляційної інстанції перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідачів та за відсутності встановлення порушень з боку суду першої інстанції, визначених статтею 317 КАС України, позбавлений повноважень прийняти рішення про зміну/скасування рішення суду першої інстанції.
34. Суд апеляційної інстанції наголошував, що може скасувати чи змінити рішення суду першої інстанції лише з підстав, визначених наведеними вимогами КАС України; водночас, враховуючи, що у даній справі судом апеляційної інстанції таких обставин встановлено не було, то відсутні повноваження на скасування чи зміну рішення суду першої інстанції із визначенням іншої суми середнього заробітку за період, який фактично не існував на час розгляду справи судом першої інстанції.
35. В контексті наведеного, суд апеляційної інстанції зазначав, що нові обставини у даній справі, що настали після ухвалення рішення суду першої інстанції, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції; фактично позивач своїм клопотанням збільшує заявлені позовні вимоги під час нового апеляційного розгляду справи в частині середнього заробітку, що прямо суперечить вимогам частини 1 статті 47 КАС України. Крім того, дії позивача щодо збільшення позовних вимог під час апеляційного розгляду справи, на переконання суду апеляційної інстанції, суперечать частині 5 статті 308 КАС України.
36. На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок щодо збільшення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку. Разом з цим, колегія суддів зазначала, що позивач не позбавлена права на звернення до суду з новим позовом в порядку та строки, встановлені КАС України.
37. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для вирішення питання щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, що повністю спростовує доводи апеляційних скарг; при цьому, апеляційні скарги відповідачів не містять жодних доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення про стягнення моральної шкоди; також, відповідачами не оскаржується сума стягнутої моральної шкоди; в свою чергу, під час апеляційного розгляду справи, позивач відмовилась від своєї апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди.
38. Стосовно апеляційних скарг Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаним судовим рішенням виправлено описку в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, указавши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області.
39. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, встановивши помилкове визначення в судовому рішенні найменування посади позивача, суд першої інстанції вірно виправив описку у рішенні та визначив найменування посади позивача, на якій остання підлягає поновленню у відповідності до наказу про звільнення.
40. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 2-а-256/08.
41. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 05.10.2021 від ОСОБА_1 надійшла заява про винесення додаткового судового рішення, у якій позивач просила постановити додаткове судове рішення, яким за результатами розгляду клопотання стягнути з відповідачів відшкодування вимушеного прогулу згідно наданого розрахунку, який зроблений відповідно до вимог чинного Закону України "Про прокуратуру" та який отриманий судом 27.09.2021; звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, заявник посилалась на те, що при новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції мало бути розглянуто питання щодо відновлення матеріального становища позивача, а саме права на отримання відшкодування за весь час вимушеного прогулу; заявник зазначала, що 27.09.2021 нею на адресу суду апеляційної інстанції було скеровано письмове клопотання про стягнення з відповідачів заробітної плати за час вимушеного прогулу відповідно до розрахунку, який надавався у додатку до цього клопотання та який зроблений відповідно до вимог чинного Закону України "Про прокуратуру" на день розгляду справи та прийняття судового рішення, але апеляційний суд, як вбачається з оголошеного 30.09.2021 судового рішення, зазначеного клопотання не розглянув, чим порушив право на отримання відшкодування вимушеного прогулу у встановленому законодавством порядку - за весь час вимушеного прогулу; також, заявниця вказувала, що питання щодо розгляду її клопотання не вирішувалось під час судового засідання.
42. Відмовляючи у задоволенні указаної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що долученому до матеріалів справи розрахунку, згідно поданого позивачем клопотання від 27.09.2021, була надана оцінка у судовому рішенні за результатом розгляду цієї справи; повторно подане вказане клопотання та розрахунок безпосередньо в судовому засіданні 30.09.2021 року разом з оригіналами листів, що до них додавались, оглянуті судом апеляційної інстанції та повернуті позивачу, оскільки це клопотання та розрахунок повністю ідентичні раніше поданому позивачем клопотанню та залученому до матеріалів справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень) на них
43. Не погоджуючись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та постановити рішення про поновлення її трудових прав на підставі рішення ЄСПЛ у справі "Горяйнова проти України" від 08.10.2020 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 - restitutio in integrum, шляхом поновлення в існуючому органі прокуратури Одеської області та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з дати звільнення і по день постановлення судового рішення.
44. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування:
а) статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у справах про поновлення на посаді прокурора через 15 років з дати звільнення за результатами рішення ЄСПЛ з урахуванням змін у законодавстві, зокрема виключення у грудні 2019 року із Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 пункту 10 та прийняття у 2015 році нового Закону України "Про прокуратуру";
б) статті 236 КЗпП стосовно звернення до суду, який поновив на роботі з заявою у разі затримки виконання відповідачем набравшого чинності судового рішення, з урахуванням того, що цей суд, який приймав рішення, позбавлено повноважень на розгляд справ цієї категорії.
45. Посилаючись на нестандартну ситуацію у даній справі, скаржниця наполягає на тому, що за весь час існування Верховного Суду взагалі відсутні справи, в яких би мали місце подібні фактичні обставини, зокрема: особу звільнено з органів прокуратури за скоєння проступку у 2007 році; судом першої інстанції у 2008 році скасовано наказ про звільнення, а апеляційним судом у 2009 році рішення суду першої інстанції скасовано; судом касаційної інстанції у 2010 році залишено в силі рішення апеляційного суду; у допуску до перегляду справи судом четвертої касаційної інстанції у 2010 році було відмовлено; Європейським судом з прав людини через 11 років встановлено порушення державою - відповідачем Конвенції; Великою Палатою Верховного Суду заява про перегляд справи за виключними обставинами задоволена частково та справа направлена для перегляду на повторний апеляційний розгляд.
46. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції позбавив позивачку права встановленого частиною 2 статті 235 КЗпП, а скористатись вимогами статті 236 КЗпП вона не може, оскільки її позов розглядав суд загальної юрисдикції, у якого на теперішній час відсутні повноваження розгляду справ у спорах щодо поновлення на публічній службі; відповідно до чинного законодавства, трудовий спір, який включає в себе поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вирішується одночасно в одному провадженні.
47. Окрім іншого, касатор вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що поновлення прав людини не обмежується залишенням судового рішення суду першої інстанції без змін, а повинно бути практичним та ефективним саме на період постановлення судом апеляційної інстанції судового рішення; у цій справі позивачка звернулась до суду з вимогою вирішити спір з відновленням її трудових прав на період розгляду справи на теперішній час; однак, національний суд не вчинив жодної спроби проаналізувати вимоги позивачки щодо вимушеного прогулу (який триває до теперішнього часу), які є специфічними, доречними і важливими для поновлення її трудових прав - restitutio in integrum. На переконання позивача, не виконавши належним чином рішення ЄСПЛ та постанову Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції створив умови для пред`явлення нових позовів з тих же самих правовідносин, чим породив ілюзорність захисту судом прав особи, яка звернулась до суду за отриманням саме ефективного захисту порушеного права.
48. Окрім того, позивач зазначає, що обчислення грошових коштів, які підлягають виплаті за вимушений прогул за весь період, а саме, з дня звільнення і по день виконання судового рішення після рішення ЄСПЛ, мають складатись із: 28 733,18 грн. за час вимушеного прогулу в період з 03.04.2007 по 29.05.2008, що мають бути індексовані з урахуванням інфляції з травня 2008 року по день виконання судового рішення; середнього заробітку за період з 30.05.2008 по 15.07.2015, обчисленого відповідно до вимог пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, з корегуванням на коефіцієнт підвищення посадових окладів в установі, згідно з актами законодавства щодо індексації з урахуванням індексу інфляції; середнього заробітку за період з 16.07.2015 по день виконання судового рішення відповідно до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
49. Позивач також вказує, що посада "старший прокурор відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах прокуратури Одеської області", в різних інтерпретаціях, існувала до вересня 2020; з вересня 2020 посада отримала назву "прокурор відділу представництва інтересів держави у суді управління представництва Одеської обласної прокуратури". Однак, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції жодним чином не проаналізував та, відповідно не надав оцінки обставинам реформування органів прокуратури з урахуванням вимог чинної Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" та висновків Верховного Суду з цього приводу. На переконання позивача, суд апеляційної інстанції, проявивши надмірний формалізм не звернув уваги на те, що правовий спосіб захисту трудових прав позивачки повинен відповідати не лише нормам національного законодавства, але й міжнародного, внаслідок чого суд не забезпечив практичний та ефективний захист її прав.
50. Крім цього, у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 353 КАС України (справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду), обґрунтовуючи дану підставу тим, що у порушення частини третьої статті 18 КАС України без автоматизованого розподілу дана справа потрапила на розгляд колегії суддів, що свідчить про втручання в систему авторозподілу і викликає сумніви у повноважності суду.
51. До Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких, відповідачі просять залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .
52. У відповіді на відзиви відповідачів позивач, зокрема, указує, що розрахунок і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатись новою обставиною, збільшенням позовних вимог, зміною підстав або предмету позову, оскільки така позовна вимога заявлялась позивачкою і мала бути розглянута судом; у зв`язку з перейменуванням одного і того ж органу з повним збереженням його функцій, чисельності, обов`язків тощо, поновлення позивачки в органі, який не існує, оскільки перейменований, порушать її соціальні права в майбутньому.
53. Також, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від Одеської обласної прокуратури, в якій відповідач-1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; в решті судові рішення - залишити без змін.
54. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач-1, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено:
в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №812/1706/15 щодо застосування положень статті 48 Закону України "Про прокуратуру" статей 8, 9, 11 Дисциплінарного статуту стосовно: передчасності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за відсутності беззаперечливих доказів протиправності її дій; застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень;
в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №826/14776/16, від 04.09.2019 у справі №826/2161/16 щодо права керівника прокуратури, а не обов`язку проведення службового розслідування, та як наслідок, застосування статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України;
в постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №9901/699/18 про те, що не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі встановлених у кримінальному провадженні фактів, які аналізувалися в контексті правил службової етики.
55. Відповідач-1 вважає, що залишаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог без змін, суд апеляційної інстанції застосував положення статті 46 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, статей 2, 8, 9, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм, викладених у справах з подібними правовідносинами.
56. Окрім того, відповідач-1 у касаційній скарзі наголосив, що продовжує вважати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у цій справі такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
57. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури, в якому позивач просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури, оскільки висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними до справи, яка розглядається.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
58.1. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 25 квітня 2022 року.
58.2. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
58.3. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі № 2-а-256/08 (провадження № К/990/10124/22).
58.4. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 та ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №2-а-256/08.
59.1. Касаційна скарга Одеської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 10.05.2022.
59.2. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.05.2022 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
59.3. Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2008, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2008 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №2-а-256/08 (провадження № К/990/11143/22).
60. Ухвалами Верховного Суду 18.04.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні, об`єднано в одне касаційне провадження касаційні скарги ОСОБА_1 (провадження № К/990/10124/22) та Одеської обласної прокуратури (провадження № К/990/11143/22), закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до касаційного розгляду у судовому засіданні на 14 травня 2024 року на 15:00 год.