ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2024 року
м. Київ
справа № 462/4424/23
провадження № 51-7807 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
особи, щодо якої закрито
кримінальне провадження ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023142390000156, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2022 року та визначено остаточно покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року вирок суду першої інстанції скасовано та на підставі ч. 4 ст. 309 КК України звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
За обставин, установлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що він 19 квітня 2023 року о 16:40 год, перебуваючи у парку "Білогорща" по вул. Білогорща у м. Львові, на землі, в траві, знайшов (придбав) прозорий безбарвний полімерний зіп-пакет, всередині якого знаходилась кристалічна речовина світло бежевого кольору невідомого походження та зрозумівши, що це психотропна речовина, вирішив її зберігати при собі, з метою власного періодичного вживання без мети збуту.
Цього ж дня, о 17 год, перебуваючи по АДРЕСА_2, був зупинений працівниками поліції, які виявили та в подальшому вилучили вищезазначену психотропну речовину, яка є особливо небезпечною психотропною речовиною - 4ММС, в кількості 0,5150 г, обіг якої заборонено.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що звільняючи ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, апеляційний суд не встановив, що психічні та поведінкові розлади у ОСОБА_7 зумовлені його залежністю від вживання наркотиків чи інших психоактивних речовин. Крім того, стверджує, що апеляційним судом проігноровано невідповідність довідки медичного закладу вимогам ч. 4 ст. 309 КК України. Також апеляційним судом не звернуто увагу на те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення в квітні 2023 року, а лікування незначної, як для такого захворювання тривалості, пройшов з 20 по 24 листопада 2023 року, тобто вже після вироку суду першої інстанції та за декілька днів до рішення апеляційного суду.
Прокурор під час касаційного розгляду підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 та особа, щодо якої закрито кримінальне провадження - ОСОБА_7 під час касаційного розгляду заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та зазначили, що ухвала апеляційного суду є законною та мотивованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
В свою чергу, нормами ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, окрім іншого, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Доводи прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність щодо звільнення ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 309 КК України від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Так, положеннями ч. 4 ст. 309 КК України визначено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.