ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 743/2194/19
провадження № 51-1253км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197- 1 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 197-1 КК, у зв`язку із недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2021 року залишив без змін вирок місцевого суду, а скаргу сторони обвинувачення - без задоволення.
Верховний Суд постановою від 24 січня 2023 року скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За вироком Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 скасовано і ухвалено новий, за яким останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку апеляційного суду, ОСОБА_6, діючи усупереч вимогам законодавства, самовільно, зайняв земельну ділянку, у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, загальною площею 0, 2757 га, яка перебуває в межах прикордонної смуги, знаходиться в зоні санітарної охорони р. Дніпро, є земельною ділянкою в охоронній зоні, оскільки знаходиться в водоохоронній зоні та прибережній захисній смузі водного об`єкту з місцевою назвою "озеро Борове", яке, зважаючи на форму водойми, розміри, наявність гідрологічного зв`язку та її місцезнаходження в заплаві р. Дніпро, згідно ст.1 Водного кодексу України є озером-старицею на завершальному етапі формування, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та акцентує увагу на відсутності доказів які би вказували на його винуватість у вчиненні інкримінованому йому діянні.
Стверджує, що апеляційний суд не встановив усіх ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, зокрема часу його вчинення, суми завданих збитків і наслідків, які настали.
Наголошує на тому, що земельна ділянка, яка є предметом кримінального правопорушення не індивідуалізована, адже відомостей про її кадастровий номер сторона обвинувачення не пред`явила.
Між тим ОСОБА_6 детально наводить норми законодавства і перелік нормативно-правових актів, які, на його думку, спростовують належність зазначеної земельної ділянки до земель в зонах санітарної охорони та особливого режиму використання земель, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Згідно зі статтями 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Під час вирішення питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.
Апеляційний суд дотримався указаних вимог кримінального процесуального закону.
Так, суд апеляційної інстанції здійснив допит обвинуваченого, свідків, проаналізувавши безпосередньо досліджені зібрані у даному кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК.
Оспорювання засудженим установлених за результатами апеляційного розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи засудженого про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, колегія суддів уважає непереконливими, враховуючи таке.
Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, є відносини власності на землю, які забезпечують власникові можливість володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.
Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, цього кримінального правопорушення полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки.
Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння
(чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об`єкта, розташованого на земельній ділянці).
Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).
Відповідно до рапорту прокурора Ріпкинського відділу Чернігівської місцевої прокуратури було 23 квітня 2018 року було виявлено самовільне зайняття земельної ділянки, яка є предметом цього кримінального правопорушення, що, за обставин цього кримінального провадження свідчить про досягнення діянням, передбаченим ч. 2 ст. 197-1 КК, стадії закінченого злочину.
Між тим самовільне зайняття вказаної земельної ділянки не заперечується самим ОСОБА_6 .
Беручи до уваги це, доводи засудженого про те, що орган досудового розслідування не встановив точного часу вчинення кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК, у вчиненні якого визнано винуватим ОСОБА_6, є триваючим.
Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197-1 КК; 2) групою осіб; 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1 КК).
Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197-1 КК дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.
У зв`язку з цим покликання засудженого на відсутність завдання значної шкоди як обов`язкової ознаки об`єктивної сторони, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК не вказує на те, що відсутній склад цього кримінального правопорушення.
Більше того, апеляційний суд взяв до уваги показання ОСОБА_6, який в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера "Борове", поставивши там тимчасові споруди, огородив її парканом, який станом на липень 2020 року вже був демонтований. Зазначив, що не мав умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі.
Як убачається із касаційної скарги ОСОБА_6 наводить ряд нормативно правових актів на спростування факту належності земельної ділянки, самовільне заволодіння якою йому інкримінується, до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель.
Проте апеляційний суд навів детальні мотиви свого рішення і вказав, що належність земельної ділянки до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель визначено на підставі закону і вказав на таке.