ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/45618/20-ц
провадження № 61-4260св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Печерська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та примусове виселення.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У 2008 році позивач надав відповідачам згоду на тимчасове проживання в ній, при цьому домовився, що вони (відповідачі) за першою вимогою добровільно виселяться з його квартири.
На початку 2017 року ОСОБА_1 висунув відповідачам усну вимогу про звільнення квартири, аргументуючи це тим, що в них є власне житло - квартира у м. Тернополі, проте відповідачі добровільно не виселились. Вказував, що відповідачам відомо про те, що ОСОБА_1 почав проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою жінкою, а це унеможливлювало проживання
в одній квартирі з відповідачами. 23 вересня 2020 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідачів направив письмову вимогу про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення у строк до
07 жовтня 2020 року та зняття з реєстраційного обліку, яку відповідачі отримали, проте залишили без виконання.
ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом припинення права користування цією квартирою відповідачами і примусового їх виселення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Припинено ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що на момент вселення в спірне житло між позивачем та відповідачем в усному порядку досягнено угоди про порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . А саме: проживання є тимчасовим, до моменту заявлення позивачем вимоги про виселення, що кореспондується із статями 150, 156 ЖК України. Також суд взяв до уваги той факт, що оскільки ОСОБА_2 на момент вселення у спірне житло на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, яку вона відчужила 14 жовтня 2017 року, то відповідно задовольняючи вимогу позивача про виселення із спірного житла, у неї та дітей було інше житло, куди вони могли переїхати, не обмежуючи при цьому право позивача щодо вільного розпорядження та користування власним житлом. Тому суд вважав, що
є підстави для виселення та припинення права користування спірною квартирою згідно із статтею 406 ЦК України, виходячи з правових позицій Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від
16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц та інших.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 -
ОСОБА_6 задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою самі по собі не спричиняють втрату права користування житловим приміщенням. Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частини перша, друга статті 405 ЦК України). Колегія суддів вважала, що позивач під час розгляду справи не надав доказів на підтвердження того, що при вселенні між сторонами було встановлено сервітут щодо користування спірною квартирою та строки проживання в ній відповідачів як членів сім`ї власника. Висновок суду першої інстанції в цій частині ґрунтується лише на припущеннях. Починаючи з 29 січня 2013 року відповідачі зареєстровані у спірній квартирі постійно, фактично проживають у ній та несуть витрати з її утримання, що спростовує аргументи позивача про тимчасове проживання відповідачів у квартирі. Позивач як власник квартири протягом трьох останніх років у спірній квартирі не проживає, перебуває за кордоном, доказів на підтвердження витрат з утримання власності не надав. Неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, заселявся до спірної квартири 29 січня 2013 року як член сім`ї власника. Печерська районна в м. Києві державна адміністрація визнала за недоцільне усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, посилаючись на проживання у спірній квартирі неповнолітньої дитини з матір`ю.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для застосування статті 406 ЦК України у зв?язку
з відсутністю письмової угоди (сервітуту) про тимчасове вселення відповідачів
у спірну квартиру є помилковим та суперечить статті 403 ЦК України. ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є їх спільними дітьми, які були вселені у спірну квартиру за домовленістю. Сторони не
є членами сім?ї позивача, спільного господарства не ведуть.
Обґрунтовуючи неправильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник,
в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від
14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18, від 16 жовтня 2019 року у справі
№ 243/9627/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16- ц, від 16 грудня 2020 року у справі
№ 182/7347/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 320/1384/17, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17.
Доводи інших учасників справи
03 травня 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 16 серпня
2022 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що оскаржувана постанова ухвалена відповідно до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу
Русинчуку М. М .
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від
16 серпня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
24 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_8 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 01 березня 1995 року відділом ЗАГСу Тернопільського міськвиконкому.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, є дітьми ОСОБА_8 .
ОСОБА_8 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року.
26 лютого 2015 року ОСОБА_8 змінив ім?я на ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні АДРЕСА_1 у вказаній квартирі зареєстровані з 29 січня 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Згідно з висновком Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 21 травня 2021 року № 105/01-842/В-140 вона не погоджує усунення перешкод у користуванні вказаною квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та примусове їх виселення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.