ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/42572/19
провадження № 61-273св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 рокув складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2, у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 1 901 184 40 грн, що складається з інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення повернення грошових коштів, наданих у позику згідно з договором від 03 березня 2010 року № 358 та додатковим договором від 02 червня 2010 року № 1162.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 03 березня 2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 358, відповідно до умов якого відповідачу було передано у власність грошові кошти в сумі 1 811 912, 00 грн на строк до 03 червня 2010 року та визначено графік повернення цих коштів.
02 червня 2010 року ОСОБА_1 збільшив суму позики та додатково надав у борг відповідачу 507 170, 00 грн, що було закріплено в цей же день у договорі про внесення змін до договору позики від 03 березня 2010 року. Загальну суму позики з урахуванням часткового погашення боргу було збільшено до 2 260 582, 00 грн.
Всього за період з 03 квітня 2010 року до 12 липня 2012 року ОСОБА_3 повернула борг у сумі 1 216 000, 00 грн.
У звʼязку з порушенням відповідачем умов договору позики ОСОБА_1 в серпні 2012 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 1 044 582, 00 грн.
10 грудня 2012 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 044 582, 00 грн неповернутої частини заборгованості за договором позики б/н від 03 березня 2010 року, 3 % річних в сумі 31 234, 44 грн, 3 605, 75 грн інфляційних втрат, 250, 00 грн неустойки (пені), 3 219, 00 грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору, 420, 00 грн в рахунок відшкодування витрат за подачу оголошення в газету "Урядовий кур`єр", 312, 00 грн за подачу оголошення у газету "Хрещатик".
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки станом на дату подачі вказаного позову рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року (справа № 2-4113/12) не виконано.
Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки обставини, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, зокрема, затримка виконання рішення суду відбулась не з вини відповідача. Факт ухилення позивача від отримання стягнутої за рішенням суду грошової суми, тобто факт прострочки кредитора, встановлений судовим рішенням у справі № 761/37287/16-ц, та має преюдиційне значення для цієї справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2023 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Балаклицький В. В. засобами поштового звʼязку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 908/156/18, від 10 жовтня 2019 року в справі № 910/2164/18, від 15 жовтня 2019 року в справі № 813/8801/14, від 15 жовтня 2019 року в справі № 908/1090/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 922/643/19, від 26 листопада 2019 року в справі № 902/201/19, від 10 грудня 2019 року в справі № 910/6356/19, від 11 грудня 2019 року в справі № 923/1382/16, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/17, від 17 грудня 2019 року в справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 916/1041/17, від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, від 13 квітня 2022 року в справі № 759/6909/18, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20.
Касаційна скарга мотивована також тим, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки обставини справи не підтверджено певними засобами доказування, які за законом мають бути підтверджені. Зазначає, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин.
Вважає, що обставини, які були встановлені Київським апеляційним судом у постанові від 02 квітня 2019 року в справі № 761/37287/16-ц, жодним чином не стосувалися предмета спору та не вплинули на підстави для задоволення позовних вимог, а тому такі обставини не мають преюдиційного значення в цій справі та підлягають доказуванню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
16 березня 2023 року справа № 761/42572/19 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Луценко В. А. надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У прохальній частині касаційної скарги представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Балаклицький В. В. заявляє клопотання про виклик учасників справи до суду касаційної інстанції для надання пояснень у справі.
Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції відповідно до вимог статей 7, 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
03 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 358, відповідно до умов якого ОСОБА_3 було передано у власність грошові кошти в сумі 1 811 912, 00 грн на строк до 03 червня 2010 року.
02 червня 2010 року ОСОБА_1 збільшив суму позики та додатково надав у борг відповідачу 507 170, 00 грн, що було закріплено в цей же день у договорі про внесення змін до договору позики від 03 березня 2010 року. Відповідно до умов договору про внесення змін, ураховуючи часткове погашення боргу ОСОБА_3, загальну суму позики було збільшено до 2 260 582, 00 грн.
03 березня 2010 року між сторонами також було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріально та зареєстрований за номером 359, та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений нотаріально та зареєстрований за номером 361.
Для забезпечення виконання зобовʼязань за основним договором ОСОБА_3 передала в іпотеку чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 110, 4 кв. м, житловою площею 71, 8 кв. м.
В подальшому ОСОБА_3 повернула позивачу частину позики у сумі 1 216 000, 00 грн, неповернутою залишилась позика в сумі 1 044 582, 00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року в справі № 2-4113/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2013 року, частково задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 1 044 582, 00 грн неповернутої частини заборгованості за договором позики б/н від 03 березня 2010 року, 3 % річних в сумі 31 234, 44 грн, 3 605, 75 грн інфляційних втрат, 250, 00 грн неустойки (пені), 3 219, 00 грн в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору, 420, 00 грн в рахунок відшкодування витрат за подачу оголошення в газету "Урядовий кур`єр", 312, 00 грн за подачу оголошення у газету "Хрещатик".
20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" та договору про задоволення вимог іпотекодержателя уклав договір купівлі-продажу квартири на користь ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 оскаржила вказаний договір.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в справі № 761/37287/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також витребувано від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 спірну квартиру.
Цим судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт ухилення ОСОБА_1 від отримання грошової суми, стягнутої за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року, тобто факт прострочки кредитора.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобовʼязання має виконуватисяналежним чином відповідно до умовдоговору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту абоінших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобовʼязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобовʼязання визначені статтею 611 ЦК України.