ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/4727/22
провадження № 61-12505св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: начальник відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченко Олексій Геннадійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 02 серпня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 рокуу складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г., Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від посади, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працює на посаді асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і була відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі наказу ректора від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04, який видано на виконання наказу Міністерства охорони здоров?я України (далі - МОЗ) від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв, організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Позивачка вважала, що наказ є незаконним та порушує її права, оскільки
в ньому не зазначені належні правові підстави, адже стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, а така підстава як
"в інших випадках, передбачених законодавством", не може бути застосована до спірних правовідносин, бо наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстав для відсторонення, що передбачені в статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", немає.
Зазначала, що щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено календарем профілактичних щеплень як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі і за епідемічними показниками.
Всупереч статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.
Чинне трудове законодавство не передбачає такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення від COVID-19, та, крім того, будь-яка дискримінація працівників за станом здоров`я є недопустимою, як
і порушення її конституційного права на працю. У зв`язку з відстороненням їй не виплачується заробітна плата, що, у свою чергу, унеможливило забезпечення базових потреб існування.
ОСОБА_1 просила визнати протиправним наказ від 08 листопада
2021 року № 08-4292-04, виданий Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1, асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету; зобов`язати університет поновити її на роботі шляхом допуску на роботу на посаду та стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на її користь за весь час відсторонення від посади, тобто за час вимушеного прогулу, середній заробіток, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним наказ від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04, виданий Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1, асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету.
Стягнено з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу
з 08 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року в розмірі 78 910,44 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не довів правомірності відсторонення позивачки від роботи. ОСОБА_1, працюючи на посаді асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, не створювала загроз, які вимагали б вжиття до неї такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи, який позбавляв її і так мінімальної заробітної плати. Відповідач не врахував, що була можливість досягнути поставленої мети шляхом застосування менш суворих заходів, ніж відсторонення працівника від роботи, зокрема шляхом впровадження дистанційного навчання.
Суд також вказав, що позивач помилково пред`явив позовні вимоги до відповідача - начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г. як до автора оспорюваного наказу, оскільки суд встановив, що вказаний наказ він не підписував, начальник відділу кадрів лише підписав відповідний витяг.
Щодо вимоги стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що позивачку допущено до роботи з 10 березня 2022 року, при цьому суд дійшов висновку, що позивачка з 08 листопада 2021 року була позбавлена можливості працювати з підстав її незаконного відсторонення від роботи та, відповідно, отримувати заробітну плату.
Суму загального середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за час вимушеного прогулу в період з 08 листопада
2021 року до 09 березня 2022 року, суди визначили в розмірі 78 910,44 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17 серпня 2023 року Київський національний університет імені тараса Шевченка подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що є неправильним висновок судів про те, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена
в оспорюваному наказі, є помилковою, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (COVID-19 не внесений
в календар щеплень як хвороба, проти якої обов?язково слід робити щеплення). Перелік обов?язкових профілактичних щеплень, визначений календарем профілактичних щеплень, не є вичерпним, а Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачає можливість його доповнення іншими видами обов?язкових щеплень та покладає на МОЗ як центральний орган виконавчої влади функцію визначення переліку категорій осіб, які підлягають обов?язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. Вказує, що відмова або ухилення від обов?язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов?язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Переважну частину педагогічного навантаження ОСОБА_1 складали заняття у вигляді лабораторних та практичних робіт, а тому вона мала постійно особисто контактувати з групами студентів. Крім того, позивачка, щодня відвідуючи роботу, контактувала з колегами. Університет не мав можливості забезпечити позивачці уникнення чи мінімізацію контактів з іншими людьми під час виконання її трудових обов?язків. Суди незаконно поклали на відповідача усі судові витрати в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі
№ 607/22607/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21, від 12 квітня 2023 року у справі
№ 686/27893/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
14 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи відповідача про дотримання процедури відсторонення лише шляхом посилання на статтю 46 КЗпП України не спростовують протиправність наказу та порушення прав позивачки, оскільки було порушено принцип законності. Суд не встановив, а відповідач не надав доказів на підтвердження відсутності згоди позивачки на щеплення після повного та об?єктвиного інформування про щеплення та наслідків відмови, що свідчить про невиправдане втручання в права людини та протиправність відсторонення. В наказі про відсторонення не було враховано можливості здійснення дистанційної (надомної) роботи. Позивачка мала змогу проводити навчання студентів із використанням технологій дистанційного навчання.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 02 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду
від 19 липня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та стягнення судових витрат, крім стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
30 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г., а тому оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині Верховний Суд не переглядає.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченкавід
08 листопада 2021 року № 08-4292-04 ОСОБА_1, асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку із відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи за результатами контролю, без збереження заробітної плати.
Підставою для вказаного наказу слугувало подання керівництва підрозділу,
а сам наказ містить посилання на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (у тому числі зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року