ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 712/4456/21
провадження № 61-2867св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Добробут",розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Крушельницька Марія Романівна, на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "Добробут" (далі - ТОВ "Будівельний центр "Добробут") про визнання правочинів недійсними.
Позов обґрунтовано тим, що між нею та ОСОБА_2 20 лютого 2004 року укладено шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року розірвано.
У період шлюбу 11 січня 2006 року ОСОБА_2, діючи в інтересах сім`ї, уклав із ТОВ "Будівельний центр "Добробут" в особі директора ОСОБА_4 договір інвестування будівництва житлового будинку № 02, предметом якого виступає квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору виконавець ТОВ "Будівельний центр "Добробут" зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи за адресою: АДРЕСА_2, та після закінчення будівництва і здачі будівлі в експлуатацію передати у власність предмет договору на умовах встановлених в договорі інвестору, який зобов`язується прийняти його у свою власність та здійснювати інвестиції, згідно з умовами договору. Також в договорі сторони погодили вартість предмету договору у розмірі 73 550 дол. США, що станом на січень 2006 року складало 371 427,50 грн.
16 січня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ "Будівельний центр "Добробут" укладено договір відступлення права вимоги за договором від 11 січня 2006 року № 02.
Пунктом 2.1 вказаного договору визначено обов`язок кредитора відшкодувати первісному кредитору усі здійснені ним витрати на виконання умов основного договору, що складають 371 427,50 грн.
Згідно з актом приймання-передачі об`єкту інвестування від 14 січня 2014 року ОСОБА_3 на підставі договору відступлення права вимоги за договором від 11 січня 2006 року № 02 прийняв у власність об`єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 за визначеною вартістю, яка складає 371 427,50 грн.
23 березня 2015 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 вказану квартиру в дар згідно з договором дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В.
Отже, ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 квартиру після того, як згідно із попередніми правочинами отримав право на неї саме ОСОБА_2 .
Позивач дізналася про те, що вказана квартира перебувала у власності іншої особи після звернення до суду про поділ майна подружжя, жодної усної чи письмової згоди на укладення цього правочину не надавала.
Крім того, зі змісту договору інвестування будівництва від 11 січня 2009 року вбачається, що договір про відступлення права вимоги має іншу форму та зміст, відсутні такі обов`язкові умови як права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, строк дії договору.
ОСОБА_1 зазначає, що у ході розгляду справи № 712/11346/20 про поділ майна подружжя вона дізналася про те, що після укладення правочину ОСОБА_2 вчинив ряд правочинів, які вона вважала незаконними та такими, що не були спрямовані на реальне настання наслідків та мають бути визнані недійсними.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати договір відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ "Будівельний центр "Добробут" та договір дарування квартири АДРЕСА_1, від 23 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., недійсними.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 26 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав договір відступлення права вимоги за договором від 11 січня 2006 року № 2, укладений 16 січня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ "Будівельний центр "Добробут" та договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 23 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В. недійсними.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 984,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір інвестування будівництва житлового будинку від 11 січня 2006 року № 02 укладено ОСОБА_2 під час шлюбу, відповідно до вказаного договору квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, з оскаржуваного договору відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року вбачається, що під час його укладення, ОСОБА_5 не надавала свою згоду щодо набуття ОСОБА_3 права вимоги за договором інвестування будівництва житлового будинку від 11 січня 2006 року № 02 щодо зазначеної квартири.
Правочин вчинений ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ТОВ "Будівельний центр "Добробут" з порушенням норм діючого законодавства, та при їх укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215, 234 ЦК України, та 65 СК України.
Разом з тим, вчинені відповідачами оскаржувані правочини є фіктивними, оскільки вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та відповідно носили характер фіктивних з метою неможливості в подальшому визнати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У зв`язку з тим, що оскаржуваний договір дарування квартири від 23 травня 2015 року є похідним від договору відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року, суд дійшов висновку про визнання його недійсним.
Черкаський апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гнатюк А. І. задовольнив.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2022 року скасував. Прийняв у справі нове рішення.
Відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Зобов`язав компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір у розмірі 2 724 грн.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що чинним законодавством не передбачено обов`язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація для договору відступлення права вимоги, отже, і не вимагається обов`язкового нотаріального посвідчення згоди подружжя на його укладення.
Згідно із поясненнями відповідачів під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_2 кошти за договором про відступлення права вимоги в розмірі 371 427,50 грн, отже, майнові права на спірну квартиру після укладення договору відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року трансформувалися у грошові кошти, які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_3 та можуть вважатись об`єктом спільного майна подружжя у випадку не доведення протилежного. У цій справі позивачем не заявлені вимоги про стягнення половини отриманих на виконання договору відступлення прав вимоги коштів.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів недобросовісності ОСОБА_3 під час укладення договору відступлення права вимоги, який був виконаний його сторонами. Право власності на спірну квартиру набуте саме ОСОБА_3 на підставі відповідних правочинів та акта приймання-передачі об`єкту договору інвестування будівництва. Отже цей договір був направлений на реальне настання правових наслідків - отримання у власність квартири за договором інвестування будівництва, тому відсутні підстави вважати вказаний договір фіктивним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Крушельницька М. Р., просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 638/3536/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 404/3906/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 341/680/13-ц. Крім того, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Заявник зазначає, що позивач не надавала свою згоду щодо набуття ОСОБА_3 права вимоги за договором інвестування будівництва від 11 січня 2006 року, у відповідності до вимог, передбачених статтею 65 СК України. Така згода позивача є обов`язковою, оскільки вказаний правочин виходить за межі дрібного побутового та враховуючи той факт, що предметом договору виступає об`єкт спільної сумісної власності подружжя.
Посилання апеляційного суду в оскаржуваному судовому рішенні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 є помилковим, оскільки предмет позову та його підстави у наведеній справі та справі, яка переглядається, є різними.
Крім того, поведінка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є недобросовісною. В цьому випадку договір про відступлення права вимоги та договір дарування квартири не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та відповідно носили характер фіктивних з метою неможливості в подальшому визнати спірну квартиру об`єктом сумісної власності подружжя.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гнатюк А. І., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зазначає, що спільною сумісною власністю були кошти в сумі 371 427,50 грн, які ОСОБА_2 заплатив ТОВ "Будівельний центр "Добробут", відповідно до договору інвестиції та повернув назад в повній мірі від ОСОБА_3, після укладення договору про відступлення права вимог. Таким чином, позивач має право вимагати за наявності обставин лише 50 % від зазначеної суми.
Враховуючи, що договір інвестування укладено в письмовій формі та без згоди позивача, похідний від нього договір про відступлення права вимоги також укладено в письмовій формі без згоди ОСОБА_1 .
Крім того, позивач з самого початку підписання договору про відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року знала про цей договір, а тому в цьому випадку підлягає застосуванню позовна давність.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Крушельницька М. Р., у лютому 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Соснівського районного суду м. Черкаси.
У квітні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб у Черкаському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 195, який розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2020 року.
11 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Будівельний центр "Добробуд" укладено договір інвестування будівництва житлового будинку № 02, предметом якого виступає квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору виконавець ТОВ "Будівельний центр "Добробут" зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи за адресою: АДРЕСА_2, та після закінчення будівництва і здачі будівлі в експлуатацію передати у власність предмет договору на умовах, встановлених в договорі, інвестору, який зобов`язується прийняти його у свою власність та здійснювати інвестиції, згідно з умовами договору.
Пунктом 2.2 договору сторони погодили вартість предмету договору у розмірі 73 550 дол. США, що станом на січень 2006 року складало 371 427,50 грн.
16 січня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ "Будівельний центр "Добробуд" укладено договір про відступлення права вимоги на об`єкт інвестування, відповідно до якого останній набуває право вимоги за договором інвестування будівництва житлового будинку від 11 січня 2006 року № 02. За відступлення права вимоги кредитор зобов`язався відшкодувати первісному кредитору всі витрати, здійснені останнім на виконання умов основного договору, що складають 371 427,50 грн.
Згідно з актом приймання-передачі від 14 січня 2014 року ОСОБА_3 у відповідності до умов договору інвестування від 11 січня 2006 року № 02, договору про відступлення права вимоги від 16 січня 2009 року, виконав покладені на нього обов`язки в повному обсязі та на підставі сертифікату серія ЧК № 16411120197, виданого інспекцією ДАБК у Черкаській області 30 грудня 2011 року передав, а інвестор прийняв у власність об`єкт інвестування, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування квартири від 23 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містять частини перша та друга статті 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У відповідності до частин першої та другої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.