ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 490/7952/20
провадження № 61-4840св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Каліч Євген Анатолійович, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів
Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків внаслідок невиконання умов договору оренди нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 від 18 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та компенсації неодержаних доходів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 червня 2019 року між позивачем як орендарем та ОСОБА_2 як орендодавцем укладено договір оренди нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 157 кв. м. Строк оренди приміщення установлено
з 18 червня 2019 року до 18 травня 2022 року включно.
Позивачем для здійснення діяльності протягом дії договору було проведено ремонтні роботи в орендованому приміщенні, він придбав та розмістив техніку та апаратуру, меблі та інвентар, необхідні для роботи медичного центру. Також ним проведені будівельно-опоряджувальні роботи та закуплені матеріали на загальну суму 383 631,90 грн, з яких вартість виконаних робіт - 286 834,90 грн, вартість використаних матеріалів - 77 747,00 грн та супутні витрати: доставка будівельних матеріалів - 9 600,00 грн, розвантажувальні роботи - 1 050,00 грн, вивіз будівельного сміття - 4 800,00 грн, доставка медичного обладнання 3 600,00 грн.
Позивач здійснив невід`ємні поліпшення з метою отримання прибутку, проте в зв`язку з незаконними діями відповідача щодо невиконання умов договору оренди поніс затрати, які йому не повернуті та не відшкодовані.
24 липня 2020 року ОСОБА_1 направив відповідачу вимогу про відшкодування збитків, проте в добровільному порядку відповідач відмовилася їх відшкодувати.
Крім того, згідно з пунктом 5.3 договору оренди позивачем сплачено платіж за перший та останній місяці оренди у сумі 36 600,00 грн, а враховуючи, що через дії відповідача він не може користуватися майном протягом останнього місяця дії договору, тобто з 18 квітня до 18 травня 2022 року, а тому кошти в сумі
18 300,00 грн підлягають поверненню.
Ураховуючи неотримання можливого доходу від підприємницької діяльності ОСОБА_1 у період із 01 квітня 2020 року до 01 липня 2020 року, тобто доходи, які він міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода), на час подачі позову становлять 489 680,00 грн.
Посилаючись на положення статей 22, 612, 623, 766, 778 ЦК України,
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь
383 631,90 грн у відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, 18 300,00 грн передоплати за останній місяць користування приміщенням, 489 680,00 грн компенсації неодержаних доходів (упущеної вигоди).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 грудня
2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів у розумінні закону на підтвердження факту нанесення йому будь-яких збитків як орендарю вказаного приміщення.
Надані суду копії актів проведення робіт не прийняті до уваги суду як належний доказ, оскільки надані суду для огляду в судовому засіданні оригінали цих актів не відповідали наданим до матеріалів справи копіям. При цьому позивачем не надано також доказів, що поліпшення у вигляді ремонтних робіт, які нібито провів позивач, відбулися за згодою відповідача як власника приміщення.
Не погодившись із зазначеним рішенням, 13 березня 2024 року
ОСОБА_1, діючи через свого представника адвоката Каліча Є. А., оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, а наведені ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Каліч Є. А., підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2022 року не свідчать про пропуск такого строку внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Каліч Є. А., на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а також вказує на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що неотримання рішення суду першої інстанції учасником справи є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Оскільки суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України та своєчасно не направив копію судового рішення позивачу, а тому
ОСОБА_1 має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Висновки апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не відповідають принципу верховенства права та завданню цивільного судочинства, а також суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній
у постановах від 14 червня 2023 року у справі № 308/10650/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/16324/20, від 14 липня 2022 року у справі
№ 285/2586/20, від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20, від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19, від 04 травня 2022 року у справі
№ 548/467/20.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У квітні 2024 року справа № 490/7952/20 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - залишенню без змін, оскільки її постановлено з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судовихрішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.