ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
справа № 757/19436/21
провадження № 61-2112св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Київська обласна прокуратура, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2014 року у межах кримінального провадження № 42014110000000224 від 11 червня 2014 року ОСОБА_1 здійснено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва 23 жовтня 2014 року відмовив у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва 01 грудня 2014 року відмовив у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Святошин" Київської митниці Міністерства доходів і зборів України.
Під час указаного кримінального провадження ОСОБА_1 12 грудня 2014 року повідомлено нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України.
У період з 14 січня 2015 року до 26 січня 2015 року у мережі Інтернет розміщено публікації щодо позивача "Чиновник Київської митниці обікрав державу на 26 мільйонів", "На Київщині судитимуть митників, які завдали державі шкоди на 26 мільйонів", тому він відчував постійний моральний тиск на роботі та у повсякденному житті, до нього було негативне ставлення зі сторони колег та інших осіб.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та виправдано.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2016 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Київської області задоволено, вирок Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2017 року задоволено подання виконуючого обов`язки голови Миронівського районного суду Київської області та передано кримінальне провадження № 371/1252/15-к на розгляд до Кагарлицького районного суду Київської області.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.
Указані дії правоохоронного органу щодо надто тривалого незаконного кримінального переслідування та намагання притягнути позивача до кримінальної відповідальності дискредитували його як державного службовця в очах колег та керівництва Державної митної служби України, принизили його авторитет, честь, гідність та ділову репутацію, завдали моральної шкоди.
Вказував, що незаконно перебував під слідством та судом 6 років 3 місяці 5 днів, тому вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та у результаті пережитих моральних страждань, порушення усталених соціальних та сімейних зв`язків, приниження його честі, гідності та ділової репутації.
Спричинену моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 1 353 000 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 1 353 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 січня 2022 року позов задовольнив частково.
Стягнув з Державної казначейської служби України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 468 866,67 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.
Стягнув з Київської обласної прокуратури на користь держави 908 грн у відшкодування судового збору.
Стягнув з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 6 135,13 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду" ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Не погодившись з рішенням Печерського районного суду міста Києва, ОСОБА_1, Державна казначейська служба України, Київська обласна прокуратура оскаржили його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відшкодована позивачу моральна шкода відповідає фактичним обставинам справи, завданим позивачу моральним стражданням та вимогам закону. Суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди в розмірі, встановленому законом, виходячи із щомісячної мінімальної заробітної плати, визначеної на час захисту порушеного права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 336/4824/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, не надали належну правову оцінку наявним доказам, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Заявник зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив з доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством і судом саме у період з 12 вересня 2014 року до 16 вересня 2020 року (72 місяці та 4 дні), підтвердженого судовими рішеннями у кримінальному провадженні. Проте у цьому випадку наявні обґрунтовані підстави стверджувати про неправильність визначення судами періоду перебування позивача під слідством і судом, що, з урахуванням вимог частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон). Період, за який позивачу може бути відшкодована моральна шкода, у разі її доведення, потрібно обраховувати з 12 вересня 2014 року (з моменту оголошення повідомлення про підозру) до 10 лютого 2020 року (дата постановлення виправдувального вироку Кагарлицьким районним судом Київської області), що становить 64 місяці 22 дні.
Також заявник звертає увагу, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, безпідставно стягнув з Київської обласної прокуратури на користь позивача 6 135,13 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останній не довів належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами підстав для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в указаному розмірі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду заступником керівника Київської обласної прокуратури у лютому 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 01 березня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з копією витягу з кримінального провадження № 42014110000000224 прокуратура Київської області 11 червня 2014 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області за погодженням зі старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області 12 вересня 2014 року повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області, погодженого з прокурором прокуратури Київської області, про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту до підозрюваного ОСОБА_1 та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого прокуратури Київської області про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 .
Прокуратура Київської області 09 грудня 2014 року внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, що підтверджується копією витягу з кримінального провадження № 42014110000000426.
Слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області за погодженням зі старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області 12 грудня 2014 року повідомив ОСОБА_1 про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 березня 2015 року, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, зокрема за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та частиною другою статті 366 КК України, повернуто прокурору для усунення недоліків.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 серпня 2016 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури Київської області задоволено, вирок Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2017 року задоволено подання виконуючого обов`язки голови Миронівського районного суду Київської області та передано кримінальне провадження № 371/1252/15-к на розгляд до Кагарлицького районного суду Київської області.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року у справі № 371/1252/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності у діянні складу кримінального правопорушення, оскільки надані стороною обвинувачення та зібрані судом під час судового слухання кримінального провадження докази не підтвердили обвинувачення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 371/1252/15-к апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі".
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Норма частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19.
Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій правоохоронних органів через занадто тривале незаконне кримінальне переслідування, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які дискредитували позивача, як державного службовця в очах колег та керівництва Державної митної служби України, принизили його авторитет, честь, гідність та ділову репутацію, позивачу завдано значні душевні страждання; тривале незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством більше шести років мало для позивача не лише психотравмуючі наслідки, а й матеріальні, оскільки він був позбавлений кар`єрного росту та отримання вищого спеціального звання, що передбачало збільшення заробітної плати, або бути призначеним на вищу чи іншу керівну посаду. Крім того, під час незаконного кримінального переслідування у мережі Інтернет у період з 14 січня 2015 року до 26 січня 2015 року розміщено публікації з інформацією щодо позивача з назвою "Чиновник Київської митниці обікрав державу на 26 мільйонів", "На Київщині судитимуть митників, які завдали державі шкоди на 26 мільйонів", тому він відчував постійний моральний тиск на роботі та у повсякденному житті, негативне ставлення до своєї особи з боку оточуючих.