ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 638/1269/23
провадження № 61-15097св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2023 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Шевченківського району Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради (далі - служба у справах дітей), про повернення дітей на підконтрольну Україні територію та усунення перешкод у спілкуванні з дітьми.
На обґрунтування позову посилався на те, що з 12 вересня 2007 року до 01 грудня 2015 року він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2015 року. За час перебування у шлюбі у них народились: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13 липня 2016 року ОСОБА_2 разом з дітьми виїхала до Автономної Республіки Крим (далі - АРК) на підставі наданого ним нотаріального дозволу на право виїзду для відвідування їхніх баби та діда. Відповідач зобов`язувалась повернути дітей до 01 вересня 2016 року. Проте діти до України не повернулись.
Впродовж 2016-2017 років він неодноразово звертався до ОСОБА_2 та відвідував АРК з метою спілкування з дітьми, проте відповідач чинила йому перешкоди у цьому.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2019 року у справі № 638/13599/18 встановлено графік зустрічей дітей з батьком, а саме: кожну другу та четверту в місяці п`ятницю та суботу - з 14:00 год п`ятниці до 19:00 год суботи за місцем фактичного його проживання або перебування без обмеження адреси прогулянок, з можливістю поїздок до родичів, у тому числі до бабусі; кожен день народження доньки ОСОБА_5, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 кожного року до досягнення дитиною повноліття з 15:00 год до 18:00 год без обмеження адреси прогулянок; кожні канікули в зимовий період не менше семи діб та у літній період не менше тридцяти діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України та за кордоном.
Проте, вказане рішення суду не виконується. Він позбавлений права піклуватися про дітей та брати участь у їхньому вихованні.
З 24 лютого 2022 року ОСОБА_2 створює перешкоди у спілкуванні з дітьми за допомогою технічних засобів електронних комунікацій, не надає можливості спілкуватися з ними. Він просив ОСОБА_2 повернути дітей на підконтрольну державним органам територію України або до країн Європейського Союзу, однак відповідач йому відмовила.
Вважав, що перебування ОСОБА_6, ОСОБА_5 на окупованій російською федерацією території та будь-якій території держави російської федерації, є для них небезпечним. Діти навчаються у місцевій школі, виховання його дітей, які є громадянами України, здійснюється у дусі любові до російської федерації, тобто країни агресора, що не відповідає інтересам дітей.
З урахуванням наведеного просив зобов`язати ОСОБА_2 повернути на територію, підконтрольну державним органам України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; усунути наявні перешкоди у спілкуванні, шляхом встановлення графіку спілкування дітей з ОСОБА_1 за допомогою технічних засобів електронних комунікацій, у тому числі телефонів та месенджерів, кожного дня з 19:00 год до 20:00 год без обмеження часу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2023 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні за допомогою технічних засобів електронних комунікацій, він фактично просить змінити порядок виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2019 року у справі № 638/13599/18. Крім того, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на час розгляду справи виповнилося 15 років, тому відповідно до статті 160 СК України він сам має визначати місце свого проживання. Також суд першої інстанції зазначив, що позивач ставить вимоги щодо повернення дітей з іншої територіальної одиниці держави України, а тому положення Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до спірних правовідносин не застосовуються.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки спір між сторонами щодо визначення місця проживання дітей у судовому порядку вирішено не було, з позовними вимогами про визначення місця проживання позивач не звертався, то вирішення питання про відібрання дитини та зміни їх фактичного місця перебування є передчасним. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вирішення спору в частині вимог про повернення ОСОБА_6, який досяг чотирнадцятирічного віку та в силу закону має самостійно визначати місце свого проживання.
Щодо вирішення вимог про усунення перешкод у спілкуванні, то суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість спілкування з дітьми засобами телекомунікаційного зв`язку була передбачена рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2019 року у справі № 638/13599/18, проте відповідач вказане рішення не виконує. Отже, ОСОБА_1 шляхом пред`явлення нового позову фактично оскаржує невиконання вже існуючого рішення суду, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та має вирішуватися у межах виконавчого провадження. Тому підстави для задоволення позову в цій частині також відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзіОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що у липні 2016 року ОСОБА_2 на підставі нотаріальної згоди ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала до АРК та мала повернути дітей до м. Харкова до 01 вересня 2016 року, проте цього не зробила. Він декілька разів їздив до АРК щоб побачитись з дочкою та сином, проте відповідач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Тому він звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіку зустрічей. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2019 року у справі № 638/13599/18 позов задоволено частково, усунено перешкоди у спілкуванні з дітьми та встановлено графік зустрічей дітей з батьком. Проте зазначене рішення відповідач не виконує. ОСОБА_1 неодноразово намагався зателефонувати дітям, проте вони не відповідали.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди не врахували якнайкращі інтереси дітей, не взяли до уваги, що перебування дітей на окупованій російською федерацією території АРК, є для них небезпечним.
Діти до виїзду в АРК мали постійне місце проживання у квартирі АДРЕСА_1, яка облаштована усім необхідним для їхнього комфортного проживання.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми за допомогою технічних засобів електронних комунікацій, суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили, що такі вимоги були предметом розгляду у справі № 638/13599/18.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених Верховним Судом:
- у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 132/3692/20,
від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 щодо застосування
статті 1 Закону України "Про охорону дитинства", статті 7 СК України та статей 3, 18, 27 Конвенції про права дитини,
- постанові від 09 червня 2022 року у справі № 569/18837/19
щодо застосування Закону України "Про охорону дитинства",
статей 153, 157 СК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 21 березня2024 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
06 липня 2016 року ОСОБА_1 надав згоду на тимчасові поїдки із України з метою відпочинку з 07 липня 2016 року до 01 вересня 2016 року дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у супроводі матері ОСОБА_2 . Заява посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 вересня 2019 року у справі № 638/13599/18 усунено ОСОБА_1 наявні перешкоди у спілкуванні з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом встановлення графіку зустрічей дітей з їхнім батьком ОСОБА_1 таким чином:
- кожну другу та четверту в місяці п`ятницю та суботу - з 14:00 год п`ятниці до 19:00 год суботи за місцем фактичного проживання або перебування ОСОБА_1 без обмеження адреси прогулянок, з можливістю поїздок до родичів, у тому числі до бабусі;
- кожен день народження доньки ОСОБА_5, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 кожного року до досягнення дитиною повноліття з 15:00 до 18:00 год без обмеження адреси прогулянок;
- кожні канікули в зимовий період не менше 7 (семи) діб та в літній період не менше 30 (тридцяти) діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України та за кордоном.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року у справі № 638/2290/17 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходів), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 жовтня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Згідно до відповіді Міністерства юстиції України ОСОБА_1 повідомлено, що тимчасова окупація російською федерацією територій України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення 1980 року, за забезпечення виконання якої відповідає Міністерство юстиції України, не може застосовуватися між адміністративно-територіальними одиницями однієї держави. Оскільки діти утримуються в Автономній Республіці Крим, яка є територією України, окупованою російською федерацією, правові підстави для ініціювання справи про повернення дітей на підставі вказаної Конвенції відсутні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.