ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 201/11446/20
провадження № 61-17698св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Дмитро Віталійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Позовну заяву мотивовано тим, що він на підставі договору купівлі-продажу
від 06 листопада 2020 року є власником квартири АДРЕСА_1 .
Вказував, що після набуття права власності на квартиру він вирішив розпочати ремонтні роботи та згодом вселитися у придбану квартиру, проте з`ясував, що у зазначеному житлі мешкає ОСОБА_2 . На неодноразові вимоги позивача звільнити квартиру та надати можливість безперешкодно реалізувати право власності, відповідач відповідав відмовою, мотивуючи тим, що він зареєстрований за вказаною адресою. Такі дії ОСОБА_2 створюють перешкоди у користуванні спірною квартирою, тому позивач змушений звернутися до суду.
ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з указаної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Усунено для ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення та зняття ОСОБА_3 з реєстрації в цьому житлі (квартирі АДРЕСА_1 ).
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року в частині зняття з реєстрації. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення у справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 заявив вимоги щодо усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Натомість мотивувальна та резолютивна частини рішення суду містять висновок щодо зняття з реєстрації відповідача, про що не заявлено у позові. Суд першої інстанції вийшов за межі позову та ухвалив рішення за вимогами, які позивач не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 674/1344/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 644/8964/18, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/44814/19, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15, від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставини вибуття спірної квартири з власності відповідача у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, після чого вона була відчужена позивачу, тому виселення ОСОБА_2 визначається статтею 40 Закону України "Про іпотеку" та статтею 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України). Апеляційний суд не дав оцінки запереченням відповідача щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, постанова апеляційного суду не містить мотивів щодо залишення без задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Відповідач вказував, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя і права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Після відчуження іпотекодержателем спірної квартири та подальшого її продажу позивачу статус іпотечного майна для відповідача залишився незмінним, оскільки умови, встановлені статтею 109 ЖК України та статтею 40 Закону України "Про іпотеку" щодо виселення з іпотечного майна іпотекодержателем, не виконані. Водночас новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до продавця, якщо останній неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо повного інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим жилим приміщенням та відшкодування збитків.
Виселення ОСОБА_2 у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких відповідач може втратити право на користування житлом. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого жилого приміщення під час вирішення судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.
Спірна квартира придбана частково за кредитні кошти та частково за особисті кошти відповідача, тому виселення з такої квартири без надання іншого жилого приміщення суперечить нормам матеріального права. У разі наявності підстав для виселення відповідача зі спірної квартири необхідно зупинити виконання судового рішення у цій частині на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Позиція інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
12 грудня 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., надіслав через систему "Електронний суд" до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Черненков Д. В., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
22 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року.
Після придбання зазначеного житла ОСОБА_1 мав намір почати ремонтні роботи та згодом вселитися у квартиру, проте з`ясував, що там проживає ОСОБА_2 .
На прохання ОСОБА_1 звільнити квартиру та надати йому можливість безперешкодно реалізувати своє право власності, ОСОБА_2 відповідав відмовою, мотивуючи це тим, що він там зареєстрований.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що він за відплатним договором набув у власність квартиру АДРЕСА_1, мав намір здійснити ремонтні роботи та вселитися до неї, проте у цьому житлі зареєстрований відповідач, що перешкоджає законному власнику користуватися своїм майном.
Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_2 указував, що спірна квартира частково придбана за його особисті кошти, вибула з його власності у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, іншого житла він не має, а ОСОБА_1 набув у власність квартиру безпідставно, тому заявлене у справі виселення суперечить закону.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі "Гіллоу проти Сполученого Королівства"), так і на наймача (рішення у справі "Ларкос проти Кіпру").
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Аналогічні положення містяться у частині третій статті 109 ЖК України.
У частині другій статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 753/22233/21 викладено висновок про те, що "порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів".
Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 363/4471/21 виклав висновок про те, що "гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї немає потреби у забезпеченні житлом. Отже, немає підстав уважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар".