ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2024 року
м. Київ
справа № 463/9819/21
провадження № 61-13921св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року у складі судді Федорової О. Ф. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року у складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові), у якому просив стягнути на його користь моральну шкоду, яку він оцінює у 800 000 грн, завдану органом державної влади.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 14 лютого 2019 року він звернувся до ТУ ДБР у м. Львові із заявою про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за попередньою кваліфікацією: частина друга статті 366, частина третя статті 382, частина друга статті 364 КК України.
Вказує, що оскільки відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою не були внесені, тому він звернувся із відповідною скаргою до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2019 року зобов`язано ТУ ДБР у м. Львові внести відомості до ЄРДР на підставі його (позивача) заяви від 14 лютого 2019 року.
Після внесення відомостей до ЄРДР позивач звернувся із клопотанням про видачу йому пам`ятки про права та обов`язки потерпілого.
Слідчим винесено постанови про відмову у визнанні його потерпілим, які скасовані ухвалами слідчих суддів.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2019 року зобов`язано слідчого видати позивачу пам`ятку про права потерпілого.
Після цього слідчий одночасно з пам`яткою направив йому чергову постанову про відмову у визнанні потерпілим.
Постановою слідчого від 23 січня 2020 року закрито кримінальне провадження та вручено ОСОБА_1 копію цієї постанови, яка скасована ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 12 травня 2020 року.
Стверджує, що внаслідок протиправних дій і бездіяльності слідчого порушено його права, принижено честь і гідність. Вказує, що він переніс стрес, хвилювання, невизначеність та дискримінацію в кримінальному провадженні, що завдало йому моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 03 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд вказав, що позивач, обмежившись виключно констатацією фактів скасування слідчими суддями постанов слідчого, не довів заподіяння йому моральної шкоди діями ТУ ДБР у м. Львові.
Злочини, про які заявляв позивач, безпосередньо не стосуються його прав та інтересів.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, заявленого розміру такої шкодита не довів причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача і шкодою.
Матеріали справи не містять доказів про погіршення стану здоров`я позивача, зниження його професійної чи соціальної репутації, приниження честі та гідності у зв`язку із розслідуванням у кримінальному провадженні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку.
Під час вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів незаконності дій органу державної влади, наявності у нього втрат немайнового характеру, які призвели до негативних наслідків, що вимагало від позивача докладання додаткових зусиль для організації свого життя та побуту.
Факт скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження та зобов`язання слідчого до вчинення процесуальних дій не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/7621/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 та Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17.
Заявник зазначає, що процесуальними рішеннями та діями слідчих ТУ ДБР у м. Львові, вчиненими у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року, порушено його права людини в державі Україна, принижено честь і гідність, загрозу життю через можливе інфікування, стрес, хвилювання, невизначеність та дискримінацію в кримінальному процесі, що суперечить вимогам Конституції України та Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Провадження у суді касаційної інстанції
09 жовтня 2023 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про відвід судді Верховного Суду Ігнатенка В. М. від участі у розгляді справи № 463/9819/21.
21 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Ігнатенка В. М. від участі у розгляді справи № 463/9819/21 передано судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
24 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Ігнатенка В. М. від участі у розгляді справи № 463/9819/21 відмовлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Львові із заявою про вчинення кримінального правопорушення та просив внести відповідні відомості до ЄРДР і розпочати досудове розслідування.
Відомості до ЄРДР не вносилися.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2019 року зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м. Львові внести відомості до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 14 лютого 2019 року.
На підставі цієї ухвали слідчим ТУ ДБР у м. Львові 01 березня 2019 року внесено відомості до ЄРДР за № 62019140000000166 та розпочато досудове розслідування, про що ОСОБА_1 направлено відповідне повідомлення та витяг з ЄРДР.
18 березня 2019 року ОСОБА_1 подав клопотання про видачу йому пам`ятки про права потерпілого.
19 березня 2019 року слідчий ТУ ДБР у м. Львові прийняв постанову про відмову в задоволенні клопотання про визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 09 квітня 2019 року постанова слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 19 березня 2019 року скасована.
25 квітня 2019 року слідчим ТУ ДБР у м. Львові повторно прийнято постанову про відмову в задоволенні клопотання про визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10 червня 2019 року постанова слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 25 квітня 2019 року скасована.
20 червня 2019 року слідчим ТУ ДБР у м. Львові втретє прийнято постанову про відмову в задоволенні клопотання про визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2019 року постанова слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 20 червня 2019 року скасована. Зобов`язано слідчого ТУ ДБР у м. Львові виконати належним чином та в повному обсязі ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2019 року та зобов`язано слідчого ТУ ДБР у м. Львові розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18 березня 2019 року та видати пам`ятку про права потерпілого.
Листом від 06 серпня 2019 року за підписом заступника начальника Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Львові М. Смілевського на виконання вимог зазначеної ухвали на адресу позивача скеровано пам`ятку про права потерпілого та постанову про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим.
23 січня 2020 року слідчим ТУ ДБР у м. Львові прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 12 травня 2020 року постанова слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 23 січня 2020 року про закриття кримінального провадження № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року скасована.
09 лютого 2021 року слідчим ТУ ДБР у м. Львові повторно прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2022 року постанова слідчого ТУ ДБР у м. Львові від 09 лютого 2021 року скасована.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
У справі, яка є предметом перегляду, позивач посилався на те, що процесуальними рішеннями та діями слідчих ТУ ДБР у м. Львові, вчиненими у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01 березня 2019 року, порушено його права людини в державі Україна, принижено честь і гідність, загрозу життю через можливе інфікування, стрес, хвилювання, невизначеність та дискримінацію в кримінальному процесі, що суперечить вимогам Конституції України та Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно дочастини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.