ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/921/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т.Є. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В.В.,
представників:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Славдорстрой", м. Миколаївка (пн) Слов`янського району Донецької області - Нагорнюк-Данилюк О.А.,
відповідача Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області -Мендруха О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (колегія суддів - Медуниця О.Є.(головуючий), судді: Істоміна О.А., Радіонова О.О.)
та на рішення Господарського суду Донецької області від 25.04.2023 (суддя - Кротінова О.В.),
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славдорстрой", м. Миколаївка (пн) Слов`янського району Донецької області
до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області
про стягнення 56 762 060,91 грн,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Славдорстрой" (далі - ТОВ "Славдорстрой", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення суми боргу за договором підряду № 2-120 від 07.09.2020 у розмірі 56 762 060,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у порушення умов договору підряду відповідачем не виконано своїх зобов`язань щодо підписання актів виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ 3 на загальну суму 56 762 060,91 грн та не здійснено оплату виконаних робіт.
Правовою підставою для стягнення заборгованості позивач визначив положення статей 11, 509, 525, 526, 530, 610, 617, 629, 837, 853, 882 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статей 173, 174, 193, 218, 610 Господарського кодексу (далі - ГК) України.
Господарським судом Донецької області встановлено зміну найменування відповідача (код ЄДРПОУ 25946285) за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань як Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (далі - Служба, відповідач).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.04.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, позовні вимоги ТОВ "Славдорстрой" задоволено. Стягнуто зі Служби на користь ТОВ "Славдорстрой" 56 762 060,91 грн грошових коштів та 851 430,91 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з доведеності виконання позивачем робіт за вказаним договором підряду з ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Т-13-02 КПП "Танюшівка" - Старобільськ - Бахмут на ділянці км 165+200 - км 178+520" та відсутністю оплати таких робіт з боку відповідача. Судом також враховано відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання актів виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3) на загальну суму 56 762 060,91 грн.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що відповідачем (замовником) не заявлено офіційної відмови від підписання актів приймання виконаних будівельних робіт, а також не зазначено про недоліки чи інші порушення, які стали підставою неприйняття виконаних робіт, не заперечувався обсяг робіт. Відповідачем не було повідомлено про відсутність доступу або наявність перешкоди в ознайомленні з виконавчою документацією, а саме: журналом обсягів виконаних робіт, який не містить зауважень чи вимог щодо виявлених порушень; документів, що засвідчують якість використаних матеріалів; відомостей лабораторного та геодезичного контролю; актів на приховані роботи, та ін. Не заперечувались заявлені об`єми, якість, вартість виконаних ТОВ "Славдорстрой" підрядних робіт.
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано статті 837, 853, 855 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та статтю 99 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/3802/19. Крім того, судами не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.05.2023 у справі № 1340/5998/18 щодо того, що формальне складення первинного документа на підтвердження господарської операції, яка фактично не відбулася, не є доказом реальності такої господарської операції, а посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, та їх особистий підпис є обов`язковим реквізитом первинного документа, що дає змогу ідентифікувати учасників такої операції. Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та лист ТПП України від 28.02.2022, які підтверджують виникнення для відповідача форс-мажорних обставин, які звільняють його від обов`язку прийняти та оплатити виконані ремонтні роботи, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Підставою для касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області зазначає також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи доводи тим, що судами не взято до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20 щодо питання тлумачення змісту статті 79 ГПК України в контексті вірогідності доказів, відповідно до вимог якої суд повинен оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були, а позивач не надав доказів перебування об`єкта, що є предметом договору, на підконтрольній частині території України та до нього є безпечний доступ для здійснення огляду з метою прийняття виконаних робіт, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 310 ГПК України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу направити на новий розгляд.
10.05.2024 ТОВ "Славдорстрой" направлено відзив до Верховного Суду, у якому заперечує доводи касаційної скарги, у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
У касаційній скарзі, поданій на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований судами в оскаржуваних судових рішеннях.
Наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, а тому звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, зокрема, у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц та від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
У постанові від 14.12.2021 у справі № 916/112/20 Верховний Суд зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Перевіривши доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм статей 837, 853, 855 ЦК України, статей 79 та 99 ГПК України, викладених у наданих для порівняння постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 910/3802/19 предметом розгляду були вимоги товариства до компанії про стягнення заборгованості по оплаті виконаних підрядних робіт. При перегляді справи Верховним Судом застосовано, зокрема, положення статей 837, 853 ЦК України та наведено висновок, що при розгляді спору щодо виконання умов підряду до предмета дослідження судами входить встановлення обставин щодо характеру, обсягу та якості робіт, що є предметом договору, строків їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт, відповідність визначеної в договорі вартості робіт фактично виконаним роботам.
Скасовуючи судові рішення про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди, встановивши обставини, що компанія (відповідач) не погоджувала акти та не підписувала їх, про що неодноразово повідомляла товариство листами із зауваженнями щодо термінів виконання робіт, їх вартості та порядку оплати, а також повідомляла про дострокове розірвання контракту та припинення ремонтних робіт, не надали оцінки цим листам, в результаті чого не дослідили докази компанії на підтвердження доводів про невідповідність зазначених в актах робіт їх обсягам, якості та реальній вартості, обмежившись формальним посиланням на те, що компанія не надала належних та допустимих доказів невідповідності виконаних товариством робіт роботам і сумам, які зазначені в актах; суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили заперечення компанії щодо обсягу та вартості виконаної роботи, тоді як з метою встановлення зазначених обставин відповідач просив призначити у справі судову експертизу відповідно до статті 99 ГПК України.
У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з підстав порушення відповідачем умов договору підряду та статей 853, 882 ЦК України.
Аналізуючи положення, зокрема, статей 837, 853, 882 ЦК України, апеляційний суд зазначив, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника.
Якщо замовник безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України. В свою чергу, ухилення відповідача від прийняття робіт у порушення вимог статей 853, 882 ЦК України без зазначення своєчасно про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, є підставою для покладення на нього обов`язку оплатити роботи, виконані позивачем за договором.
Водночас суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок щодо питання застосування статей 853, 882 ЦК України, наведений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, який полягає у тому, що підставою визнання акту виконаних робіт, підписаного однією стороною, недійсним є доведення обґрунтованості відмови замовника від підписання акту, тобто наявності суттєвих недоліків виконаних робіт, на які посилався замовник відмовляючись від підписання акту. Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акту і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
У справі, що розглядається, дослідивши надані позивачем докази, зокрема, договір підряду від 07.09.2020 № 2-120 з додатками № 1 (Договірна ціна), № 2 (Календарний графік виконання робіт), № 3 (План фінансування робіт) та додатковими угодами до нього (якими сторони вносили зміни зокрема до пункту 2.1. розділу 2 "Договірна ціна робіт", Плану фінансування робіт та Календарного графіка виконання робіт); підписані позивачем в односторонньому порядку акти та довідки за грудень 2021 року; листи замовника № 04-844 від 27.07.2022, № 04-844 від 27.07.2022 та № 01.3-1044 від 18.10.2022, суди встановили, що згідно з Календарним графіком виконання робіт по об`єкту позивачем у 2020 - 2021 роках виконано: на 2020 рік - підготовчі роботи; підготовчі роботи, перевлаштування комунікацій; підготовчі роботи, штучні споруди; земляне полотно; штучні споруди; дорожній одяг; пересічення та примикання; облаштування та обстановка дороги; облаштування та обстановка дороги, зовнішнє освітлення, встановили, що позивачем (підрядником) сформовано та надано для підписання відповідачу (замовнику) для підписання замовнику (відповідачу) акти виконаних робіт за формою КБ-2в разом із довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою форма КБ-3 на загальну суму 56 762 060,91 грн, які проводились у 2021 році, а саме: найменування об`єкта: облаштування та обстановка дороги на суму 531 467,05 грн; найменування об`єкта: дорожній одяг на суму 547 966,75 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 802 408,09 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 5 445 588,95 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 7 233 481,10 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 7 539 566,45 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 25 860 151,48 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи на суму 4 768 232,26 грн; найменування об`єкта: підготовчі роботи, штучні споруди на суму 4 033 198,78 грн. Отже, перелік виконаних робіт, зазначених в актах за 2020-2021 роки, відповідає встановленому у Календарному графіку виконання робіт по об`єкту.