ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 910/17772/20
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г. (головуючий), Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.
за участю секретаря судового засідання - Багнюка І. І.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Чернюк В. В.,
відповідача - Шевченко П. М.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (колегія суддів: Станік С. Р. - головуючий, Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)
у справі за позовом Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед",
до Акціонерного товариства "Банк Січ",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія",
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Вступ.
1. Суди встановили, що між нерезидентом (кредитор) та резидентом (боржник) укладено договір про поставку бар`єрного огородження.
На забезпечення виконання боржником відповідних зобов`язань за Договором поставки Банк (гарант) видав банківську гарантію, за умовами якої взяв на себе зобов`язання сплатити на користь кредитора повну суму гарантії як забезпечення виконання Договору поставки у розмірі 2 500 000 грн з підстав: невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки; відмова боржником від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки. У гарантії визначено, що вона підпорядковується законодавству України.
Кредитор (бенефіціар), вважаючи, що боржником (принципалом) допущено порушення виконання основного зобов`язання, направив гаранту вимогу про сплату грошової суми відповідно до виданої Банком гарантії.
Гарант відмовив бенефіціару в задоволенні вимог по банківській гарантії, посилаючись на закінчення строку її дії.
Кредитор (бенефіціар), не погоджуючись із відмовою гаранта, подав до господарського суду позов про стягнення грошової суми відповідно до виданої Банком гарантії.
Перед судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, чи гарант зобов`язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.
Короткий зміст позовних вимог.
2. У листопаді 2020 року Компанія "Сіногідро Корпорейшн Лімітед" (КНР), що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Січ" (далі також - Банк) про стягнення 2 500 000 грн.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови банківської гарантії від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511 в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 2 500 000 грн у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язань за Договором про поставку бар`єрного огородження від 04.11.2019 № 04/11-19.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
4. 04.11.2019 між "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія", як продавцем, укладено Договір про поставку мостового бар`єрного огородження № 04/11-19 (далі - Договір поставки).
5. Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Договору поставки, продавець зобов`язується передати товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених Договором поставки.
6. Пунктом 3.1. Договору поставки визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем у розмірі 50% попередньої оплати від вартості кожної партії товару. Після отримання товару та підтвердження його належної якості інженером (IRD Engineering S.r.l.), протягом 5 календарних днів покупець зобов`язаний здійснити оплату товару у розмірі 50% від вартості поставленого товару.
7. Згідно з пунктом 4.2. Договору поставки сторони домовилися, що продавець зобов`язаний згідно з графіком здійснити поставку товару покупцю власним транспортом та за свій рахунок на об`єкт покупця. Після отримання від покупця попередньої оплати за партію товару, продавець зобов`язаний здійснити поставку партії товару протягом 25-30 календарних днів. Інші партії товару мають бути поставлені продавцем протягом 15 календарних днів після отримання відповідної попередньої оплати. У випадку, якщо продавець не може здійснити поставку товару на умовах, визначених у графіку поставки, то покупець має право завчасно анулювати цей договір за умови письмового повідомлення продавця.
8. Відповідно до пункту 12.1 Договору поставки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 03.03.2020.
9. За умовами Додаткової угоди від 02.03.2020 № 1 до Договору поставки від 04.11.2019 № 04-11/19 сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору поставки до 30.09.2020.
10. Позивач стверджував, що ним були виконані умови Договору поставки в повному обсязі, зокрема, позивач здійснив попередню оплату у розмірі 50% від суми, що була зазначена у наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" рахунках, а у випадку поставки відповідної партії товару, сплачувалася решта вартості товару згідно з умовами Договору поставки.
11. Водночас, позивач заявляв, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія" (далі також - Товариство) не виконало свої зобов`язання за Договором поставки, у зв`язку з чим станом на 21.09.2020 заборгованість перед позивачем становила 3 670 893,36 грн.
12. 29.05.2020 на забезпечення виконання Товариством відповідних зобов`язань за Договором поставки Банк видав банківську гарантію № 202659-ГР-1511 на суму 2 500 000 грн, за умовами якої відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити на користь позивача повну суму гарантії як забезпечення виконання Договору поставки у розмірі 2 500 000 грн з наступних підстав: невиконання Товариством прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки; відмова Товариства від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки.
13. Кінцевим терміном дії гарантії визначено 30.09.2020.
14. 24.09.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 21.09.2020 № 351/20, в якій позивач зазначав про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" взятих на себе зобов`язань згідно з Договором поставки, у зв`язку з чим вимагав від відповідача сплатити кошти у розмірі 2 500 000 грн за банківською гарантією № 202659-ГР-1511, складеною 29.05.2020.
15. 07.10.2020 позивач отримав лист відповідача від 05.10.2020 вих. № 2142/145 про відмову в задоволенні вимог по банківській гарантії від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511 у зв`язку із закінченням строку її дії.
16. Позивач згідно з вимогою від 14.10.2020 повторно вимагав від відповідача здійснити виплату грошової суми у розмірі 2 500 000 грн згідно з банківською гарантією від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511, проте відповідач листом від 20.10.2020 вих. № 2283/11 відмовив позивачу у виплаті з мотивів заявлення вимоги після закінчення строку дії гарантії.
17. За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
18. Справу господарські суди розглядали неодноразово.
Слід зауважити, що у цій справі банківська гарантія підпорядковується законодавству України, про що вказано в тексті виданої відповідачем гарантії. Відповідно судами застосовується національне законодавство.
19. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 в позові відмовлено.
20. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували настання гарантійного випадку та обов`язку відповідача сплатити кошти за банківською гарантією.
21. Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2022 заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу представника Акціонерного товариства "Банк Січ" у справі № 910/17772/20 задоволено. Стягнуто з Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", на користь Акціонерного товариства "Банк Січ" витрати на професійну правничу допомогу 18 000 грн.
22. Додаткове рішення мотивоване тим, що позивачем не заперечений розмір понесених відповідачем витрат, а отже заявлені витрати на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн є доведеними належними доказами і підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
23. Оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Січ" на користь Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", 2 500 000 грн заборгованості, 37 500 грн судового збору за подання позовної заяви, а також 56 250 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі № 910/17772/20 скасовано.
У задоволенні заяви від 19.09.2022 "Про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу" представника Акціонерного товариства "Банк Січ" у справі № 910/17772/20 щодо стягнення з Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", на користь Акціонерного товариства "Банк Січ" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн - відмовлено.
24. Постанова мотивована тим, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов`язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою Банком.
Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи.
25. У касаційній скарзі Банк просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 залишити в силі.
26. На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17.
27. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи, посилаючись на те, що вони не спростовують правильності висновків, наведених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.
Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
28. 05.06.2023 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 910/17772/20 за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" Ірини Стрюкової на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023.
29. Верховний Суд ухвалою від 12.07.2023 справу № 910/17772/20 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
30. Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19.
Зокрема, колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно якого при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією, та вважала за необхідне від такого висновку відступити, зазначивши, що законодавчі норми (статті 560, 562, частини перша, третя статті 563, частини перша, третя статті 565 ЦК України та частини перша, третя статті 200 Господарського кодексу України) слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.
Надходження до Верховного Суду наукових висновків стосовно правової природи гарантії.
31. До суду касаційної інстанції надійшли наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, зокрема, доктора юридичних наук Сергія Шкляра, доктора юридичних наук Володимира Устименка, спільний висновок доктора юридичних наук, професора Олени Беляневич та кандидата юридичних наук Вадима Беляневича. Ці висновки науковців містять різні підходи до поставлених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
32. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, та доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій, та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов таких висновків.
33. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
34. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у цій справі, виходив з того, що відповідно до статей 560, 563, 565 ЦК України у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов`язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою Банком. При цьому апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про те, що внаслідок ненадання позивачем доказів у підтвердження порушення ТОВ "Іберія" зобов`язань за договором поставки виключається обов`язок у гаранта сплатити кошти за банківською гарантією, є помилковими.
35. Об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Щодо суті винесеного на розгляд об`єднаної палати питання.
36. Колегія суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, вважала, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Тому, на думку колегії суддів, слід відступити від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
37. Об`єднана палата частково погоджується з цим висновком з огляду на таке.
38. Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
39. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
40. Відповідно до статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.
41. Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.
42. Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
43. Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
44. Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання; якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.
45. Об`єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов`язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов`язання принципалом, тобто те, що основне зобов`язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов`язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об`єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.
46. Об`єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об`єднана палата виходить із такого.
47. Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов`язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
48. Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов`язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
49. Обов`язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
50. Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.
51. Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні.
52. Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.