ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18918/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючої - Вронської Г.О., суддів - Баранця О.М., Кондратової І.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Держави в особі Кабінету Міністрів України
на ухвалу Господарського суду міста Києва
в складі судді Васильченко Т.В.
від 15.12.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
в складі колегії суддів: головуючого - Суліма В.В., суддів - Майданевича А.Г., Коротун О.М.
від 06.03.2024
у справі за позовом Держави в особі Кабінету Міністрів України
до: 1. Акціонерного товариства "Банк Авангард",
2. ОСОБА_1,
3. ОСОБА_2,
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна"
про стягнення коштів,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Держава в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач, Скаржник) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Авангард" (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2), ОСОБА_2 (далі - Відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна" (далі - Відповідач-4) (далі разом - Відповідачі) про стягнення коштів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з набранням чинності 19 травня 2022 року Законом України № 2249-IX, яким затверджено Указ Президента України від 11.05.2022 № 326 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" фінансові активи Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" перейшли у власність держави, а відтак і грошові кошти, отримані від фінансових активів, підлягали перерахуванню (примусовому вилученню) на користь держави. Втім, Відповідач-1 та Відповідач-4 несвоєчасно перерахували грошові кошти за цінними паперами. У зв`язку з цим Позивач просить солідарно стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-4 інфляційні втрати у розмірі 1 340 449 233,67 грн та три проценти річних у розмірі 208 570 081,02 грн за порушення строків повернення коштів.
При цьому, оскільки за час користування коштами без належних на те підстав банк використав їх для отримання прибутку, частина з якого, на думку Позивача, надалі була спрямована на виплату винагороди кінцевим бенефіціарним власникам банку (фізичним особам), Позивач також просить солідарно стягнути з Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача-3 отриманий дохід у розмірі 630 000 000 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 у справі № 910/18918/23 позовну заяву повернуто Позивачу на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на порушення правил об`єднання позовних вимог.
4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
- спірні правовідносини у частині вимог до фізичних осіб не мають ознак спору щодо цінних паперів, в тому числі з правами на них та зобов`язаннями за ними, для твердження про належність спору в частині вимог до фізичних осіб господарському суду;
- суть спору в частині фізичних осіб стосується не спору щодо прав на цінні папери чи прав, що виникають з них, а спору щодо правомірності отриманої вказаними фізичними особами винагороди і, як наслідок, наявності чи відсутності підстав для її стягнення на користь держави як завдані їй збитки, що, за твердженням Позивача, виникли у зв`язку з безпідставним використанням Відповідачем-1 державних коштів та отримання прибутку у зв`язку з цим, що не підпадає під визначення пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України;
- виходячи зі змісту та підстав поданого позову в частині вимог до фізичних осіб, спір у частині позовних вимог до фізичних осіб, які не є підприємцями, не належить до юрисдикції господарських судів;
- Позивач об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, підлягають розгляду в порядку різного судочинства, як господарського так і цивільного;
- з урахуванням порушення правил об`єднання в одне провадження кількох вимог до різних відповідачів, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, за приписами ГПК України інститут роз`єднання позовних вимог у даному випадку не може бути застосований.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (дата постанови з урахуванням виправлення описки) апеляційну скаргу Позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 про повернення позовної заяви у справі № 910/18918/23 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 залишено без змін.
6. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення таким:
- спір у цій справі не є таким, що виник із корпоративних відносин, а отже з огляду на предмет позову та суб`єктний склад сторін спору (Відповідач-2 та Відповідач-3 є фізичними особами) на такий спір не поширюється юрисдикція господарських судів;
- суд першої інстанції не міг застосувати до даних правовідносин частину шосту статті 173 ГПК України та роз`єднати позовні вимоги в окремі провадження таким чином, щоб продовження розгляду роз`єднаних вимог здійснювалося цим же судом;
- Відповідач-2 та Відповідач-3 не є суб`єктами господарювання та у жодних господарських відносинах ані з Позивачем, ані з іншими учасниками справи не перебувають; не брали участі в емісії, розміщенні, обігу та погашенні облігацій внутрішніх державних позик України (далі - ОВДП), придбаних Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк"; не є сторонами правочинів, укладених між Відповідачем-1 щодо умов та порядку відкриття/обслуговування рахунків, на які зараховувались ОВДП та надходили кошти в результаті їх погашення;
- позовні вимоги спрямовані на стягнення з Відповідачів збитків (упущеної вигоди) та штрафних санкцій за нібито безпідставне користування коштами, отриманими від погашення ОВДП. При цьому Позивач вже реалізував усі права з ОВДП (номінальну вартість та відсотковий дохід за ОВДП отримані) та не заявив жодних вимог ані до емітента ОВДП, ані до їх власників у процесі обігу ОВДП, ані до особи, яка здійснювала погашення ОВДП.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
7. 29 березня 2024 року Позивач із використанням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду 06.03.2024 і направити справу № 910/18918/23 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
8. На обґрунтування касаційної скарги Скаржник зазначає, що:
- суди попередніх інстанцій порушили положення статті 4, пунктів 3, 5 частини першої статті 20, статей 45, 177, 182, 183, 185, 226 ГПК України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність", рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" від 11.05.2022;
- відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки відповідно до пункту 5 частини другої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах щодо цінних паперів;
- у спірних правовідносинах власниками ОВДП як цінних паперів були саме юридичні особи, а отже передбачене процесуальним законодавством виключення щодо неможливості розгляду спору у порядку господарського судочинства, що виникає з цінних паперів, власниками яких є фізичні особи, не може бути застосоване до спірних правовідносин;
- ГПК України допускає участь фізичної особи, яка не є підприємцем, у господарському процесі як учасника справи, зокрема у справах, що виникають з корпоративних відносин, банкрутства, приватизації, у спорах щодо фінансових інструментів, у тому числі щодо цінних паперів;
- суд апеляційної інстанції поза межами даного спору самостійно визначив його суб`єктний склад та зробив висновок про неможливість існування порушень Відповідачем-3 та Відповідачем-4 права Позивача на цінні папери та права, що пов`язані з ними;
- суди помилково, передчасно та без належного з`ясування всіх обставин справи, які потребують встановленню, та зібрання відповідних доказів встановили, що Позивач об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, належить розглядати в порядку різного судочинства.
9. Відповідач-2, Відповідач-3 та Відповідач-4 у межах встановленого Судом строку подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
10. Доводи відзивів переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
11. Заразом Відповідач-1, Відповідач-2 та Відповідач-4 додатково зазначили, що:
- Скаржник у позовній заяві не визначив спірні відносини як корпоративні. Наведене обґрунтування з`явилося лише у апеляційній та касаційних скаргах Скаржника;
- посилання Скаржника на статтю 167 ГК України є недоречним, оскільки вона: 1) втратила чинність 01 січня 2023 року; 2) лише 10 січня 2023 року держава набула права акціонера Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк".
Відповідач-4 також зауважує у відзиві на касаційну скаргу, що Скаржник не є належним позивачем у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
12. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та дійшов таких висновків.
13. За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
14. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
15. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
16. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
17. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
19. У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.
20. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
21. Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних спорів та інших справ, визначених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), з юрисдикцією та повноваженнями господарських судів, Верховний Суд у розрізі спірного в цій справі питання звертає увагу на таке.
22. Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
23. У свою чергу, юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України (стаття 1 Кодексу).
24. Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГК України, іншими актами господарського та цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
25. Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначений у статті 20 ГПК України.
26. Частиною першою статті 173 ГПК України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
27. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги (постанова Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 910/130/21).
28. Фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, є підставою позову. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
29. Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог до відповідачів, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду від 16.10.2020 № 910/7186/19).
30. За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
31. При цьому не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені у частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.
32. Так, згідно з частиною четвертою статті 173 ГПК України (що корелюється зі статтею 21 ГПК України) не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
33. Встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, яким передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
34. У цій справі суди попередніх інстанцій виснували, що за змістом позовної заяви Скаржник об`єднав вимоги, які за суб`єктним складом, виходячи із суті спору, необхідно розглядати у порядку різного судочинства, як господарського так і цивільного; Скаржник порушив підвідомчість спору в частині позовних вимог до фізичних осіб (Відповідача-2 та Відповідача-3).
35. Натомість Скаржник вважає наведені висновки помилковими та передчасними; зазначає, що спір підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції.
36. Проаналізувавши предмет та підставу позову в цій справі, Верховний Суд звертає увагу, що стягнення грошових коштів з декількох відповідачів солідарно (від лат. solidus - цілий, увесь) не є об`єднанням в одній позовній вимозі декількох вимог. Натомість це є позовною вимогою про виконання обов`язку із зобов`язання, у якому, за твердженням Скаржника, на боці боржника наявні кілька осіб (множинність осіб у зобов`язанні).
37. Позовна вимога про солідарне стягнення грошових коштів є неподільною. Зокрема, не можуть бути присуджені до стягнення грошові суми з декількох боржників у різних судових процесах (у тому числі в господарському та цивільному). Крім того, якщо боржники солідарно відповідають за виконання зобов`язання у певній сумі, така сума не може бути присуджена до стягнення у повному обсязі з кожного боржника окремо, оскільки це здатне призвести до подвійного стягнення боргу на шкоду боржникам, створюючи простір для зловживання правом. З іншого боку, присудження частин суми боргу з кожного боржника окремо може призвести до вірогідності неповного задоволення вимог кредитора, якщо майна одного з боржників виявиться недостатньо для стягнення присудженої частини боргу.