УХВАЛА
05 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 569/22011/18
Провадження № 14-65цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів:Банаська О. О.,Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер", треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, за касаційними скаргами ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_7, та ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг" (далі - ТОВ "Арма Факторинг") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (далі - ТОВ "Прод Майстер") про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними.
В травні 2021 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 також звернулась до суду з позовом до ТОВ "Арма Факторинг", ТОВ "Прод Майстер" про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що спірні договори за своєю правовою природою є прихованими договорами факторингу, які укладені за відсутності у відповідача ТОВ "Прод Майстер" (фактора) відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.
Просили суд:
- визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за Генеральною кредитною угодою № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 року, кредитним договором № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 року та кредитним договором № 014/89-07/1094/980 від 24 листопада 2009 року, укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ "Арма Факторинг" та ТОВ "Прод Майстер";
- визнати недійсним Договір про відступлення прав за договором поруки (№ 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007 року), укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ "Арма Факторинг" та ТОВ "Прод Майстер";
- визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року, укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ "Арма Факторинг" та ТОВ "Прод Майстер".
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2021 року цивільну справу № 569/22011/18 за позовом ОСОБА_1 та цивільну справу № 569/10218/21 за позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження та присвоєно № 569/22011/18.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2022 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними договори, укладені 16 грудня 2016 року між ТОВ "Арма Факторинг" та ТОВ "Прод Майстер", щодо: відступлення права вимоги за Генеральною кредитною угодою від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560, кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/564 та кредитним договором від 24 листопада 2009 року № 014/89- 07/1094/980; відступлення прав за договором поруки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/2; відступлення прав за договором іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимоги за кредитними правовідносинами та як наслідок за договорами іпотеки та поруки від банку до юридичної особи, яка не має права (ліцензії) на надання фінансових послуг, що суперечить частині третій статті 512, статті 1054, частині третій статті 1079, частині другій статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Крім того, ТОВ "Арма Факторинг" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 (як поручителя) та ОСОБА_1 (як боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 820 000 грн, які ТОВ "Прод Майстер" (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника, поручителя), що є основною ознакою договору факторингу, укладення якого у спірних правовідносинах суперечить законодавству.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "Прод Майстер" задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зміст оспорюваних договорів відступлення права вимоги не містить умов про фінансування клієнта фактором, а тому відсутні підстави вважати даний правочин договором факторингу. Крім того, суд апеляційної інстанції послався на те, що оспореними договорами відступлення права вимоги не порушено права чи інтереси позивачів, вони не оспорюють розмір боргових зобов`язань, а лише вказують на незаконність договорів.
06 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційним судом неправильно застосовано статтю 1083 ЦПК України щодо порядку наступного відступлення фактором грошової вимоги. Сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права вимоги та права на іпотечне майно від банку до юридичної особи, яка не є фінансовою установою. Оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та юридичною особою, яка не є фінансовою установою, відповідачі задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав їх дійсні наміри. При цьому відступлення права вимоги юридичній особі, яка не є фінансовою установою, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/1111 та від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі №523/70/17.
Крім того, заявники посилались на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц сформулювала правовий висновок, відповідно до якого наступне (після укладення договору факторингу) відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу, а не договору відступлення права вимоги, а в разі недотримання цієї вимоги такі правочини підлягають визнанню недійсними.
Заявники також наголосили, що ТОВ "Арма Факторинг" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 (як поручителя) та ОСОБА_1 (як боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 820 000 грн, які ТОВ "Прод Майстер" (повий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третіх осіб (боржника, поручителя), що є основною ознакою договору факторингу.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.
02 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Прод Майстер" на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що позивачі не вказали обставин, які б давали підстави стверджувати про порушення їхніх прав чи законних інтересів у зв`язку з укладенням оспорених договорів відступлення. Крім того, ТОВ "Прод Майстер" посилалось на те, що договори відступлення не містять ознак факторингу, а є договорами купівлі-продажу боргів, укладення яких не суперечить чинному законодавству України.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відзив ТОВ "Прод Майстер" на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою від 14 травня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), шляхом його конкретизації та визначення, що "при відступленні прав вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами суб`єктний склад таких договорів не обмежений за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, а також якщо відступається право вимагати сплати боргу (так званий продаж боргів), яке виникло на підставі кредитного договору, і забезпечувальними договорами, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (закінчення строку дії кредитного договору відповідно до його умов або на підставі вимоги кредитора про дострокове виконання)".
Ухвала мотивована тим, що правовідносини щодо відступлення прав вимоги щодо сплати боргу, якийвиник на підставі кредитного договору, та щодо забезпечувальних договорів, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (закінчення строку дії кредитного договору відповідно до його умов або на підставі вимоги кредитора про дострокове виконання), метою яких є розпродаж фінансовими установами проблемних активів (прострочених боргів), по своїй суті є максимально схожими з правовідносинами у випадку, якщо відступається право вимагати сплати боргу, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, за результатом аналізу яких у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, щовідступлення права вимоги за такими договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ.
Також колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що судова практика щодо можливості оспорювання договорів про відступлення прав вимоги, яківиникли на підставі кредитного договору і забезпечувальних договорів, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (так званий продаж боргів), не є передбачуваним застосовуванням правових норми, суттєво дестабілізує цивільний оборот в Україні, негативно впливає на кредитоспроможність та стабільність банківського сектору в Україні. Натомість інтереси боржників у можливості повертати кредитну заборгованість особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним законом вимогам, вочевидь суттєво відрізняється від інтересів боржників, коли жодних прав здійснювати фінансові операції стосовно боржника за таким боргом кредитор не має,і в цій ситуації фактично використовується як спосіб зловживання правом недобросовісними боржниками.
Велика Палата Верховного Суду вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необґрунтованими з огляду на таке.
Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про прийняття справи до судового розгляду, звертає увагу, що правовідносини у цій справі та у господарській справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) не є подібними. У наведеній господарській справі суди встановили, що попередній кредитор (банк) на час укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, у той час як у справі, яка є предметом перегляду, таких обставин не встановлено, банк у процедурі ліквідації не перебував і не перебуває. Наведене виключає можливість передачі справи для відступлення від правового висновку у справі № 906/1174/18.