Постанова суду № 990/189/23 від 30.05.2024 про визнання протиправними та скасування рішень у частині, зобов`язання вчинити дії

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/189/23

Провадження № 11-66заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивачки ОСОБА_1.,

представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Леошка Д.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 лютого 2024 року (судді Губська О. А., Білак М. В., Єресько Л. О., Жук А. В., Соколов В. М.) у справі № 990/189/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень у частині, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування, позиція відповідача

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 в частині абзацу другого частини першої резолютивної частини щодо ОСОБА_1 (далі - рішення № 37/зп-23);

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 39/зп-23 в частині першій резолютивної частини щодо ОСОБА_1 та в частинах п`ятій - сьомій резолютивної частини (далі - рішення № 39/зп-23);

- зобов`язати ВККС затвердити результати кваліфікаційного іспиту, складеного ОСОБА_1 2 серпня 2019 року зі спеціалізації місцевого загального суду, 5 серпня 2019 року зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, 6 серпня 2019 року зі спеціалізації місцевого господарського суду, як особи, яка склала кваліфікаційний іспит, та внести результати кваліфікаційного іспиту в рейтинг кандидатів на посаду судді та резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевого суду, затверджений 1 серпня 2023 року рішенням № 45/зп-23 "Про затвердження рейтингів кандидатів на посаду судді та резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевого суду в нових редакціях".

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка доводить, що рішення від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 і № 39/зп-23 у частинах, які її стосуються, відповідач прийняв протиправно, необґрунтовано, не у спосіб, передбачений законом, з порушеннями принципу участі у прийнятті рішення і принципів рівності перед законом та пропорційності.

3. Так, позивачка зазначає, що в межах проходження конкурсу на посаду судді місцевого суду 2 серпня 2019 року вона виконала анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізації місцевого загального суду, 5 серпня 2019 року - зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, а 6 серпня 2019 року - зі спеціалізації місцевого господарського суду. 26 липня 2023 року Комісія прийняла рішення № 37/зп 23, яким затвердила кодовані результати анонімних письмових практичних завдань кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням ВККС від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, та водночас визнала, що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту порушення норм Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС від 3 жовтня 2018 року № 211/зп-18 (далі - Положення № 211/зп-18), нею як кандидатом на посаду судді (зафіксовано 2 серпня 2019 року), є істотним та має наслідком визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит. Того ж дня ВККС прийняла рішення № 39/зп-23, яким визнала, що зафіксоване під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення № 211/зп-18 є істотним та має наслідком визнання ОСОБА_1 такою, що не склала кваліфікаційний іспит.

4. Не погоджуючись із таким висновком відповідача, позивачка наполягає, що оспорювані рішення у відповідній частині відповідач прийняв з грубим порушенням законодавства та її прав, оскільки в основу цих рішень покладено висновки, не підтверджені жодними доказами. На переконання позивачки, ці рішення відповідач ухвалив на підставі припущення, що суперечить частині третій статті 62 Конституції України.

5. Позивачка наполягає, що єдиною умовою, визначеною Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), для визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит, є набрання менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, при цьому вона за усіма спеціалізаціями набрала більше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, тому й вважає, Комісія не мала підстав для визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит. На цій підставі позивачка стверджує, що ВККС вийшла за межі повноважень та ухвалила щодо неї незаконні рішення про визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит, чим порушила вимоги статті 19 Конституції України та статті 78 Закону № 1402-VIII. Поряд із цим позивачка зауважує, що в рішенні № 37/зп-23 відповідач не мотивував використання у ньому поняття "академічна доброчесність", як і того, у чому полягає обґрунтований сумнів у її доброчесності, що позивачка вважає порушенням частини п`ятої статті 101Закону № 1402-VIII.

6. Позивачка також переконує, що ВККС, приймаючи оспорювані рішення у відповідній частині, порушила принципи пропорційності та рівності перед законом. У цьому контексті позивачка наполягає, що визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит за всіма трьома спеціалізаціями у зв`язку з виявленням порушення під час написання одного практичного завдання має налідком надмірне обмеження її права на участь у конкурсах на зайняття посади судді з інших спеціалізацій, а також несе негативні репутаційні ризики для її подальшої юридичної кар`єри, не співмірні з цілями застосованого заходу. Позивачка також вважає, що відповідач вдався до дискримінаційного підходу в оцінюванні кандидатів, які набрали менше 75 % максимально можливого бала за однією спеціальністю, та кандидатів, щодо яких складено протокол реєстрації порушення за однією спеціалізацією, але їх визнано такими, що не склали кваліфікаційний іспит за всіма спеціалізаціями.

7. Крім того, позивачка доводить, що Комісія протиправно не запросила її на своє засідання, чим позбавила її права надати пояснення щодо причин, з яких вона лишила при собі телефон.

8. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що оспорювані рішення у відповідній частині є такими, що ухвалені з дотриманням процедури та визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріїв щодо рішень суб`єктів владних повноважень для визнання їх правомірними.

9. На обґрунтування відзиву представник відповідача, зокрема, зазначив, що допущене позивачкою порушення є проявом якостей, які несумісні зі статусом майбутнього судді, негативно впливають на перебіг усього кваліфікаційного іспиту незалежно від його етапу та ставлять під обґрунтований сумнів питання її доброчесності, отже, це порушення є істотним та слугує безумовною підставою для припинення участі позивачки у кваліфікаційному іспиті й визнання її такою, що не склала цей іспит відповідно до підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.

10. Представник відповідача вважає безпідставними твердження позивачки про невикористання нею мобільного телефону під час складання іспиту, відсутність інформації щодо того, чи користувалася вона телефоном та чи вплинула інформація, яка містилася в ньому, на складення кваліфікаційного іспиту, оскільки факт недотримання позивачкою обов`язку учасника іспиту покласти на час складення іспиту особисті речі до призначеного для цього пакета зафіксований у протоколі реєстрації порушень та не заперечується позивачкою і сам цей факт є порушенням порядку складання кваліфікаційного іспиту, який кореспондує із визначеною підпунктом 6 пункту 17.2 розділу IV Положення № 211/зп-18 забороною використовувати під час виконання практичного завдання джерела інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених цим Положенням.

11. Крім того, представник відповідача повідомив, що зазначення в рішенні № 37/зп-23 про фіксування факту використання позивачкою офіційних текстів рішень Конституційного суду України є опискою, допущеною під час складання паперового тексту цього рішення, яку Комісія виправила відповідним рішенням.

12. Стосовно питання участі позивачки у прийнятті оспорюваних рішень представник відповідача зазначив, що інформація про засідання Комісії і порядок денний на 26 липня 2023 року були оприлюднені завчасно і Комісія не була зобов`язана повідомляти позивачку про це за допомогою поштового зв`язку.

13. 28 жовтня 2023 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява позивачки від 26 жовтня 2023 року, у якій вона, покликаючись на частину першу статті 47 КАС України, просила визнати протиправним та скасувати ще й рішення ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів" (далі - рішення № 95/зп-23).

14. На обґрунтування такої позовної вимоги позивачка зазначила, що вона (вимога) стосується попередніх позовних вимог і є додатковою вимогою, оскільки рішення № 95/зп-23 впливає на її права та ефективність судового захисту як таке, що не дає їй можливості відновити своє право доступу до професії судді в обраний нею спосіб захисту.

15. Ухвалою від 30 жовтня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у прийнятті вказаної заяви відмовив.

16. Постановляючи цю ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Однак позивачка, за висновком суду першої інстанції, не збільшила позовні вимоги, не змінила предмет або підстави позову, а доповнила позов фактично новою позовною вимогою, яка за своєю суттю є окремою позовною вимогою та повинна розглядатися в іншому провадженні.

17. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття заяви, оскільки нова позовна вимога та раніше заявлені позивачкою позовні вимоги не пов`язані між собою у розумінні статті 172 КАС України.

Обставини справи

18. Рішенням від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 ВККС оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

19. ОСОБА_1 була допущена до участі у цьому доборі.

20. 24 червня 2019 року ВККС ухвалила рішення № 107/зп-19 про призначення кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, яким визначила черговість етапів проведення кваліфікаційного іспиту, зокрема призначила дати виконання анонімних письмових практичних завдань, а саме:

- зі спеціалізації місцевого загального суду - 2, 7, 12, 15, 20 та 27 серпня 2019 року;

- зі спеціалізації місцевого адміністративного суду - 5, 8, 13, 16, 21 та 28 серпня 2019 року;

- зі спеціалізації місцевого господарського суду - 6, 9, 14, 19, 22 та 29 серпня 2019 року.

21. Рішенням ВККС України від 1 серпня 2019 року № 141/зп-19 до виконання анонімних письмових практичних завдань допущено 368 кандидатів на посаду судді, зокрема й позивачку.

22. 2, 5 та 6 серпня 2019 року ОСОБА_1 виконала анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізацій місцевого загального суду (код учасника іспиту - 0040546), місцевого адміністративного суду (код учасника іспиту - 0099424) та місцевого господарського суду відповідно (код учасника іспиту - 0048563).

23. 2 серпня 2019 року о 15 год 50 хв у межах виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду уповноважені представники ВККС склали протокол стосовно вчинення порушення учасником іспиту з індивідуальними кодом 0040546 (далі - Протокол). Відповідно до цього Протоколу датою порушення є 2 серпня 2019 року; час порушення - 12 год 20 хв.

У Протоколі зазначено, що уповноважений представник Комісії попросив позивачку після її повернення із вбиральні продемонструвати мобільний пристрій, який на цю вимогу вона дістала зі свого одягу. Під час перевірки мобільного пристрою уповноважений представник Комісії виявив декілька вкладок, пов`язаних з написанням практичного завдання, та зробив фото двох таких вкладок на свій мобільний пристрій, які долучено до цього Протоколу (додаток 1). До Протоколу також долучено пояснення позивачки (додаток 3).

Згідно з додатком 1 до Протоколу виявлені вкладки містять копію тексту проєкту резолютивної частини вироку та копію сторінки лекції зі статтею 300 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

У поданих Комісії поясненнях (додаток 3 до Протоколу) ОСОБА_1 зазначила, що копії проєкту вироку (де злочин кваліфікувався за статтею 186 КК України) та лекції (зі статтею 300 КК України) не стосуються її практичного завдання за статтею 296 КК України. Поряд із цим ОСОБА_1 зазначила, що вона має право навчатись та повторювати засвоєні знання у будь-який час, у тому числі перечитувати їх з мобільного телефону, а збереження матеріалів, що вивчаються, у мобільному телефоні, на її думку, не є підставою для відповідальності. Водночас ОСОБА_1 наголосила, що ці матеріали не є тотожними із завданням іспиту.

24. 26 липня 2023 року Комісія ухвалила рішення № 37/зп-23, пунктом 1 якого визнала, що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням ВККС від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, порушення Положення № 211/зп-18, зокрема, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом № 0040546 (зафіксовано 2 серпня 2019 року) є істотним та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.

Це рішення ВККС прийняла, з-поміж іншого, з посиланням на підпункт 5 пункту 17.1, підпункт 6 пункту 17.2, підпункт 3 пункту 17.3 розділу IV та підпункт 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, частину першу статті 69, частину першу статті 70, частину двадцять першу статті 95 Закону 1402-VIII і водночас з таких мотивів.

Аналіз конституційних та законодавчих положень, які регламентують порядок добору кандидатів на посаду судді, дозволяє дійти висновку, що це складний, поетапний, тривалий процес відбору та призначення високопрофесійних та доброчесних (високоморальних, гідних) кандидатів на посаду судді.

Добір неможливо провести без дотримання загальних засад. При цьому принципи формування суддівського корпусу є похідними від принципів функціонування судової влади - справедливості, верховенства права, законності, незалежності, відкритості тощо. Керуючись зазначеними засадничими положеннями, Комісія має безпосередньо виявити належні теоретичні знання та рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступінь його готовності та здатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особисті моральні якості кандидата.

Авторитет судової влади та довіра до неї формуються залежно від персональної довіри до осіб, які обіймають посади суддів та становлять суддівський корпус. Важливо, щоб кандидат на посаду судді не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки, яка може поставити під сумнів його відповідність вимогам, визначеним у статті 127 Конституції України та статті 69 Закону 1402-VIII.

Нормативно-етичним підґрунтям зобов`язань, заборон та інших правил, які застосовуються до учасників іспиту та чітко визначені в умовах кваліфікаційного іспиту, виступають загальноприйняті стандарти академічної доброчесності, дотримання яких забезпечує довіру до його результатів, оскільки позбавляє будь-кого з конкурсантів невиправданих переваг та усуває сумніви у справедливості оцінювання. Отже, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення до таких правил є проявом якостей, які не сумісні зі статусом майбутнього судді та мають негативний вплив на перебіг усього кваліфікаційного іспиту незалежно від його етапу.

Дослідивши протоколи реєстрації порушень з долученими до них додатками та поясненнями кандидатів, члени Комісії дійшли згоди, що зазначені вище порушення є істотними, оскільки суперечать принципам справедливості, законності, прозорості й рівності для всіх учасників іспиту, які закріплені у Положенні № 211/зп-18. Отже, кандидатами на посаду судді з індивідуальними кодами 0040546, 0095760, 0015615, 0005637, 0076518, 0040827, 0045432, 0075046 та 0090698 (кожним у свій спосіб) допущено істотні порушення порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту, які ставлять під обґрунтований сумнів питання доброчесності таких осіб, що є безумовною підставою для припинення їх участі у кваліфікаційному іспиті та узгоджується з підпунктом 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.

Ураховуючи вказані вище обставини, Комісія вирішила припинити участь в іспиті кандидатів на посаду судді з індивідуальними кодами 0040546, 0095760, 0015615, 0005637, 0076518, 0040827, 0045432, 0075046 та 0090698 та визнати їх такими, що не склали кваліфікаційний іспит.

Одночасно з цим пунктами 2, 3, 4 рішення № 37/зп-23 ВККС затвердила кодовані результати виконаних кандидатами анонімних письмових практичних завдань: зі спеціалізації місцевого загального суду під час кваліфікаційного іспиту (додаток 1); зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (додаток 2); зі спеціалізації місцевого господарського суду (додаток 3).

25. Також 26 липня 2023 року ВККС ухвалила рішення № 39/зп-23 про затвердження декодованих результатів анонімних письмових практичних завдань та загальних результатів кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19.

У мотивувальній частині цього рішенні ВККС зазначила, що мінімально допустимий бал іспиту за однією спеціалізацією - 157,5. Водночас Комісія указала, що згідно з пунктом 12 розділу VI Положення № 211/зп-18 особа вважається такою, що не склала іспит, у разі: 1) набрання менше 75 % максимально можливого бала за складення першого етапу іспиту (тестування); 2) ненабрання мінімальної кількості балів, визначених пунктом 11 цього розділу; 3) неявки на один або більше етапів іспиту; 4) відмови від складення одного або більше етапів іспиту; 5) допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним.

Пунктом 1 цього рішення Комісія визнала, що зафіксовані під час складення кваліфікаційного іспиту порушення Положення № 211/зп-18 кандидатами, зокрема ОСОБА_1, є істотними та мають наслідком визнання осіб такими, що не склали кваліфікаційний іспит.

Пунктами 2-7 рішення № 39/зп-23 ВККС затвердила декодовані результати виконаного під час кваліфікаційного іспиту анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізацій місцевого загального суду, місцевого адміністративного суду та місцевого господарського суду й загалом результати кваліфікаційного іспиту із цих спеціалізацій.

Пункт 78 додатка 4 до рішення № 39/зп-23 стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого загального суду:

- у цьому пункті вказано, що ОСОБА_1 за тестування (код 0062233) набрала 87,75 бала і за практичне завдання (код 0040546) - 89,5 бала;

- у графі "Результат іспиту" зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів - 177,25 і має результат "не складено".

Пункт 66 додатка 5 до рішення № 39/зп-23 стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого адміністративного суду:

- у цьому пункті зазначено, що ОСОБА_1 за тестування (код 0062233) набрала 87,75 бала і за практичне завдання (код 0099424) - 87,5 бала;

- у графі "Результат іспиту" зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів - 175,25 і має результат "не складено".

Пункт 67 додатка 6 до рішення № 39/зп-23 стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого господарського суду:

- у цьому пункті зазначено, що ОСОБА_1 за тестування (код 0062233) набрала 87,75 бала і за практичне завдання (код 0048563 - 78 балів;

- у графі "Результат іспиту" зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів - 165,75 і має результат "не складено".

26. Вважаючи рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та № 39/зп-23 протиправними в частинах, які її стосуються, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цим позовом.

27. Рішенням від 7 вересня 2023 року № 82зп-23 ВККС виправила описку в рішенні № 37/зп-23, замінивши індивідуальний код "0040546" в абзаці другому на сторінці 3 на індивідуальний код "0075046".

У мотивувальній частині цього рішенні ВККС зазначила, що під час виготовлення рішення № 37/зп-23 в ньому допущено описку, а саме: неправильно зазначено індивідуальний код кандидата на посаду судді "0040546" замість "0075046" (абзац другий на сторінці 3). При цьому Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що описка є технічною, не впливає на вирішення питання загалом та потребує виправлення відповідно до приписів підпункту 4.13.10 пункту 4.13 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

28. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

29. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що норми Положення № 211/зп-18 передбачають для ВККС свободу розсуду в оцінці істотності порушення, допущеного кандидатом під час кваліфікаційного іспиту. Під час вирішення питання про наявність порушення та оцінки його істотності ВККС має забезпечити повноту з`ясування обставин щодо вірогідного порушення учасником порядку складення іспиту, безпосередньо дослідити наявні матеріали, врахувати істотні для справи обставини й надати оцінку доречним аргументам кандидата. У випадку позивачки істотність вчиненого нею порушення Комісія мотивувала тим, що його вчинення суперечить принципам справедливості, законності, прозорості й рівності для всіх учасників іспиту, які закріплені у Положенні № 211/зп-18, та ставить під обґрунтований сумнів питання доброчесності кандидата, що є безумовною підставою для припинення його участі у кваліфікаційному іспиті та узгоджується з підпунктом 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.

30. При цьому суд першої інстанції зауважив, що норми Положення № 211/зп-18 не визначають критеріїв, які б надавали можливість кваліфікувати порушення порядку складення іспиту як істотне. Тобто, з одного боку, ВККС наділена досить широкою свободою розсуду при оцінці допущеного порушення порядку складення іспиту на предмет його істотності, з іншого - нормативна невизначеність (неврегульованість) цього питання, тобто відсутність чітких зрозумілих для кожного учасника орієнтирів, зобов`язує ВККС належно мотивувати її висновки, якщо вона вважатиме, що допущене учасником порушення порядку складення іспиту є істотним, тобто вагомим настільки, щоб це безумовно мало наслідком його дискваліфікацію.

31. Надаючи оцінку законності й обґрунтованості оспорюваних рішень у відповідній частині, суд першої інстанції врахував, що об`єктивна сторона порушення, яке ставиться у провину позивачці (порушення підпункту 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу ІV Положення № 211/зп-18), полягає у використанні під час виконання практичного завдання джерел інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 цього ж розділу Положення № 211/зп-18, яким унормовано, що учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно законів, кодексів, зокрема коментованих, постанов пленумів, а також рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд). Суд першої інстанції виснував, що закріплені наведеними правовими нормами правила щодо переліку актів, які можна використовувати, а також заборони використання всіх інших джерел є чіткими, зрозумілими та не допускають їх неоднозначного розуміння. При цьому факт перебування безпосередньо у позивачки, а не в спеціальному пакеті мобільного телефону, який містить інформацію прикладного змісту до суті іспиту, тобто забороненого джерела, належним чином зафіксований працівником ВККС, підтверджується наявними у справі доказами і позивачкою не заперечується. Тобто цей факт не потребує доказування.

32. Суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про невикористання (незастосування) цього джерела інформації під час виконання практичного завдання, зазначивши, що термін "використання" у розумінні заборони, встановленої підпунктом 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18, не можна тлумачити таким чином, що учасник має право мати при собі (мати реальну фізичну можливість використати), але не має права його застосовувати при виконанні завдання. За висновком суду першої інстанції, сама наявність у розпорядженні позивачки забороненого джерела інформації підпадає під заборонені Положенням № 211/зп-18 дії і становить склад порушення порядку складення іспиту. Поряд із цим суд першої інстанції наголосив, що у спірній ситуації немає потреби доводити факт використання як активну дію (списування), оскільки термін "використовувати" у розумінні Положення № 211/зп-18, за висновком суду першої інстанції, має ширше значення, аніж "списування" й передбачає також можливість, реальну фізичну змогу конкурсанта застосувати заборонене джерело інформації, тобто наявність такого забороненого джерела у розпорядженні конкурсанта.

33. Дослідивши зміст оспорюваних рішень у відповідній частині, суд першої інстанції встановив, що відповідач надав вичерпну оцінку допущеному позивачкою порушенню порядку складення кваліфікаційного іспиту та обґрунтував власні мотиви, з яких він розцінив це порушення як істотне. При цьому суд першої інстанції не встановив правових підстав вважати, що викладені в оспорюваних рішеннях висновки щодо обставин є довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.

34. На підставі зазначеного суд першої інстанції виснував, що оспорювані позивачкою рішення відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому не підлягають скасуванню судом. У задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив з огляду на їхній похідний характер.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

35. ОСОБА_1 не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 лютого 2024 року і подала апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

- визнати протиправним і скасувати рішення № 37/зп-23 в частині абзацу другого частини першої резолютивної частини щодо ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення № 39/зп-23 в частині першій резолютивної частини щодо ОСОБА_1 та в частинах п`ятій - сьомій резолютивної частини;

- визнати протиправним і скасувати рішення № 95/зп-23.

36. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення суд першої інстанції ухвалив з порушенням вимог статей 2, 246 КАС України, що, на її думку, призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню.

37. Так, скаржниця наполягає, що суд першої інстанції не мав би керуватися нормами Положення № 211/зп-18, яким, як вона вважає, ВККС надано ширші повноваження, аніж передбачені законом. При цьому скаржниця зазначає, що суд першої інстанції в спірному рішенні послався на статтю 78 Закону № 1402-VIII, але частину сьому не застосував і не пояснив, чому відмовив у її застосуванні, хоча це єдина норма закону, на підставі якої ВККС може ухвалювати рішення про визнання особи такою, що склала або не склала кваліфікаційний іспит. Поряд із цим скаржниця зауважує, що суд першої інстанції не оцінив застосування ВККС частини двадцять першої статті 95 Закону № 1402-VIII, яка стосується добору кандидатів на посаду члена ВККС.

38. Скаржниця також стверджує, що оскаржуване судове рішення суд першої інстанції ухвалив, не перевіривши, чи прийняв відповідач оспорювані рішення з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, та пропорційності. У цьому контексті скаржниця наполягає, що ВККС застосовано дискримінаційний підхід стосовно кандидатів на посаду судді, які набрали менше 75 % максимально можливого бала та визнані такими, що не склали кваліфікаційного іспиту лише з однієї спеціалізації, та кандидатів на посаду судді, щодо яких складено протокол реєстрації порушення за однією спеціалізацією, з усіх інших спеціалізацій порушень не виявлено та які отримали високі бали, але їх визнано такими, що не склали кваліфікаційного іспиту за всіма спеціалізаціями. Застосування відповідачем різних правових наслідків до цих двох груп кандидатів, на переконання скаржниці, є порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). При цьому скаржниця зазначає, що вона мала законні сподівання на продовження участі в доборі, оскільки після 2 серпня 2019 року Комісія допустила її до участі в наступних етапах кваліфікаційного іспиту, однак ВККС, порушивши принцип пропорційності, як уважає скаржниця, визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит за всіма трьома спеціалізаціями у зв`язку з виявленням "порушення" під час написання одного практичного завдання, що має наслідком надмірне обмеження її права на участь у конкурсах на зайняття посади судді з інших спеціалізацій, а також має негативні репутаційні ризики для її подальшої юридичної кар`єри, що неспівмірно цілям застосованого заходу.

39. Скаржниця також зазначає, що суд першої інстанції не оцінив її доводів про порушення відповідачем її права на участь у прийнятті рішення стосовно неї, а також про те, що ВККС не підтвердила повноваження представника на складання протоколу порушення, на огляд особистих речей кандидатів, що, як вона вважає, ставить під сумнів їх легітимність та можливість вчиняти дії, які в подальшому стали підставою для порушення її прав.

40. Скаржниця наполягає, що відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. При цьому скаржниця зазначає, що згідно з Протоколом представник ВККС запропонував їй продемонструвати мобільний пристрій, перевіривши який, він виявив вкладки з інформацією, яка може бути пов`язана з написанням практичного завдання, тобто представник ВВКС самостійно і без дозволу вибрав файли, як уважає скаржниця, можливо, маючи суб`єктивне ставлення до неї. Поряд із цим скаржниця наполягає, що жодна з вибраних представником ВККС вкладок з інформацією, не могла бути пов`язана з написанням практичного завдання в силу різних кваліфікацій. Крім того скаржниця зазначає, що представник ВККС відкрив її електронну пошту (на фото запис в браузері "mail-attachment.googleuser") і сфотографував її вміст, а несанкціонований доступ до особистого листування є порушенням статті 8 Конвенції.

41. Крім того, скаржниця вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву, яку вона подала у вересні 2023 року в порядку статті 47 КАС України, оскільки вимога про визнання протиправним та скасування рішення № 95/зп-23, на її переконання, є похідною та дозволила б у ефективний спосіб захистити її права без звернення до суду з іншим позовом.

Позиція інших учасників справи

42. У відзиві на апеляційну скаргу ВККС спростовує доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух апеляційної скарги

43. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 квітня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 25 квітня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

44. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

45. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

46. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

47. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

48. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

49. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

50. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

51. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

52. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

................

Перейти до повного тексту