ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
місто Київ
Справа № 754/8750/19
Провадження № 14-202цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів
у складіВерланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
УСТАНОВИЛА:
Вступ
Оскільки предметом касаційного перегляду є рішення судів винятково
в частині висновків щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, основна правова проблема, яку вирішувала Велика Палата Верховного Суду у цьому спору, полягає у визначенні поняття та правової природи акцесорності іпотечного зобов`язання стосовно основного зобов`язання, у такий спосіб забезпеченого.
Неодноманітність у вирішенні цієї правової проблеми судами викликана передовсім тим, що чинне законодавство не передбачає однозначної відповіді на нього, даючи можливість різноманітного тлумачення його приписів. Утім, системний характер приписів Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з врахуванням діючої доктрини цивільного права дає підстави для висновку про однозначно акцесорний характер іпотечного зобов`язання стосовно основного зобов`язання, яке у такий спосіб забезпечено.
Верховний Суд дійшов переконання, що саме іпотечне зобов`язання є похідним та, за загальним правилом, наслідує юридичну долю основного зобов`язання, а не навпаки.
Верховний Суд визначив дійсний зміст правила, викладеного у другому реченні частини першої статті 24 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV), через певну її правову мету, яка полягає
у встановленні доказової презумпції в разі з`ясування питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, і не може бути розтлумачене так, що вказує на недійсність основного чи забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила поведінки.
Логіка законодавця є зрозумілою, оскільки, з огляду на те що право іпотеки підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі, то в разі реєстрації відступлення прав вимоги за іпотечним договором з певним рівнем переконливості можна стверджувати і про відступлення за основним зобов`язанням. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.
Якщо ж не постає питання, чи відбулося відчуження прав за основним зобов`язанням, то й немає правових умов для застосування правил частини першої статті 24 Закону № 898-IV.
З огляду на традицію Велика Палата Верховного Суду визначає механізм дії норм права залежно від того, в охоронних чи регулятивних відносинах виник спір.
У регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах в разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань.
За обставинами цієї справи спір між учасниками виник з приводу прав на кредитне та іпотечне зобов`язання, які раніше вже були предметом іншого спору.
Тож інше правове питання, що мала на меті вирішити Велика Палата Верховного Суду, полягає в тому, як оцінювати реєстрацію права іпотеки в тому випадку, коли рішенням суду в іншій справі констатовано, що особа, за якою зареєстроване таке право, не є особою, якій належать права іпотекодержателя.
У такому контексті Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що потрібно оцінювати спірні відносини з огляду передовсім на правову підставу такого права, а не на його формальну реєстрацію у відповідному державному реєстрі, що в силу певного судового рішення більше не може підтверджувати право іпотекодержателя.
Верховний Суд сформулював висновок, що справедлива правова підстава (justus titulus) має переважне значення під час з`ясування питання належності особі права.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад змісту позову ОСОБА_1
1. ОСОБА_1 у червні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "УПБ" (далі - ПАТ "УПБ"), про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Позивач обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання квартири в розмірі 300 000,00 грн
під 22,00 % річних із кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року.
3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Цей правочин посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., зареєстрований
у реєстрі за № 903.
4. 26 березня 2019 року на електронних торгах ОСОБА_1 та ПАТ "УПБ" уклали договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52 і № 52/1, за умовами яких до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що раніше уклали банк і ОСОБА_2 .
5. За змістом додатку 1 до договору № 52, загальна сума вимог за кредитом становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за сумою кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2 914,67 грн - строкові відсотки; 42 571,60 грн - прострочені відсотки; 77 969,44 грн - пеня.
6. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань на зазначену заборгованість за період з 26 березня до 01 червня 2019 року кредитор нарахував інфляційні втрати в сумі 5 370,05 грн та три проценти річних - 1 358,00 грн, тому загальний розмір заборгованості за кредитним договором на момент звернення до суду із цим позовом становить 255 183,76 грн
(248 455,71 грн + 5 370,05 грн + 1 358,00 грн).
7. 20 квітня 2019 року позивач звертався з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про усунення порушень виконання кредитних зобов`язань, у якій попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте відповідач не задовольнив його вимогу.
8. З урахуванням викладеного та уточнених вимог позову ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 у розмірі 255 183,76 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належну на праві приватної власності відповідачу, шляхом проведення прилюдних торгів у порядку, визначеному статтями 39, 41, 43 Закону № 898-IV.
Стислий виклад змісту зустрічного позову ОСОБА_2 .
9. Відповідач ОСОБА_2 у серпні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ПАТ "УПБ" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим.
10. Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аурум фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Аурум фінанс") уклали договори про відступлення права вимоги, за умовам якого ПАТ "УПБ" відступило на користь ТОВ "ФК "Аурум фінанс" право грошової вимоги та всіх пов`язаних із нею прав за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладеними зі ОСОБА_2 . З моменту отримання повідомлення про відступлення права вимоги у червні 2015 року ОСОБА_2 своєчасно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, а саме: у період із 10 червня 2015 року до 05 травня 2017 року сплатив на рахунок ТОВ "ФК "Аурум фінанс" 71 985,00 грн, з яких: 21 042,51 грн - за сумою кредиту, 50 943,11 грн - за відсотками за користування кредитом.
11. Рішенням від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, Господарський суд міста Києва задовольнив позов ПАТ "УПБ" та застосував наслідки недійсності нікчемного договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Аурум фінанс", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення цього договору, зокрема відновлення статусу ПАТ "УПБ" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у ПАТ "УПБ" прав майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та договором забезпечення.
12. На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_2 у період з 08 червня 2017 року до 11 квітня 2019 року на рахунок ПАТ "УПБ" сплатив 93 335,03 грн,
з яких: 59 984,98 грн - тіло кредиту; 33 350,05 грн - відсотки за користування кредитом.
13. ОСОБА_2 вважав, що оскільки він належно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, то у разі, якщо в нього немає простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами, ПАТ "УПБ" безпідставно нараховувало пеню. Відповідно за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 банк міг відступити на користь ОСОБА_1 право вимоги лише за зобов`язанням, до складу якого входить строкова заборгованість за тілом кредиту (55 092,29 грн) та за процентами (1 035,03 грн), разом - 56 127,32 грн.
14. Також на виконання договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 новому кредитору були передані копії, а не оригінали кредитного та іпотечного договорів. ОСОБА_2 вважав, що передача новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів є підставою для визнання цього правочину недійсним.
15. Крім того ОСОБА_2 зазначав, що договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладений 26 березня 2019 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1, є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. Тож ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором.
16. У цьому випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону № 898-IV. Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ "УПБ" втратило статус кредитора за кредитним договором у зв`язку з ліквідацією через його неплатоспроможність, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У зв`язку
з нікчемністю договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.
17. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення
(купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 ; визнати припиненим із 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "УПБ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
18. Рішенням від 09 жовтня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва
в задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний позов задовольнив.
Суд визнав недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1
Визнав припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "УПБ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
19. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ПАТ "УПБ" відступило ОСОБА_1 (новому кредитору) право вимоги за кредитним договором в обсязі, що не існував на момент такого відступлення. Також усупереч приписам статті 517 ЦК України банк надав ОСОБА_1 копії кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригінали. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором суперечить
статтям 512, 514, 517 ЦК України, а тому є недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 цього Кодексу.
20. Суд першої інстанції виснував, що договір від 26 березня 2019 року № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, тому відповідно немає і підстав для задоволення первісного позову.
21. На переконання суду першої інстанції, іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим із 26 березня 2019 року, оскільки ПАТ "УПБ" (первісний кредитор) втратило статус кредитора та іпотекодержателя у зв`язку з укладенням договору № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а ОСОБА_1 (новий кредитор) не став іпотекодержателем через нікчемність договору № 52/1.
22. Додатковим рішенням від 11 грудня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500,00 грн та судовий збір
в розмірі 1 536,80 грн.
23. Постановою від 22 квітня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.
Суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та скасував це рішення.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
24. Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в межах спору про стягнення заборгованості й не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Також закон не передбачає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі передання новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригіналів. Як підсумок, суд не встановив правових підстав для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором.
25. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 уклали з порушенням вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, то цей правочин є нікчемним.
26. Оскільки ОСОБА_1 на підставі нікчемного договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, немає правових підстав для задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
27. Натомість суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції безпідставно визнав припиненим іпотечний договір з 26 березня 2019 року, оскільки зобов`язання за кредитним договором не припинені, строк дії іпотечного договору не закінчився, а нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором за умови чинності самого іпотечного договору не є передбаченою статтею 17 Закону № 898-IV підставою припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язань за основним договором.
28. З огляду на те що суд першої інстанції помилково задовольнив зустрічний позов, немає правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які понесені ним у суді першої інстанції.
29. Урахувавши складність справи, виконані адвокатом роботи та принцип розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов переконання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, з 9 000,00 грн до 3 000,00 грн.
Обставини спору, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
30. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання квартири в сумі 300 000,00 грн
під 22,00 % річних із кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року.
31. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Зазначений правочин посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
32. 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Аурум фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "УПБ" відступило
ТОВ "ФК "Аурум фінанс" право грошової вимоги та всі пов`язані з нею права до ОСОБА_2 за кредитним та іпотечним договорами. Цей договір посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., зареєстрований у реєстрі за № 6270.
33. Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни, згідно з якими статус іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року внаслідок відступлення права вимоги набуло
ТОВ "ФК "Аурум фінанс".
34. 09 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав повідомлення виконувача обов`язків начальника відділу активних операцій індивідуального бізнесу управління обслуговування клієнтів ПАТ "УПБ" про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 08 лютого 2011 року новому кредитору -
ТОВ "ФК "Аурум фінанс". Також у червні 2015 року ОСОБА_2 отримав від нового кредитора ТОВ "ФК "Аурум фінанс" повідомлення про відступлення права вимоги.
35. Рішенням від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, Господарський суд міста Києва задовольнив позов ПАТ "УПБ", застосував наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6270, укладеного між ПАТ "УПБ" і
ТОВ "ФК "Аурум фінанс", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, у тому числі відновив статус ПАТ "УПБ" як іпотекодержателя та/або обтяжувача та визнав належність ПАТ "УПБ" права майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та договором забезпечення. Суд зобов`язав ТОВ "ФК "Аурум фінанс" повернути ПАТ "УПБ" оригінали документів.
36. Суди першої та апеляційної інстанцій також установили, що у зв`язку із введенням тимчасової адміністрації та подальшою ліквідацією ПАТ "УПБ" 06 березня 2019 року на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 лютого 2019 року № 160 проведено електронний аукціон № UA-EA-2019-02-12-000045-b з продажу права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "УПБ", а також майнових прав на предмет забезпечення - квартиру АДРЕСА_1 . На аукціоні ОСОБА_1 запропонував найвищу ціну (33 164,44 грн) та оголошений переможцем лота F77GL40927. За наслідками торгів складено протокол.
37. На підставі протоколу електронного аукціону 26 березня 2019 року ОСОБА_1 і ПАТ "УПБ" уклали договір № 52 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та
договір № 52/1 про купівлю-продаж майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року.
38. Згідно з додатком 1 до цього договору загальна сума прав вимоги кредитора до ОСОБА_2 становить 248 455,71 грн, що складається зі строкової основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 55 462,03 грн, простроченої основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 69 537,97 грн, строкових нарахованих процентів у розмірі 2 914,67 грн, прострочених нарахованих процентів
у розмірі 42 571,60 грн та пені у розмірі 77 969,44 грн.
39. Зазначений договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором складений у простій письмові формі та нотаріально не посвідчений.
40. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року станом на 24 липня 2019 року зареєстроване ТОВ "ФК "Аурум фінанс", а не ПАТ "УПБ" чи ОСОБА_1
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
41. ОСОБА_2 у червні 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
42. ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц та від 01 жовтня 2019 року
у справі № 5016/1284/2012 (5/45), щодо застосування правил статті 24
Закону № 898-IV; а також висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16
(провадження № 11-562ас18), в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц
(провадження № 14-382цс19), в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 149/719/16-ц, від 03 жовтня 2019 року
у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 910/2170/18, від 30 вересня 2020 року
у справі № 379/1418/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 537/2192/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 154/704/20, у додатковій постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19, щодо застосування норм статей 133, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
43. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
44. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "УПБ" з ринку у лютому 2022 року подав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
45. Ухвалою від 08 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновив Ступаку О. І. строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2021 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
46. Ухвалою від 06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
47. Ухвалою від 08 листопада 2021 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
48. Ухвалою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених
у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 21 вересня 2021 року
у справі № 910/3647/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19,
з посиланням на правову позицію, сформульовану в постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц щодо застосування приписів статті 599 ЦК України та статті 17 Закону № 898-IV у частині підстав припинення іпотеки, коли кредитор та іпотекодержатель є різними особами, тобто у випадку виникнення конструкції "абстрактної іпотеки", виникнення та збереження якої не передбачено Законом № 898-IV.
49. Ухвалою від 02 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
50. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи
в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
51. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
52. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у цій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду.
53. Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції винятково в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та визнання іпотечного договору припиненим.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
54. Велика Палата Верховного Суду перевірила в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права
Щодо правової природи відступлення права вимоги
55. Визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
56. Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
57. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
58. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
59. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
60. До нового кредитора переходять права первісного кредитора
у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
61. У частині першій статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор
у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
62. Водночас законодавство не встановлює вимог до цих документів, зокрема не визначає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.
63. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни
(пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).
64. Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
65. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 березня 2021 року
у справі № 906/174/18 (пункт 62) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 34) уточнила правовий висновок, викладений у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, зазначивши, що відступлення права вимоги за договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ, якщо таке відступлення відбулося у процедурі позбавлення фінансової установи ліцензії та виведення її з ринку банківських послуг.
66. Відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Вади предмета договору не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передача недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану правилами ЦК України. Договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо (пункти 73, 74, 83, 92, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).
67. Тож відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, якийможе бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.
Щодо акцесорної природи забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки
68. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності
(частина перша статті 546 ЦК України).
69. За загальним правилом, акцесорність означає односторонню залежність забезпечувального зобов`язання від основного зобов`язання та характеризується відсутністю взаємозалежності, а також взаємної акцесорності. Тобто саме забезпечувальне зобов`язання має похідний характер від основного та саме юридична доля забезпечувального зобов`язання наслідує юридичну долю основного, а не навпаки.
70. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотека є видом застави.
71. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі -
в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
72. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 898-IV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
73. У частинах четвертій, п`ятій згаданої статті визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
74. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону № 898-IV).
75. Аналіз параграфа 1 глави 49 ЦК України та приписів Закону № 898-IV дає підстави для висновку, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.
76. З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.