ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 370/1807/20
провадження № 61-11184св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року у складі судді Тандира О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи -підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Позовну заяву обґрунтував тим, що 17 грудня 2014 року загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Камілла" (далі - ТОВ "ТД "Камілла") ухвалено рішення, оформлене протоколом № 02-12/2014, про задоволення заяви одного з учасників товариства ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників товариства та передачу частки в статутному капіталі, що становить 40 % у розмірі 8 000 000,00 грн, на його користь.
Внаслідок указаного рішення 17 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1491 (далі - Договір купівлі-продажу частки).
Водночас того ж дня ОСОБА_2 письмово просив його зарахувати зустрічні однорідні вимоги, які вони мають один перед одним, тобто врахувати передану частку в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" як часткову виплату заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 перед ним.
Зокрема, у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 зазначив, що має непогашену заборгованість перед ним у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що позивач має перед ОСОБА_2 заборгованість за Договором купівлі-продажу частки у розмірі 8 000 000,00 грн, у зв`язку з чим просить позивача зарахувати однорідні зустрічні грошові вимоги, внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість позивача перед ОСОБА_2 у вказаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.
У свою чергу, ОСОБА_2 у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вказав, що "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 немає".
17 грудня 2014 року він прийняв зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, про що свідчить його підпис на вказаній заяві.
Однак надалі ОСОБА_2 відступив неіснуючий борг за Договором купівлі-продажу частки своєму адвокатові Денисенку Б. М., який звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за придбання частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" (справа № 370/1226/15).
Тобто, 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за вказаним Договором купівлі-продажу частки у ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330 (далі - Договір про відступлення прав вимоги). Отже, відбулась заміна первісного кредитора ОСОБА_2 на нового кредитора ФОП ОСОБА_3 .
Однак, підписуючи Договір про відступлення прав вимоги з ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_2 не повідомив останнього про існування заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року.
При цьому факт належності підписів на заяві саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується доводами, наведеними у висновку експерта за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 17 січня 2018 року № 34/37-38/18-23 та висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 травня 2018 року № 6144-6146/18-32.
Таким чином, позивач стверджував, що при складенні та підписанні заяви участь брали виключно ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Зауважував, що свідками в межах кримінального провадження №12018110030000588 від 22 січня 2018 року було надано пояснення щодо факту існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, що є підтвердженням доцільності складення заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року та відповідності її обставинам, які виникли на момент укладення договору, і така заява цілком логічно кореспондує характеру правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У свою чергу, він отримав можливість надати для розгляду суду копії заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, висновків експертиз та результати допиту свідків лише з 27 вересня 2019 року, що зумовлено наданням копії таких документів з матеріалів кримінального провадження № 12018110030000588 від 22 січня 2018 року, виділеного з кримінального провадження № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року.
Вважав, що безпосередньо на момент укладення Договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу частки не існувало.
Посилаючись на статті 513, 514, 517, 519 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач вказував на те, що ОСОБА_2 фактично не мав права укладати Договір про відступлення права вимоги, а внаслідок його укладення ОСОБА_2 було порушено вимоги вищевказаних статей ЦК України, в той час як безпосередньо на ОСОБА_2 має бути покладено відповідальність за недійсність переданої вимоги.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним оспорюваний Договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", укладений 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330.
Не погоджуючись з указаним позовом, ФОП ОСОБА_3 заявив зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просив суд визнати недійсним правочин - заяву від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позовну заяву мотивував тим, що 17 грудня 2014 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 40 % частки статутного капіталу ТОВ "ТД "Камілла" за 8 000 000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу частки від 17 грудня 2014 року № 1491.
Згідно з пунктом 6 Договору купівлі-продажу частки ОСОБА_1 зобов`язувався сплатити кошти протягом 60 днів. ОСОБА_1 40 % частки одразу за собою зареєстрував, однак грошові кошти у визначений договором строк не сплатив.
Надалі, 05 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений Договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року № 1491 та про зміну первісного кредитора на нового.
У травні 2015 року ФОП ОСОБА_3 на правах нового кредитора звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2017 року № 370/1226/15-ц, залишеним без змін постановами Верховного Суду від 25 квітня та від 20 серпня 2018 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 20 000,00 грн грошових коштів за невиконання зобов`язань за договором поруки; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 980 000,00 грн за невиконання умов Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року №1491 та умов Договору про відступлення права вимоги; 4 192 000,00 грн як збитків, заподіяних інфляцією; 3% річних від простроченої суми, що становить 370 189,39 грн. На виконання вказаного рішення суду позивачу видано виконавчі документи.
У липні 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області (справа № 370/1226/15) із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 30 липня 2020 року у справі № 370/1226/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, визнано виконавчі листи від 01 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 12 542 189,39 грн такими, що не підлягають виконанню, оскільки встановлено наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, згідно з якою заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується зокрема, на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 в указаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.
Позивач стверджував, що вказану заяву вважає правочином, який підлягає визнанню судом недійсним з таких підстав.
По-перше, у ОСОБА_2 не було вільного волевиявлення на укладення та підписання оспорюваної заяви. Спірну заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 не підписував, про її існування нічого не знав, що підтверджується його поясненнями від 23 вересня 2020 року, наданими в справі № 370/1226/15.
По-друге, викладені обставини в оскаржуваній заяві про існування у ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн є неправдивими, не відповідають дійсності та жодними доказами не підтверджуються, а тому відповідно до статті 234 ЦК України ця заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог є фіктивною.
По-третє, заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року суперечить статті 602 ЦК України, відповідно до якої не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. З оскаржуваної заяви випливає, що ОСОБА_2 начебто брав у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у період з листопада 2008 року до квітня 2013 року. Водночас відсутнє судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, яким би було підтверджено дійсні грошові вимоги до ОСОБА_2 . З огляду на положення статті 602 ЦК України та враховуючи трирічний строк позовної давності, зарахування вимог могло відбутися лише з 17 грудня 2011 року до 17 грудня 2014 року, тобто в межах позовної давності. Відповідно, зарахування всіх інших сум у період з 2008 року до 16 грудня 2011 року є незаконним, оскільки їх зарахування проведено після спливу позовної давності. Виходячи з відомостей в оскаржуваній заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, в період з 17 грудня 2011 року до 06 березня 2013 року сума зарахування складає лише 2 566 536,00 грн. Інші періоди знаходяться поза строками позовної давності, а отже, не могли бути предметом зустрічного зарахування.
По-четверте, зарахування проведено щодо неоднорідних вимог. Так, відповідно до оскаржуваної заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, ОСОБА_2 на погашення частини боргу передає корпоративні права, а саме частку у статутному капіталі ТОВ "ТД" Камілла", а не грошові кошти у певній валюті. Таким чином, зустрічні вимоги не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином - Заявою про зарахування однорідних грошових вимог не відповідає статті 601 ЦК України.
По-п`яте, заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вчинено після укладення Договору купівлі-продажу частки, пунктом 6 якого передбачено лише здійснення розрахунку за товар у вигляді сплати коштів продавцю. Умовами вказаного договору не передбачено на виконання цього договору укладати новий правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог. Тобто умови Договору купівлі-продажу частки чітко передбачають обов`язок покупця сплатити за придбаний товар певну грошову суму, а не вчинити зарахування однорідних зустрічних вимог. Також, оскільки договір купівлі-продажу частки вчинений у нотаріальній формі, то відповідно і всі додатки до договору, в тому числі і оскаржувана заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, повинна була вчинятися у нотаріальній формі.
По-шосте, згідно з правовою позицією Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 910/16135/18 не може відбуватися зарахування однорідних зустрічних вимог без наявності відповідного рішення суду, яким би було зафіксовано чіткі розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам. Крім того, ОСОБА_3 стверджував, що зарахування однорідних зустрічних вимог між фізичними особами не передбачено ЦК України, а це стосується лише господарських відносин, які регулюються статтею 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
По-сьоме, дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не надавала ОСОБА_2 своєї згоди на укладання та підписання оспорюваної заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, що є порушенням статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України). З огляду на те, що заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року по своїй суті є правочином та може вважатися додатком до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", відповідно, нотаріальна згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на укладення ОСОБА_2 оскаржуваної заяви є обов`язковою, так як фактично цей правочин укладено в інтересах сім`ї.
По-восьме, спірна заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог протягом 5 років не була предметом розгляду в жодній судовій справі, що ставить під сумнів її справжню природу виникнення. ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_3, отже, ОСОБА_1 зобов`язаний був станом на той час сповістити нового кредитора ФОП ОСОБА_3 про існування заяви від 17 грудня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_1, начебто, не має боргу перед ОСОБА_6, однак цього зроблено не було. Тому ФОП ОСОБА_3 переконував суд, що оспорювану заяву про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог було підроблено на багато пізніше ніж 17 грудня 2014 року.
Саме з моменту винесення Київським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2020 року у справі № 370/1226/15, якою суд визнав виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню, та припинив стягнення боргу з ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, як новий кредитор, дізнався про існування оскаржуваної заяви. Вказаною постановою апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повідомили ФОП ОСОБА_3 про існування заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог. Також постановою підтверджено, що такі дії цих осіб завдають шкоди його правам, як кредитора, внаслідок чого він має право пред`явити до них вимоги про стягнення збитків.
Отже, позивач вважає, що початок перебігу строку позовної давності щодо його права на звернення до суду з цим позовом розпочався саме з моменту винесення Київським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2020 року № 370/1226/15.
На підставі викладеного ФОП ОСОБА_3 просив суд задовольнити вимоги зустрічного позову.
Також, заперечуючи проти вимог за первісним позовом, ФОП ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування позовної давності, згідно з якою вказав, що за нотаріальною завіреною заявою від 05 травня 2015 року № 338 ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки ФОП ОСОБА_3 . Крім того, у травні 2015 року ФОП ОСОБА_3 на правах нового кредитора звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 міг та мав можливість оскаржити договір відступлення у встановлений законом строк. Будь-яких об`єктивних причин, що цьому перешкоджали, ОСОБА_1 суду не наводить.
Водночас позивач за первісним позовом ОСОБА_1, заперечуючи проти зустрічного позову, також подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій вказав, що заява про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог була підписана сторонами 17 грудня 2014 року, і відповідно до неї ОСОБА_2, зазначив, що має непогашену заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що ОСОБА_1 має перед ОСОБА_2 заборгованість за договором в розмірі 8 000 000,00 грн, а тому просить ОСОБА_1 зарахувати однорідні зустрічні вимоги внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у вказаному розмірі за договором купівлі-продажу частки вважається погашеною. При цьому ОСОБА_2, вказує, що "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1, щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1, перед ОСОБА_2, немає".
У жовтні 2020 року, тобто майже через 6 років, ФОП ОСОБА_3 подав до Макарівського районного суду Київської області вказану зустрічну позовну заяву про визнання правочину - заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року - недійсною.
Позивач за первісним позовом зазначив, що з урахуванням того, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, то ФОП ОСОБА_3, ще 05 травня 2015 року, під час укладення Договору про відступлення прав вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ГОВ "ТД "Камілла", мав дізнатися про наявність заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог.
Проте в той же час ФОП ОСОБА_3 не надано жодних належних та допустимих доказів поважності пропуску позовної давності щодо вимог про визнання заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року недійсною.
Крім того, ОСОБА_1 зазначив про те, що згідно з частиною першою статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а тому просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог за зустрічною позовною заявою ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину - заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог - у справі № 370/1807/20.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року вимоги первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що дійсність договору про відступлення права вимоги, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, напряму залежить від дійсності заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, яку оспорює ФОП ОСОБА_3 .
Водночас, посилаючись на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року №370/1226/15-ц, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_2 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не може бути беззаперечним доказом відсутності заборгованості, у зв`язку чим не вбачав підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору про відступлення права вимоги.
Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року № 370/1226/15-ц встановлено дійсність вимоги ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за рішенням суду, що набрало законної сили. Дійсність чи недійсність заяви зарахування однорідних зустрічних грошових вимог не впливає на обов`язковість виконання судового рішення та жодним чином не зможе захистити чи поновити порушені права стягувача, а тому ініціювання спору про недійсність заяви зарахування однорідних зустрічних грошових вимог як правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду 25 жовтня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог. Визнано недійсним правочин - заяву від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, що укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог цього зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки грошові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на загальну суму 21 435 721,92 грн, які є предметом за заявою від 17 грудня 2014 року, неоднорідні та спірні з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, то оспорюваний правочин, оформлений заявою від 17 грудня 2014 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції в цій частині та виходила із того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати повністю; рішення суду першої інстанції скасувати в частині розгляду вимог його позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову повністю; рішення суду першої інстанції в частині розгляду вимог зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 залишити без змін.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає:
- неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 359/10663/18, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17770/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 910/21683/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 903/394/18, від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
- необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема від 05 листопада 2019 року у справі № 914/2326/18, від 14 липня 2020 року у справі № 910/10471/19, які застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості визнати недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог за двосторонньою угодою сторін (повноцінним двостороннім правочином) з підстав виникнення після зарахування спору щодо наявності заборгованості у однієї зі сторін та за відсутності законодавчої заборони на таке зарахування (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- необґрунтоване відхиленням клопотання заявника про закриття провадження у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- помилково взяли до уваги обставини, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року справі 370/1226/15, та не надали належної юридичної оцінки всім наявним у справі доказам і доводам заявника;
- дійшли помилкового висновку про можливість визнання заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог недійсною у цьому спорі в силу положень статей 203, 601 ЦК України, спираючись на ті факти, що ОСОБА_2 не визнає свою заборгованість перед заявником, а заявник не має можливості довести її іншими доказами, ніж самою заявою про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог;
- проігнорували наявність особистого підпису ОСОБА_2 на заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог та не надали оцінку його добросовісності як контрагента за договором;
- не розглянули заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності до позовних вимог ФОП ОСОБА_3 .
Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У вересні та жовтні 2023 року ФОП ОСОБА_3 через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду клопотання (заяви) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та повернення касаційної скарги.
Також у жовтні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду зави (клопотання) про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2023 року ОСОБА_3 через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду ще одне(-ну) клопотання (заяву) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., передано на розгляд судді-доповідачу Бурлакову С. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Коротун В. М., Червинська М. Є.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема, запропоновано заявнику надати уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження, визначених статтею 389 ЦПК України, докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій цієї касаційної скарги та квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 січня 2023 року № 124/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений в ухвалі суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., 17 лютого 2023 року через підсистему "Електронний суд" подав до Верховного Суду клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, оскільки до теперішнього часу повний текст постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року заявник не отримав.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.
21 березня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду заяву про продовження строку усунення недоліків касаційної скарги, оскільки до цього часу повний текст постанови Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року заявник не отримав.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Серпутько Я. С., через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду заяву про продовження строку усунення недоліків касаційної скарги, оскільки на момент подання заяви повний текст постанови від 10 листопада 2022 року апеляційним судом не складено, тому заявник не має можливості усунути недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 370/1807/20 із Макарівського районного суду Київської області, надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року; відмовлено у задоволенні клопотань (заяв) ФОП ОСОБА_3 про повернення касаційної скарги та відмову у відкритті касаційного провадження у справі.
Також у вказаній ухвалі Верховний Суд вказав на те, що зазначені заявником посилання на пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі у розумінні частини другої статті 389 ЦПК України, з огляду на їх неналежне обґрунтування.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 370/1807/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року справу № 370/1807/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2024 року № 603/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями і автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 та 30 квітня 2024 року справу № 370/1807/20 призначено на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили та підтверджується матеріалами справи, що 17 грудня 2014 року загальними зборами ТОВ "ТД "Камілла" прийнято рішення, оформлене протоколом № 02-12/2014, про задоволення заяви одного з учасників товариства ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників товариства та передачу його частки в статутному капіталі, що становить 40 % у розмірі 8 000 000,00 грн, на користь ОСОБА_1 .
Внаслідок вказаного рішення 17 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1491.
Згідно з пунктом 6 вказаного Договору купівлі-продажу частки вартість відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" у розмірі 40 % становить 8 000 000,00 грн, які ОСОБА_1 зобов`язався сплатити ОСОБА_2 протягом 60 днів з моменту укладення та підписання цього договору, а ОСОБА_2 зобов`язався прийняти вказані кошти.
Відповідно до пункту 15 Договору купівлі-продажу частки дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надала свою згоду ОСОБА_2 на укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" від 17 грудня 2014 року №1491.
Згідно з копією заяви ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 17 грудня 2014 року про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог, ОСОБА_2 письмово просив у ОСОБА_1 зарахувати зустрічні однорідні вимоги, які вони мають один перед одним, тобто врахувати передану частку в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" як часткову виплату заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
Зокрема, в заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 зазначив, що має непогашену заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 21 435 721,92 грн, та те, що ОСОБА_1 має перед ОСОБА_2 заборгованість за Договором купівлі-продажу частки у розмірі 8 000 000,00 грн, і просить ОСОБА_1 зарахувати однорідні зустрічні грошові вимоги, внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зменшується на 8 000 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 в указаному розмірі за Договором купівлі-продажу частки вважається погашеною.
Також ОСОБА_2 у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року вказав: "З моменту підписання цієї заяви вважаю, що зобов`язання ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла" таким, що виконано та припинено у повному обсязі, заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 немає".
ОСОБА_1 у заяві від 17 грудня 2014 року здійснив напис і проставив підпис про погодження заліку вимог.
Згідно з копією висновку експерта за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 17 січня 2018 року № 34/37-38/18-23 та висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 травня 2018 року № 6144-6146/18-32 підписи у заяві про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколів допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у межах кримінального провадження № 12018110030000588 від 22 січня 2018 року, вказані свідки підтвердили факт існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
За змістом листа слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області від 27 вересня 2019 року адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_9 отримав з кримінального провадження №12018110030000588 від 22 січня 2018 року копію заяви про зарахування однорідних зустрічних грошових вимог від 17 грудня 2014 року, висновки експертиз та результати допиту свідків. Також слідчим надано право на розголошення відомостей досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
Також судами установлено, що 05 травня 2015 року між ОСОБА_2, як первісним кредитором, та ФОП ОСОБА_3, як новим кредитором, укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за вказаним вище Договором купівлі-продажу частки у ТОВ "ТД "Камілла", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задніпряним О. М., зареєстрований у реєстрі за № 330.
Згідно з підпунктом 1.1 вказаного Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає належне йому право вимоги щодо отримання належних йому грошових коштів за відчужену частку у статутному капіталі ТОВ "ТД "Камілла", укладеного 17 грудня 2014 року, а новий кредитор приймає право вимоги у розмірі 8 000 000,00 грн, що належне первісному кредитору, від ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 3.1.2 Договору про відступлення права вимоги не пізніше 2 робочих днів після набуття чинності цим договором первісний кредитор зобов`язується сповістити письмово боржника про укладення цього договору.
Як передбачено пунктом 3.1.3 Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору усі необхідні документи, та засвідчують права, Договору в момент нотаріального посвідчення договору, та інформацію, яка важлива для здійснення, в тому числі, всю наявну інформацію про майно боржника, відомі розрахунки та рахунки боржника, передати всі права, що забезпечували виконання основного договору боржником та сприяти новому кредитору будь-яким дозволеним законом способом у виконанні боржником грошового зобов`язання за основним договором.