ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2024 року
м. Київ
справа № 367/7221/18
провадження № 61-3594св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Мерзлого Л. В., та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, частини житлового будинку (квартири) з будівельним номером 4 та земельної ділянки площею до 0,0083 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7766, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання цього договору вона передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25 000,00 доларів США. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується його підписом на договорі. Передача коштів відбувалася у присутності свідків.
У пункті 2.2 цього договору зазначено, що в підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу (основного договору), покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 дол. США за середнім курсом комерційних банків.
Отже, в попередньому договорі зазначено, що сума договору є еквівалентом 25 000 доларів США за середнім курсом комерційних банків. Оскільки, середній курс комерційних банків офіційно не визначений, а сторони в договорі не погодили конкретний порядок визначення середнього курсу, не зазначили за середнім курсом купівлі чи продажу валюти, вона вважає за доцільне заявити до стягнення грошовий еквівалент суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2, за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу.
Згідно з пунктом 1.1 договору сторони зобов`язалися у строк не пізніше кінця III кварталу 2018 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) нерухомого майна. За умовами підпункту 3.2.2 пункту 3.2 зазначеного договору продавець зобов`язаний письмово повідомити покупця про час укладення основного договору за 30 календарних днів рекомендованим листом.
Станом на 17 вересня 2018 року жодних пропозицій укласти основний договір купівлі-продажу вищевказаного будинку вона не отримала, більше того, ОСОБА_2 повністю уникає спілкування з нею, на телефонні дзвінки, СМС повідомлення, повідомлення у Viber не відповідає.
Тому 17 вересня 2018 року вона направила на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про укладення основного договору купівлі-продажу.
08 жовтня 2018 року конверт з її листом повернувся із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", що свідчить про те, що ОСОБА_2 письмову кореспонденцію від неї не отримує.
Об`єкт нерухомого майна вже зданий в експлуатацію та на ОСОБА_2 оформлене право власності.
Отже, вона зазначає про те, що відсутні будь-які перешкоди для укладення основного договору купівлі-продажу.
Таким чином, вона вважає, що зазначений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 травня 2018 року є нікчемним, оскільки відповідно до статей 635, 657 ЦК України він не був посвідчений нотаріально.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд застосувати наслідки недійсності нікчемності правочину, а саме стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 699 500,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Застосовано наслідки недійсності нікчемності правочину, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 699 500,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений між сторонам попередній договір від 15 травня 2018 року є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, тому підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину, зокрема зобов`язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 699 500,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, які були передані позивачем відповідачу за зазначеним попереднім договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судове засідання на 13 грудня 2022 року, на якому прийнята ухвала про закриття підготовчого провадження, що унеможливило витребувати докази у справі. 20 жовтня 2022 року засобами мобільного зв`язку, а саме СМС-повідомленням він був повідомлений про призначення справи на 13 грудня 2023 року, хоча насправді засідання відбулось 13 грудня 2022 року. Також 14 грудня 2022 року засобами мобільного зв`язку, а саме СМС-повідомленням він був повідомлений, що засідання відбудеться 30 січня 2024 року. 28 січня 2023 року суд виправив це та СМС-повідомленням повідомив ОСОБА_2, що засідання відбудеться 30 січня 2023 року. Однак це є невчасним повідомленням про судове засідання, оскільки суд повинен повідомити учасників справи не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.
Також суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що оскаржуваний правочин був ним підписаний під примусом.
Підставою касаційного оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме справу судом першої інстанції розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Свириденко В. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що касаційна скарга містить лише формальні міркування для скасування судових рішень, справа перебувала в провадженні суду першої інстанції майже п`ять років з жовтня 2018 року до серпня 2023 року. Під час розгляду ОСОБА_2 зловживав своїми процесуальними правами, надсилаючи різні клопотання про відкладення судових засідань. Тому представник позивачки просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема частини житлового будинку (квартири) з будівельним номером 4 та земельної ділянки площею до 0,0083 га, кадастровий номер 3210900000:01:174:7766, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання попереднього договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25 000,00 доларів США.
Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів підтверджується його підписом на договорі. Зокрема, в пункті 2.2 договору зазначено, що в підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу (Основного договору), покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США за середнім курсом комерційних банків.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору сторони зобов`язалися у строк не пізніше кінця III кварталу 2018 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) нерухомого майна.
За умовами підпункту 3.2.2 пункту 3.2 зазначеного договору продавець зобов`язаний письмово повідомити покупця про час укладення основного договору за 30 календарних днів рекомендованим листом.
Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що під час укладання спірного договору та передачі коштів він перебував у брата ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та бачив, як ОСОБА_2 отримав кошти саме в іноземній валюті в розмірі 25 000,00 доларів США як аванс за частину таунхаусу. Свідок також зазначив про те, що тиску на ОСОБА_2 з метою підписання ним договору не вчинялося. Спірний договір ОСОБА_2 підписав в його присутності.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що ОСОБА_2 були передані кошти у розмірі 25 000,00 доларів США купюрами по 100 доларів США, ОСОБА_2 перерахував їх. Свідок також підтвердив, що кошти у розмірі 25 000,00 доларів США були передані саме для будівництва частини житлового будинку.
У пункті 2.2. договору сторони визначили про те, що покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США за середнім курсом комерційних банків.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 жовтня 2018 року № 141179734 квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.