ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2024 року
м. Київ
справа № 524/2518/20
провадження № 61-3258св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Єрмоленко Олександр Віталійович, на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., від 20 лютого 2024 року і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (цивільна справа № 524/2518/20).
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що шлюб між сторонами зареєстровано 14 серпня 1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області. Проте, сім`я остаточно розпалася й існує лише формально, спільне господарство сторони не ведуть, а примирення неможливе.
3. З урахуванням викладеного, позивач просив позов задовольнити, розірвати шлюб між сторонами (актовий запис № 75 від 14 серпня 1993 року).
4. У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (цивільна справа № 524/5514/20).
5. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що у період шлюбу сторони набули у власність нерухоме майно, до складу якого, зокрема, входить: квартира АДРЕСА_1, та 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 167,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
6. ОСОБА_2 зазначала, що має право на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям у період зареєстрованого шлюбу, у зв`язку з чим просила суд ухвалити рішення, яким: визнати перелічене нерухоме майно об`єктами права спільної сумісної власності подружжя; поділити це майно між подружжям, визнавши за нею право власності на квартиру, а за
ОСОБА_1 на частку у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення; стягнути з ОСОБА_1 3 650 грн як компенсацію різниці між вартістю часток сторін у спільному сумісному майні.
7. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 вересня 2020 року об`єднано в одне провадження первісний позов ОСОБА_1 з позовом ОСОБА_2, присвоєно об`єднаній справі № 524/2518/20.
8. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (цивільна справа № 537/3260/20).
9. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що за час спільного проживання в шлюбі сторони придбали 29/50 частин адміністративно-побутового приміщення АДРЕСА_3 (зареєстровано за ОСОБА_1 ) та 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 (зареєстровано за ОСОБА_2 ). Вважав, що лише це нерухоме майно підлягає розподілу між сторонами як спільна сумісна власність.
10. Що стосується квартири
АДРЕСА_1, то ОСОБА_1 зазначав, що є її одноосібним власником на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 вересня
2014 року. Вважав, що ця квартира не підлягає поділу між сторонами. Вказував, що за договорами дарування від 17 червня 2004 року та 10 березня 2006 року отримав у дар 18/75 частки у праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по
АДРЕСА_1 . У подальшому вказаний об`єкт нерухомості був знесений, а на місці старого будинку побудований новий багатоквартирний будинок, у якому він отримав квартиру № 4 .
11. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким: визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення
АДРЕСА_3 та 1/3 частку у праві спільної власності на квартиру
АДРЕСА_4 (вимога залишена без розгляду за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали суду від 05 листопада 2020 року); визнати за кожним з подружжя по 29/100 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення та 1/6 частку в праві спільної власності на квартиру, припинивши право власності сторін на вказане майно в тому обсязі, що існувало до поділу майна подружжя.
12. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу
№ 524/2518/20 та цивільну справу № 537/3260/20, присвоєно об`єднаній справі № 524/2518/20.
13. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 лютого 2021 року цивільну справу № 524/2518/20 направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області для розгляду
по суті за територіальною підсудністю.
Короткий зміст судових рішень
14. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
15. Розірвано шлюб, зареєстрований 14 серпня 1993 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 75, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
16. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
17. Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та
ОСОБА_2, як майно, яке набуте за час перебування у шлюбі, - 29/50 частин (розміром 95,8 кв. м) адміністративно-побутового приміщення № НОМЕР_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 167,1 кв. м). У задоволенні решти позовних вимог за зустрічною позовною заявою відмовлено.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
18. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року - без змін.
19. Свої рішення суди мотивували тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові і поваги та не може будуватись на примушуванні сторони до формального знаходження у зареєстрованому шлюбі.
20. Суди зазначили, що за загальним правилом застосування презумпції спільності права власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу, покладає на того з подружжя, який порушує питання про спростування такої презумпції, обов`язок довести обставини, що її спростовують.
21. Суди встановили, що:
- до майна, набутого подружжям за час шлюбу та яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, належить 29/50 часток у праві спільної власності на адміністративно-побутове приміщення АДРЕСА_3 . Суди вказали, що сторони не заперечували проти поширення правового режиму спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно та доказів на спростування презумпції спільності набутого за час шлюбу майна не подавали;
- 1/3 частка у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_4 набута
ОСОБА_2 у порядку приватизації, а тому в силу положень статті 57 СК України не підлягає поділу між подружжям;
? квартира
АДРЕСА_1 за висновком судів не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки фактично набута ОСОБА_1 в особисту власність (як обмін знесеного забудовником домоволодіння, частку у праві спільної власності на яке мав ОСОБА_1 на підставі договорів дарування).
22. Апеляційний суд зазначив, що позивач за первісним позовом отримав у власність квартиру
АДРЕСА_1, повна вартість якої становить 373 290 грн, оплативши за неї згідно з договором комісії 90 000 грн. Оскільки приватний будинок, частка у праві власності на який належала ОСОБА_1, фізично знищений, а на його місці збудований багатоквартирний будинок, то різниця вартості квартири між реальною та фактичною сумою її оплати (373 290, 00 грн - 90 000, 00 грн) становить вартість належного ОСОБА_1 майна.
23. Оскільки ОСОБА_1 набув спірну квартиру у власність, у тому числі, й за кошти, які належали йому особисто (а саме за рахунок нерухомого майна, переданого йому в дар), то суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що вимога ОСОБА_2 про визнання квартири
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя не підлягає задоволенню.
24. Постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Циганковою І. І., задоволено частково.
25. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя скасовано, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
26. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що договір комісії не містить даних про знесення домоволодіння по АДРЕСА_1, частка у праві спільної власності на яке належала ОСОБА_1, та не мотивував свій висновок про те, що вартість цього майна була врахована забудовником при визначенні вартості придбаної відповідачем квартири, а також не зазначив, із чого виходив, вважаючи вказану обставину встановленою, крім посилання на погодження сторонами в договорі комісії такої ціни за квартиру, яка відрізняється від її ринкової вартості. Суд не звернув увагу, що з урахуванням положень статті 627 ЦК України про свободу договору визначення сторонами його умов (зокрема, в частині ціни) не свідчить про існування між ними будь-яких інших правовідносин, окрім тих, які безпосередньо врегульовані договором.
27. Суд апеляційної інстанції не досліджував питання походження коштів у сумі 90 000 грн, сплачених ОСОБА_1 за договором комісії під час перебування у шлюбі, у зв`язку з чим при визначенні правового режиму нерухомого майна обґрунтував свій висновок припущеннями, не встановивши обставину, яка має значення для правильного вирішення спору. Крім того, не звернув увагу на те, що навіть за умови доведення факту придбання квартири частково за рахунок належного особисто ОСОБА_1 майна, така обставина не дає підстав уважати квартиру особистою приватною власністю відповідача. Оскільки апеляційний суд не встановив, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_1, висновок суду про те, що вказане нерухоме майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнаний передчасним.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
28. Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
29. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя скасовано, ухвалено нове судове рішення, якимвизнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як майно, яке набуте за час перебування у шлюбі, - квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення Крюківського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
30. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір комісії від 24 вересня 2013 року не містить даних про знесення домоволодіння по АДРЕСА_1, частка у праві спільної власності на яке належала ОСОБА_1 . Докази того, що вартість цього майна була врахована забудовником при визначенні вартості придбаної відповідачем квартири матеріали справи не містять. Окрім того, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 90 000 грн, сплачені ним за договором комісії під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, були його особистою власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
31. 06 березня 2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат
Єрмоленко О. В., через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 серпня 2022 року.
32. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на
те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків
щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від22 вересня 2020 рокуу справі № 214/6174/15-ц, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 рокуу справі № 711/2302/18, від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19, від 27 січня 2022 року у справі
№ 686/8610/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
33. У касаційній скарзі заявниквказує, що він документально та в повному обсязі довів своє особисте право власності на нерухомість у вигляді житлового будинку. Спірна квартира не підлягає поділу, оскільки він являється єдиним набувачем та утримувачем квартири, що було підтверджено достовірними доказами (не спростовано з боку ОСОБА_2 ), у тому числі і показами свідків з його боку під час судового розгляду.
34. Заявник стверджує, що квартира АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, набутою на підставі договорів дарування житлового будинку, та в подальшому за його особисті кошти набуто право власності на квартиру згідно з свідоцтвом про право власності, яке було видано 29 вересня 2014 року. Під час вирішення спору апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин приписи статей 1011, 1018 ЦК України. Вважає, що він набув спірну квартиру у власність, у тому числі, й за кошти, які належали йому особисто (а саме за рахунок нерухомого майна, переданого йому в дар), тому вимога ОСОБА_2 про поділ майна подружжяне підлягає до задоволення.
35. Згідно з доводами касаційної скарги, ОСОБА_2 не довела своєї фінансової участі у набутті спірної квартири, а тому вона не мала жодного права на спірну квартиру, а відтак не може просити про поділ квартири, яка є його особистою приватною власністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції