1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 159/7048/23

провадження № 61-3469св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс";

стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал";

боржник - ОСОБА_1 ;

заінтересовані особи:товариство з обмеженою відповідальністю "Кампсіс Фінанс", приватний виконавець Клехо Анатолій Євгенович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року у складі судді Чалого А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" (далі - ТзОВ "Дебт Форс") звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Заява мотивована тим, що у приватного виконавця Клехко А. Є. на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. (далі - ПН КМНО Гуревічов О. М.) від 29 січня 2020 року № 8175 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТзОВ "Вердикт Капітал") кредитної заборгованості у розмірі 23 177,79 грн.

08 лютого 2023 року між ТзОВ "Вердикт Капітал" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кампсіс Фінанс" (далі - ТзОВ "Кампсіс Фінанс") було укладено договір № 08-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТзОВ "Кампсіс Фінанс" набуло права вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № AG5748919, укладеним з ОСОБА_1 .

В подальшому, на підставі договору № 09-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладеного 09 травня 2023 року між ТзОВ "Кампсіс Фінанс" та ТзОВ "Дебт Форс", останнє набуло права вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № AG5748919, укладеним з ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, ТзОВ "Дебт Форс" просило замінити стягувача ТзОВ "Вердикт Капітал" на його правонаступника - ТзОВ "Дебт Форс" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, у відкритті провадження у справі за заявою ТзОВ "Дебт Форс" про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником, відмовлено. Заяву ТзОВ "Дебт Форс" про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником, повернуто заявнику. Роз`яснено заявнику, що розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому написі нотаріуса віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що в порядку цивільного судочинства розглядаються усі спори, пов`язані із виконанням саме судових рішень, винесених місцевим судом.

Нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено судовий контроль за виконанням рішень, ухвалених судами в порядку цивільного судочинства.

В цій справі ТзОВ "Дебт Форс" звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса № 8175 від 29 січня 2020 року.

Однак, відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 826/7981/17 судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIIІ) та статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що заява ТзОВ "Дебт Форс" про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року ТзОВ "Дебт Форс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Також касаційна скарга містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та мотивована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

15 квітня 2024 року справа № 159/7048/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТзОВ "Дебт Форс" мотивована тим, що в цій справі відсутній спір про право, оскільки воно не оскаржує виконавчий напис чи виконавче провадження щодо примусового виконання цього виконавчого напису, а звернулося до суду із заявою про заміну стягувача на правонаступника у відкритому виконавчому провадженні, що також не створює для заінтересованих осіб - боржників додаткових обов`язків щодо виконання виконавчого напису, тому вказана заява повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи.

29 січня 2020 року ПН КМНО Гуревічов О. М. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8175, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Вердикт Капітал", якому товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дінеро" (далі - ТзОВ "ФК "Дінеро") відступило право вимоги на підставі договору відступлення прав вимоги від 22 серпня 2019 року № 22-08/19 та додаткових угод до цього договору, заборгованість за договором кредитної лінії від 04 жовтня 2018 року № AG5748919, яка виникла з 31 жовтня 2019 року по 09 січня 2021 року включно та становить загальну суму 23 177,79 грн (а.с.24).

На підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса 29 вересня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Клехко А. Є. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а.с.5).

08 лютого 2023 року між ТзОВ "Вердикт Капітал" та ТзОВ "Кампсіс Фінанс" було укладено договір № 08-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТзОВ "Кампсіс Фінанс" набуло права вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредитної лінії від 04 жовтня 2018 року № AG5748919, укладеним між ТзОВ "ФК "Дінеро" таОСОБА_1 (а.с.10-14)

В подальшому за договором № 09-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 09 травня 2023 року, укладеним між ТзОВ "Кампсіс Фінанс" та ТзОВ "Дебт Форс", останнє набуло права вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредитної лінії від 04 жовтня 2018 року № AG5748919, укладеним між ТзОВ "ФК "Дінеро" таОСОБА_1 (а.с.15-19)

Посилаючись на вищевказані обставини ТзОВ "Дебт Форс" просило замінити стягувача ТзОВ "Вердикт Капітал" на його правонаступника - ТзОВ "Дебт Форс" у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 7 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ТзОВ "Дебт Форс" підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.


................
Перейти до повного тексту