ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 359/1644/23
провадження № 61-3728 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Борця Є. О. від 02 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 22 лютого 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та усунення перешкод у спілкуванні з онукою, її вихованні.
Позов обґрунтовано тим, що протягом 2012-2013 років її син - ОСОБА_3 перебував у близьких відносинах із ОСОБА_2, приводив її до неї додому, представляв своєю дівчиною. Приблизно три з половиною роки тому їй стало відомо про те, що вона є бабусею ОСОБА_4, яка народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1, матір`ю якої є ОСОБА_2, а її батьком був записаний ОСОБА_5 . Відомості про батька дитини були записані в порядку, передбаченому частиною першою статті 135 СК України. Сумнів у кровному спорідненні її та дитини був остаточно усунутий аналізами ДНК на спорідненість "Бабуся-Дитина", в яких зазначено, що ймовірність родинного зв`язку між нею та дитиною становить 99,99999 %.
Оскільки ОСОБА_2 категорично заперечує проти безперешкодного спілкування з онукою до юридичного оформлення родинних відносин, тому вона просила суд встановити факт, що вона є бабусею ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, і зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй спілкуватись з онукою ОСОБА_4 та брати участь у її вихованні.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 22 лютого 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3, позов
ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4 та брати участь в її вихованні.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 не надав доказів наявності підстав для відводу судді суду першої інстанції у справі, його заява була належним чином розглянута та вмотивовано відхилена. При цьому суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для висновку про упередженість суду першої інстанції при вирішенні справи та сумніви в об`єктивності суду першої інстанції обставин, що стосуються ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_3 ставить під сумнів аналіз ДНК на спорідненість "Бабуся-Дитина" № 32875 від 08 жовтня 2021 року, проте він не заявляв клопотань про призначення у справі відповідної судової експертизи на спростування такого доказу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 02 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 359/1644/23 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вказує, що позивач, заявивши вимогу про встановлення факту, що вона є бабусею ОСОБА_1, використовує цивільне судочинство не для захисту своїх порушених прав, свобод чи інтересів, афактично просить вирішити питання його батьківства. При цьому, вказує, що у суді першої інстанції перебуває справа
№ 359/1071/24 за його позовною заявою про встановлення факту батьківства, в якій він просив призначати генетичну експертизу для визнання, чи є він біологічним батьком ОСОБА_1 .
Зазначає, що ним було подано клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи № 359/1071/24, проте суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував та не задовольнив вказане клопотання.
Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження
№ 61-14438 св 18), в якому вказано, що для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Вказує, що суди безпідставно взяли до уваги аналіз ДНК на спорідненість "Бабуся-Онука", оскільки вказаний аналіз зроблено без його участі, у незаконний спосіб та порядок, не внаслідок призначеної судом експертизи, не атестованим судовим експертом, внесеним до Реєстру атестованих судових експертів.
Зазначає, що у нього є сумніви щодо неупередженості суддів при розгляді даної справи, оскільки ОСОБА_2 працює секретарем в суді першої інстанції, де і розглядалася справа. У багатьох справах, які розглядалися суддею Борцем Є. О., вона була секретарем, тобто особисто знайома з ним та перебуває в службових відносинах, тому неможливо сподіватися на неупереджений, об`єктивний безсторонній розгляд справи даним суддею. При цьому він заявляв відвід судді Борцю Є. О. та подав до Вищої ради правосуддя на нього скаргу.
Також вказує, що він заявляв відвід колегії суддів апеляційної інстанції, яка розглядала справу: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та подав на них скаргу до Вищої ради правосуддя, оскільки вказана колегія розглядала справу
№ 359/2456/22 за аналогічним позовом ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин і зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватись з онукою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та брати участь у її вихованні. Постанова апеляційного суду з процесуальних підстав була скасована Верховним Судом і позивач пред`явила знову такий самий позов. Тобто ця колегія суддів вже висловлювала свою правову позицію і думку щодо спірних правовідносин, задовольнила попередній позов.
При цьому вказана колегія суддів порушила право його адвоката Іванюка О. О. на ознайомлення з матеріалами справи та заборонила йому у реалізації права на надання ефективної правничої допомоги в повному обсязі.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив
У квітні 2024 до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому, зазначає, що доводи касаційної скарги безпідставні, суди ухвалили судові рішення з додержанням норм права. При цьому вказує, що касаційна скарга не відповідає вимогам ЦПК України, так як ОСОБА_3 належним чином не конкретизував підстави касаційного оскарження, посилання на постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 359/2456/22 є безпідставним, тому просить закрити касаційне провадження або залишити касаційну скаргу без задоволення.
У квітні 2024 до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_3,
в якому вказує, що доводи відзиву ОСОБА_1 є необґрунтованими, зводяться до власного тлумачення норм права, не спростовує доводи його касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) В ухваленні судових рішень брали участь судді, яким було заявлено відвід; 3) Суди не дослідили зібрані
у справі докази; 4) Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
Згідно з частиною другою статті 36 ЦПК України суддя підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин встановлених статтею 37 цього Кодексу.
У статті 37 ЦПК України закріплено принцип недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.
Відповідно до частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.
Така підстава для відводу (самовідводу) судді як недопустимість повторної участі судді у розгляді справи спрямована на запобігання можливій необ`єктивності та упередженості судді та має процесуально-правовий характер.
Недопустимість повторної участі судді у відповідній справі відповідає принципам побудови системи судового контролю. Заборона повторної участі судді в розгляді тієї самої справи забезпечує неможливість розгляду справи між тими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав тим самим судом двічі.
Самовідвід - це обов`язок суду. Належне виконання цього обов`язку гарантує неупередженість та об`єктивність правосуддя, попереджає можливість скасування судового рішення з підстави його ухвалення незаконним складом суду.
Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 травня 2007 року у справі "Бочан проти України" закріпив, що ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algaro v. Spain; постанова від 28 жовтня 1998 року) ЄСПЛ зазначив, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати в людей.